за вікном - неживе.
Сашку вчора хтось, по ходу, налякав. Приходжу додому, а вона сіла мені на руки, притулила ручки до серця і каже "Боюсь вікно!". Кажу, чого ж ти вікно боїшся? А вона: "бо там неживе стукає". Хто-хто, перепитую. "Неживе", - так переконливо і перелякано каже мала, шо я й сама починаю боятися дивитися в вікно.
Потім ми її довго переконували, шо ніякого неживого там нема, і шо стукати може гілочка, птішечка чи дощик. А дід навіть виходив на ганок, вмикав світло і стукав до неї на кухню, а вона казала радісно "Дідю, йди до мене!". І наче заспокоїлася. Але все одно, коли спати лягала, то трохи перелякано дивилася на вікно.
Потім ми її довго переконували, шо ніякого неживого там нема, і шо стукати може гілочка, птішечка чи дощик. А дід навіть виходив на ганок, вмикав світло і стукав до неї на кухню, а вона казала радісно "Дідю, йди до мене!". І наче заспокоїлася. Але все одно, коли спати лягала, то трохи перелякано дивилася на вікно.