Нарада Предстоятелів в Йорданії - останній шанс Кіріла лишитися на троні
12.01.2020
Ініціатива Єрусалимського Патріарха Феофіла про скликання наради Предстоятелів Помісних Церков в Йорданії зустріла сильний спротив з боку самих Предстоятелів Православних Церков. Від участі у цьому зібранні вже відмовились Кіпрський архієпископ Хризостом, Афінський Єронім, а Вселенський Патріарх Варфоломій закликав Патріарха Феофіла «відкликати неканонічну ініціативу» собору в Йорданії, яка підриває Вселенський престол». Реакція інших предстоятелів на таку ініціативу поки невідома.
Припускаємо, що ця авантюра сторіччя все-таки відбудеться. Не важко здогадатись, що для самого Московського Патріарха Кіріла ця справа має дуже велику вагу. Експерти неодноразово вказували: після отримання автокефалії ПЦУ, під самим Кірілом захитався патріарший трон. У мережі є низка матеріалів, які стверджують, що у Кремлі бажають замінити Кіріла на більш угодну кандидатуру. Тому цей майбутній «собор» для Гундяєва буде останнім шансом утримати патріарший кукіль.
Ініціатива проведення зібрання Предстоятелів була озвучена після зустрічі Єрусалимського і Московського Патріархів з Президентом РФ Володимиром Путіним. Таким чином Кіріл показав своєму господарю, що робота ведеться і необхідна лише державна підтримка. Ця зустріч також свідчить, що у владних кабінетах білокам’яної надають цьому «собору» неабиякого стратегічного значення.
Церковна і світська російська влада за будь-що будуть добиватись проведення цього зібрання - не зважаючи ані на його статус, ані на те, хто з Предстоятелів візьме в ньому участь. Російські богослови і пропагандистські ресурси уже на повну публікують статті і трактати, в яких намагаються довести: для визнання собору Вселенським необов’язкова участь усіх Помісних Церков, а право скликання такого «собору» не є прерогативою Вселенського Патріарха.
Зрозуміло, що цікавить Москву далеко не єдність Церкви і не мир у Православ’ї, а власні інтереси - першість у Православному світі. Зараз, на думку російських єрархів, видався найбільш сприятливий час для втілення своїх амбіційних планів. Обумовлено, це черговим «падінням» Константинополя, який нібито став розкольником і єретиком, а, отже, вже не може бути першим серед Православних Церков.
Така логіка і амбіції притаманні РПЦ не перший рік. Нагадаємо, що таким же методом Москва проголосила свою автокефалію у 1448, і від чого 141 рік перебувала у невизначеному стані, тобто самоізоляції. Тоді російські єпископи за підтримки московського князя самовільно відкололись від Київської митрополії, яка перебувала під омофором Вселенського Патріарха, і самочинно, без погодження із Вселенським Патріархом обрали свого митрополита Іону (Одноушева), а законного митрополита вигнали. Такі дії московити пояснили «падінням» Константинополя у єресь, який на той час уклав «унію» з Римською Церквою. Таким чином у перше в історії Православ’я стався випадок самопроголошенної автокефалії. Відповідно і Томосу про автокефалію РПЦ немає і до сьогодні.
Згодом після цієї події у Москві і народиться бажання Першості, яке теж буде обумовлено «падінням» Константинополя, але вже від магометан. Так, власне, і зародилась концепція «Москва - Третій Рим». Нагадаємо, що автором цієї концепції став деякий ігумен Філофей, а її суть зводиться до одного речення «два убо Рима падоша, а третий стоит, а четвертому не быти».
Саме це бажання досі не полишає ані самого Патріарха Кіріла, ані його попередників, які упродовж багатьох сторіч намагались втілити це прагнення у життя. Проте усілякі спроби закінчувались поразками.
Одна із таких спроб, сценарій якої доволі збігається із теперішніми намаганнями Патріарха Кіріла і його прибічників, відбулась через 500 років після проголошення автокефалії РПЦ, а саме у 1948 році. Тоді за підтримки радянської влади, зокрема особисто генерального секретаря ЦК Компартії і маршала Радянського союзу Йосипа Сталіна, у Москві хотіли провести Вселенський собор «для решения вопроса о присвоении Московской Патриархии титула Вселенской». Як зазначають дослідники, посилаючись на розсекречені документи переписок, тодішня влада виділила доволі крупні суми для своєрідного заохочення представників і Предстоятелів інших Помісних Церков. І все це відбувалось на ейфорії від нещодавньої «великой победы Советского союза».
Проте, так звані грецькі Патріархати відмовились від участі у цьому соборі, від чого і сам собор перетворився у «Совещание глав и представителей автокефальных Православных церквей», який не приніс Москві бажаних результатів. Окрім, цього як показала історія, Сталін образився на РПЦ і після невдалого «Вселенського собору» в СРСР розпочалась нова хвиля гонінь на Церкву, який упродовж декількох років були припинені з боку влади, а сама РПЦ втратила державну підтримку.
Зараз церковна Москва, через 72 роки після першої невдалої спроби, заручившись підтримкою нового диктатора і господаря Кремля Путіна, на ейфорії від майбутнього святкування «75-летия великой победы», знову намагається провести Вселенський собор для тієї ж мети.
Зрозуміло, що наразі в РПЦ врахували помилки своїх попередників і тому не наважились проводити «собор» у Москві, а підбурили для цього Єрусалимського Патріарха. Місце невипадкове, має певний сакральний статус, адже Єрусалим - мати всіх Церков, місце де проповідував сам Христос, і де власне зародилась сама християнська Церква. Тому в Даниловому монастирі і розглядають Єрусалим як найкраще місце для вирішення світових церковних питань, що до речі теж не вперше. Адже ненависні РПЦ «обновленці» ще на початку минулого століття також хотіли провести «Вселенський собор» в Єрусалимі у 1925 році.
Проте сьогодні в РПЦ не поспішають оголошувати майбутню зустріч Йорданії «Вселенським собором», а обережно називають її «Нарадою», що теж свідчить на урахування помилок своїх попередників, які відразу анонсували майбутнє зібрання як «Вселенський собор». Саму ж нараду, як репетицію, радянські церковники прагнули провести приблизно за рік до самого собору. Утім сталось не так як гадалось.
На разі РПЦ діє дуже обережно і декілька років тому уже провела своєрідну негласну репетицію цього собору - у 2017 році, коли у Москві помпезно святкували 100-річчя відновлення Патріаршества. Тоді РПЦ зібрала у себе більшість Предстоятелів і представників усіх Помісних Церков, чим хотіла дорікнути Константинополю, його неспроможністю зібрати усіх на Критський собор 2016 року. Можна сказати, що репетиція пройшла вдало, а як відбудеться сам апогей московської пихатості побачимо згодом.
Ставки доволі високі. Особисто у Патріарха Кіріла на кону поставлено все, включно із його майбутнім. Проте не виключено, що і цей собор матиме такі ж наслідки, як і попередній. Господар Кремля розлютиться і опісля вже не бачити Кірілу куколя, а РПЦ - державної підтримки. Як кажуть в одній із популярних українських телепередач «Незнання історії не звільняє від відповідальності».
https://duhovnyfront.com.ua/2020/01/12/narada-predstoiateliv-v-iordanii-ostannii-shans-kirila-lyshytysia-na-troni/
Ініціатива Єрусалимського Патріарха Феофіла про скликання наради Предстоятелів Помісних Церков в Йорданії зустріла сильний спротив з боку самих Предстоятелів Православних Церков. Від участі у цьому зібранні вже відмовились Кіпрський архієпископ Хризостом, Афінський Єронім, а Вселенський Патріарх Варфоломій закликав Патріарха Феофіла «відкликати неканонічну ініціативу» собору в Йорданії, яка підриває Вселенський престол». Реакція інших предстоятелів на таку ініціативу поки невідома.
Припускаємо, що ця авантюра сторіччя все-таки відбудеться. Не важко здогадатись, що для самого Московського Патріарха Кіріла ця справа має дуже велику вагу. Експерти неодноразово вказували: після отримання автокефалії ПЦУ, під самим Кірілом захитався патріарший трон. У мережі є низка матеріалів, які стверджують, що у Кремлі бажають замінити Кіріла на більш угодну кандидатуру. Тому цей майбутній «собор» для Гундяєва буде останнім шансом утримати патріарший кукіль.
Ініціатива проведення зібрання Предстоятелів була озвучена після зустрічі Єрусалимського і Московського Патріархів з Президентом РФ Володимиром Путіним. Таким чином Кіріл показав своєму господарю, що робота ведеться і необхідна лише державна підтримка. Ця зустріч також свідчить, що у владних кабінетах білокам’яної надають цьому «собору» неабиякого стратегічного значення.
Церковна і світська російська влада за будь-що будуть добиватись проведення цього зібрання - не зважаючи ані на його статус, ані на те, хто з Предстоятелів візьме в ньому участь. Російські богослови і пропагандистські ресурси уже на повну публікують статті і трактати, в яких намагаються довести: для визнання собору Вселенським необов’язкова участь усіх Помісних Церков, а право скликання такого «собору» не є прерогативою Вселенського Патріарха.
Зрозуміло, що цікавить Москву далеко не єдність Церкви і не мир у Православ’ї, а власні інтереси - першість у Православному світі. Зараз, на думку російських єрархів, видався найбільш сприятливий час для втілення своїх амбіційних планів. Обумовлено, це черговим «падінням» Константинополя, який нібито став розкольником і єретиком, а, отже, вже не може бути першим серед Православних Церков.
Така логіка і амбіції притаманні РПЦ не перший рік. Нагадаємо, що таким же методом Москва проголосила свою автокефалію у 1448, і від чого 141 рік перебувала у невизначеному стані, тобто самоізоляції. Тоді російські єпископи за підтримки московського князя самовільно відкололись від Київської митрополії, яка перебувала під омофором Вселенського Патріарха, і самочинно, без погодження із Вселенським Патріархом обрали свого митрополита Іону (Одноушева), а законного митрополита вигнали. Такі дії московити пояснили «падінням» Константинополя у єресь, який на той час уклав «унію» з Римською Церквою. Таким чином у перше в історії Православ’я стався випадок самопроголошенної автокефалії. Відповідно і Томосу про автокефалію РПЦ немає і до сьогодні.
Згодом після цієї події у Москві і народиться бажання Першості, яке теж буде обумовлено «падінням» Константинополя, але вже від магометан. Так, власне, і зародилась концепція «Москва - Третій Рим». Нагадаємо, що автором цієї концепції став деякий ігумен Філофей, а її суть зводиться до одного речення «два убо Рима падоша, а третий стоит, а четвертому не быти».
Саме це бажання досі не полишає ані самого Патріарха Кіріла, ані його попередників, які упродовж багатьох сторіч намагались втілити це прагнення у життя. Проте усілякі спроби закінчувались поразками.
Одна із таких спроб, сценарій якої доволі збігається із теперішніми намаганнями Патріарха Кіріла і його прибічників, відбулась через 500 років після проголошення автокефалії РПЦ, а саме у 1948 році. Тоді за підтримки радянської влади, зокрема особисто генерального секретаря ЦК Компартії і маршала Радянського союзу Йосипа Сталіна, у Москві хотіли провести Вселенський собор «для решения вопроса о присвоении Московской Патриархии титула Вселенской». Як зазначають дослідники, посилаючись на розсекречені документи переписок, тодішня влада виділила доволі крупні суми для своєрідного заохочення представників і Предстоятелів інших Помісних Церков. І все це відбувалось на ейфорії від нещодавньої «великой победы Советского союза».
Проте, так звані грецькі Патріархати відмовились від участі у цьому соборі, від чого і сам собор перетворився у «Совещание глав и представителей автокефальных Православных церквей», який не приніс Москві бажаних результатів. Окрім, цього як показала історія, Сталін образився на РПЦ і після невдалого «Вселенського собору» в СРСР розпочалась нова хвиля гонінь на Церкву, який упродовж декількох років були припинені з боку влади, а сама РПЦ втратила державну підтримку.
Зараз церковна Москва, через 72 роки після першої невдалої спроби, заручившись підтримкою нового диктатора і господаря Кремля Путіна, на ейфорії від майбутнього святкування «75-летия великой победы», знову намагається провести Вселенський собор для тієї ж мети.
Зрозуміло, що наразі в РПЦ врахували помилки своїх попередників і тому не наважились проводити «собор» у Москві, а підбурили для цього Єрусалимського Патріарха. Місце невипадкове, має певний сакральний статус, адже Єрусалим - мати всіх Церков, місце де проповідував сам Христос, і де власне зародилась сама християнська Церква. Тому в Даниловому монастирі і розглядають Єрусалим як найкраще місце для вирішення світових церковних питань, що до речі теж не вперше. Адже ненависні РПЦ «обновленці» ще на початку минулого століття також хотіли провести «Вселенський собор» в Єрусалимі у 1925 році.
Проте сьогодні в РПЦ не поспішають оголошувати майбутню зустріч Йорданії «Вселенським собором», а обережно називають її «Нарадою», що теж свідчить на урахування помилок своїх попередників, які відразу анонсували майбутнє зібрання як «Вселенський собор». Саму ж нараду, як репетицію, радянські церковники прагнули провести приблизно за рік до самого собору. Утім сталось не так як гадалось.
На разі РПЦ діє дуже обережно і декілька років тому уже провела своєрідну негласну репетицію цього собору - у 2017 році, коли у Москві помпезно святкували 100-річчя відновлення Патріаршества. Тоді РПЦ зібрала у себе більшість Предстоятелів і представників усіх Помісних Церков, чим хотіла дорікнути Константинополю, його неспроможністю зібрати усіх на Критський собор 2016 року. Можна сказати, що репетиція пройшла вдало, а як відбудеться сам апогей московської пихатості побачимо згодом.
Ставки доволі високі. Особисто у Патріарха Кіріла на кону поставлено все, включно із його майбутнім. Проте не виключено, що і цей собор матиме такі ж наслідки, як і попередній. Господар Кремля розлютиться і опісля вже не бачити Кірілу куколя, а РПЦ - державної підтримки. Як кажуть в одній із популярних українських телепередач «Незнання історії не звільняє від відповідальності».
https://duhovnyfront.com.ua/2020/01/12/narada-predstoiateliv-v-iordanii-ostannii-shans-kirila-lyshytysia-na-troni/