в тему дня
Я не фанат Юлі і, боронь Боже, не збираюся лізти з якимись доморощеними прогнозами чи сентенціями у весь той бруд, шо ми називаємо великою політикою.
АЛЕ.
От зараз у мене відчуття десь таке, як було восени 2004-го, після другого туру тих самих виборів. Я тоді типу стажувалася в одному з відділів Могилянки, всі старші колеги роз"їхалися спостерігачами на Схід, у відділі була тільки керівничка, купка нас-фрешів і компи з інетом. І як ми десь опівдні в понеділок зайшли на сайт ЦВК і побачили, що бюлетенів опрацьовано більше 99 відсотків, і перемагає, ясна річ Я. От тоді й було таке відчуття - розгубленості, недовіри, таке дитяче "так нечесно!", коли тебе найобують і взагалі творять повний бєспрєдєл, а ти нічо не можеш зробити, коли тебе відверто мають за лоха. Бо нам тоді насправді не про Ющенка і його перемогу йшлося, а про оту якусь чесність і справедливість (ну що з нас хотіти, ми були фреші, нем ще й не всім 18 було і ми вірили, Що Україна демократична, ага).
І ото ми стояли вчотирьох посеред кабінету, в такій безпросвітній безнадії, опустивши руки (в усіх сенсах, бо реально не знали, що і як після такої новини робити). І тут нас покликали на плац. Там були всемогилянські збори, потім ми пішли на майдан. ну й власне потім почалося самізнаєтешо:)
Так от, я про те, що на Юлі мені світ клином не зійшувся, абсолютно (хоча, тра зізнатися, за її урядування мені й моїй сім"ї жилося таки ліпше, ніж зараз). І я би ні в жизня не кликала нікого на барикади "За Юлю!". Але просто якщо народ наш ніц не зробить ін еробитиме, то так і не вийде з цього стану найобаності. А коли тебе найобують, і ти це розумієш і ніц не робиш. то опускає тебе і твою гідність нижче плінтуса. А я під плінтусом жити не хочу.
АЛЕ.
От зараз у мене відчуття десь таке, як було восени 2004-го, після другого туру тих самих виборів. Я тоді типу стажувалася в одному з відділів Могилянки, всі старші колеги роз"їхалися спостерігачами на Схід, у відділі була тільки керівничка, купка нас-фрешів і компи з інетом. І як ми десь опівдні в понеділок зайшли на сайт ЦВК і побачили, що бюлетенів опрацьовано більше 99 відсотків, і перемагає, ясна річ Я. От тоді й було таке відчуття - розгубленості, недовіри, таке дитяче "так нечесно!", коли тебе найобують і взагалі творять повний бєспрєдєл, а ти нічо не можеш зробити, коли тебе відверто мають за лоха. Бо нам тоді насправді не про Ющенка і його перемогу йшлося, а про оту якусь чесність і справедливість (ну що з нас хотіти, ми були фреші, нем ще й не всім 18 було і ми вірили, Що Україна демократична, ага).
І ото ми стояли вчотирьох посеред кабінету, в такій безпросвітній безнадії, опустивши руки (в усіх сенсах, бо реально не знали, що і як після такої новини робити). І тут нас покликали на плац. Там були всемогилянські збори, потім ми пішли на майдан. ну й власне потім почалося самізнаєтешо:)
Так от, я про те, що на Юлі мені світ клином не зійшувся, абсолютно (хоча, тра зізнатися, за її урядування мені й моїй сім"ї жилося таки ліпше, ніж зараз). І я би ні в жизня не кликала нікого на барикади "За Юлю!". Але просто якщо народ наш ніц не зробить ін еробитиме, то так і не вийде з цього стану найобаності. А коли тебе найобують, і ти це розумієш і ніц не робиш. то опускає тебе і твою гідність нижче плінтуса. А я під плінтусом жити не хочу.