Збройні сили Косова існують, але на папері
27 Червня, 2022
У 2018 р. парламент Косова ухвалив законопроєкт про перетворення Сил безпеки Косова у регулярну армію. Реакція НАТО була неоднозначною, Сербія засудила подібне рішення, заявивши, що єдиним законим військовим утворенням у Косово є КФОР. Це на певний період заморозило процес перетворення Сил безпеки у збройні сили, але не зупинило співпрацю Приштини із Північноатлантичним альянсом та Європейським Союзом.
У Косово із початком повномасштабної війни вже декілька разів наголошували на тому, що готові прискоритися на шляху до НАТО та ЄС, і що самопроголошена республіка заслуговує на місце серед країн-членів і альянсу, і Європейського Союз. І допоки у Белграді раз у раз роблять заяви про те, що визнання Косова неможливе, бо мова на усіх переговорах з сербської сторони ведеться тільки про нормалізацію відносин, у Приштині будують майбутнє незалежної країни. Воно за задумом уряду Альбіна Курті та президентки країни Вйоси Османі передбачає не тільки приєднання до європейських та міжнародних організацій, а й перетворення на активного гравця у регіоні Західних Балкан.
Передумови появи Армії Визволення Косова
Косово у Королівстві сербів, хорватів та словенців (СХС), потім Королівстві Югославія та федеративній Югославії було територією проживання і сербів, і албанців. У роки Другої світової війни албанці Косова стали активно сприймати ідеї іредентизму, прагнучи приєднатися до Албанії. Тимчасове об’єднання відбулося у роки війни, коли більша частина Косова була окупована албанськими військами. Під час звільнення Балкан Червоною Армією та партизанами Тіто, албанський контроль у Косово в 1944 р. був ліквідований, регіон повернули до Югославії. У 1946 році Тіто затвердив Конституцію Югославської федерації, за якою Косово перетворилося на автономний край у складі Сербії.
Керівник Югославії мріяв, що Албанія стане частиною Югославії, тому особливо не контролював переселення албанців цієї частини Сербії. Цікаво, що при цьому повернення сербів до рідних домівок у Косово обмежувалося. Поступово в етнічній структурі автономного краю відбулися суттєві зміни - стало більше албанців-мусульман, зменшилася кількість православного населення, зокрема сербів.
Це стало першою цеглинкою закладання майбутніх непорозумінь між сербами та албанцями, що наприкінці 1990-х років вилилося у кровопролитний етнополітичний конфлікт.
Ситуацію ускладнювали і албанці з Албанії, які тікали звідти від режиму Енвера Ходжі та бідного існування. Косово відносилося до економічно депресивних регіонів Югославії, куди уряд особливо дотацій не робив. Але, якщо порівнювати із життя у Албанії, то у Косово рівень життя був значно вищим. Це і штовхало албанців шукати прихисток на косовській території.
Тіто питаннями етнополітики особливо не переймався, головне, аби у федерації було тихо і спокійно. Будь-які національні виступи у кожній з республік придушувалися. Тому мало хто знає про виступи студентів у Приштині, Печі, Призрені 1968 року, де демонстранти вимагали більшої автономії для Косова, вигукували гасла на підтримку Енвера Ходжі. Головна причина виступів - незгода з відсутністю прав, які мали серби. Це позначилося на вимогах протестуючих - створення власного університету, поліції, вивішування албанської символіки поруч із югославськими та сербськими. Схожі демонстрації відбувалися у Белграді, де албанські студенти, що вчилися у місцевому університеті, вимагали проводити заняття албанською мовою, будувати реальний комунізм, припинити практику політичних переслідувань.
Це були перші серйозні прояви албанського руху, на який у Белграді очі не закрили, але особливо радикальних заходів не вжили. Демонстрації у Белграді та Приштині придушили, найбільш активних організаторів, як завжди буває у таких ситуаціях, притягнули до відповідальності, і відкрили університет у Приштині. На його будові влада дозволила вивішувати албанський прапор. Аби не провокувати подібні виступи у майбутньому, Тіто у 1974 році змінив назву Косова на Соціалістичний автономний край Косово, розширивши права автономії фактично до рівня республіканських.
Це дозволило албанцям Косова створити власну поліції, суди, конституцію, систему самоврядування. Так утворилися дві паралельно існуючих системи та уряди - косовський та сербський. Вони постійно між собою зіштовхувалися, але до відкритого протистояння дійшло тільки у 1981 році. Тоді у Приштині та інших мітсах Косова почалися масові демонстрації, на яких залунали вимоги зробити автономний край республікою. Кінцевою метою албанського національного руху був вихід з Югославії та приєднання до Албанії.
Сербський уряд в цей раз зреагував по-іншому, ніж наприкінці 1960-х рр. До Косова негайно ввели війська та запровадили там військовий стан. Радикальне крило албанського національного руху перейшло до більш активної боротьби проти сербської влади. Діяльність албанських інститутів в Косова була офіційно заборонена, але вони продовжували існувати у підпіллі.
Тліючий вогонь спалахнув наприкінці 1980-х рр., коли Слободан Мілошевич, який прийшов до влади у 1986 р., звів статус Косова до обмеженої автономії. Він поміняв усіх албанських чиновників та сербських, закрив навчальні заклади із албанською мовою навчання, обмежив доступ албанців до роботи у державних установах. Албанці почали відкритий бойкот сербських установ та створили тіньовий уряд, який не отримав визнання міжнародної спільноти.
У Белграді на початку 1990-х рр. на певний час забули про проблему Косова, бо почалися дезінтеграційні процеси в самій федерації. Словенія та Хорватія готувалися до незалежності, формувалася багатопартійна система, яка привела до влади у кожній з югославських республік політиків із закликами до відродження власної державності. Цим скористалися у Косово, перейшовши на новий рівень боротьби із сербським керівництвом.
Створення АВК
Міжетнічні проблеми і постійне ігнорування Белградом наявності албанського національного руху радикалізували настрої албанців у Косово. Одночасно із повільним розпадом Югославії в автономному краї починає формування Армії визволення Косова, яка у подальшому стала рушієм у боротьби із режимом Мілошевича.
Ідеологічним підгрунтям створення АВК стала діяльність партії “Народний рух Косова”, члени якої з 1982 р. стверджували, що тільки збройна боротьба приведе до свободи та незалежності Косова. Партію, а потім Армію Визволення Косова, фінансували албанські мігранти з низки країн Європи та США. Непідтверджені дані говорять про що, допомогу із підготовкою бійців АВК надавала Німеччина. Утім, цю інформацію жодна із сторін не підтвердила.
У відповідь на появу радикальних організацій, ліберальне крило албанського національного руху на чолі з Ібрагімом Руговою утворили власну партію - Демократичну лігу Косова. Її члени також боролися за незалежність, але мирним способом. Ібрагім Ругова створив свій уряд, зробивши акцент на розвиток освіти та медичної системи.
Популярність серед албанців Косова здобула саме Армія Визволення Косова, діяльність якої грунтувалася на албанському націоналізмі. Багато її членів мріяли про те, щоб створити Велику Албанію і об’єднати у її межах усіх албанців, які живуть на Балканах.
Белград на початку 1990-х рр. проголосив АВК терористичною групою, і такою вона залишалася у Сербії до 1999 р., коли організація офіційно була розпущена. Про своє існування Армія Визволення Косова публічно заявила у 1995 р., хоча перша офіційна заява була зроблена тільки через два роки. Тоді ж до Косова нелегально стала проникати зброя з території Албанії, де у 1997 р. почалися заворушення і повстання, спровоковані гострою політичною кризою. Населення країни отримало доступ до складів стрілецької зброї та армійських складів, значна частина розкраденого потрапила до Косова, зосередившись у руках членів АВК.
Наявність зброї прискорила вишкіл військовослужбовців, які готувалися до того, щоб встановити свій контроль над Косово. Для цього їм і була потрібна зброя, а також підтримка місцевого населення. Молоді косовські албанці активно вступали у ряди АВК, що призвело до збільшення чисельності бійців, точна кількість яких була невідома.
Починаючи з 1995 р. бійці АВК стали регулярно здійснювати напади на поліцейські сербські відділки та офіцерів Сербської служби безпеки. Свої акції члени Армії Визволення Косова пояснювали тим, що серби влаштовували у Косово етнічні чистки, жертвами яких ставали косовські албанці.
У Белграді відповіли посиленням військової присутності у автономному краї, куди були відправлені додаткові підрозділи Сил безпеки Сербії та поліції. Неоголошена війна між АВК та сербською владою досягла апогею у 1998-1999 роках. Низка мирних переговорів, останні з яких пройшли в березні у Рамбуйє, виявилися безрезультатними. Через це 24 березня 1999 р. Північноатлантичний альянс розпочав повітряну кампанію проти режиму Мілошевича. Авіанальоти тривали 78 днів і закінчилися 10 червня підписанням Військово-технічної угоди між Союзною Республікою Югославією, Сербією та міжнародними силами безпеки. У той самий день Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 1244, яка затвердила формування міжнародного миротворчого контингенту для Косова - КФОР. Введення перших підрозділів розпочалося за декілька днів, внаслідок чого діяльність АВК була фактично зупинена.
Сили безпеки Косова
Армія Визволення Косова пройшла процес демілітаризації, після чого її ліквідували. Утім, члени АВК, особливо колишні військові керівники продовжили свою активність. тільки дещо в іншій площині - політичній. Зокрема, Рамуш Харадинай та його прибічники створили партію “Альянс за майбутнє Косова”, Хашим Тачі став лідером іншої політичної сили - “Демократична партія Косова”. Обидва тривалий час перебували при владі на різних посадах. Харадинай, зокрема, був прем’єр-міністром Косова, Тачі - обіймав і прем’єрське крісло, і був президентом Косова, допоки у вересні 2020 р. добровільно не поїхав до Гааги через звинувачення у воєнних злочинах.
Більша частина військовослужбовців та офіцерів АВК стали співробітниками поліції, а після проголошення незалежності Косова увійшли до складу Сил безпеки Косова (2009), які створювалися за допомогою НАТО.
Ще частина колишніх бійців АВК працювали у Корпусі захисту Косова, який мав реагувати на надзвичайні ситуації під егідою Тимчасової адміністрації ООН для Косова. Корпус захисту Косова проіснував десять років, до нього набиралися і серби, і косовські албанці, і представники інших нацменшин, що відповідало резолюції 1244 Ради Безпеки ООН.
У 2009 р. Корпус захисту Косова розпустили, замість них утворили Сили безпеки Косова. Вони мали також реагувати на надзвичайні ситуації у Косово та стежити за правопорядком. Окрім того, співробітники Сил безпеки Косова мали захищати суверенітет, територіальну цілісність самопроголошеної республіки, приймати участь у миротворчих місіях та операціях, надавати військову підтримку цивільній владі. По своїм функціям Сили безпеки для Косово були збройними силами, які планувалося створити пізніше. Проти цього категорично виступає Сербія, яка вважає, що поява власної армії призведе до ескалації конфлікту між Белградом та Приштиною. Також белградський уряд заявляє про те, що Косово як частина Сербії (там називають частково визнану державу південною провінцією Сербії) не має права створювати власні збройні сили, бо це суперечить і резолюції 1244, і Конституції Сербії.
Військовослужбовцям Сил безпеки Косова, куди прийом розпочався у 2008 р., дозволялося носити тільки легку зброю. За процесом перетворення Корпусу захисту Косова у більш професійну військову організації слідкувати експерти НАТО.
Ще У 2014 р. уряд Косова анонсував утворення Міністерства оборони Косова та формування власної армії, що мало початися у 2019 р. Через спротив Сербії та неоднозначну позиції міжнародної спільноти, у самопроголошеній республіці повноцінна армія досі не утворена. Хоча до цього процесу ще у 2018 р., відповідно до закону Асамблеї Косова про перетворення Сил безпеки Косова у професійну військову силу, знову долучилися спеціалісти НАТО.
Кінцевою датою завершення трансформації уряд Косова називає 2028 р. Військовослужбовці та персонал майбутньої армії Косова навчається у військових академіях Великої Британії, Туреччини, США. Ще у 2014 р. уряд Хашима Тачі планував, що чисельність армії Косова становитиме 5 тис. осіб, ще 3 тис. - це резервісти. З них у разі необхідності мали формуватися сухопутні війська, національна гвардія, тренувальні підрозділи та працівники служб матеріально-технічного забезпечення.
Міністерство Сил безпеки Косова складається з цивільних співробітників та працівників Сил безпеки Косова, є Вищим штабом Сил безпеки Косова, очолюється міністром, який звітує перед Асамблеєю самопроголошеної республіки. Міністерство слідкує за реформуванням Сил безпеки Косова, керує процесом озброєння та закупівлею зброї для військовослужбовців.
Чи буде членство в НАТО?
Відсутність повністю сформованих збройних сил Косова не завадило уряду частково визнаної республіки наприкінці лютого 2022 р. заявити про готовність надати своїх військовослужбовців та ресурси у розпорядження США, якщо там надумають відправляти контингент до України. Тоді ж і прем’єр Альбін Курті, і президентка Вйоса Османі висловили сподівання, що Косово швидко стане членом НАТО, оскільки війна в Україні ставить нові виклики перед самопроголошеною республікою.
Ще у 2008 році керівники Косова заявляли, що пріоритетними напрямками зовнішньої політики є європейська і атлантична інтеграція. І на цьому косовська влада наголошує і зараз.
Сполучені Штати неодноразово висловлювали підтримку такому чіткому курсу зовнішньополітичної діяльності Косова, але конкретних кроків, окрім участі у миротворчій місії КФОР, не робили. І в НАТО, і в США розуміють, що вступ частково визнаної республіки можливий тільки після визнання незалежності з боку Сербії, а найближчим часом цього не буде. Незалежність Косова не визнали і чотири члени-країни НАТО - Іспанія, Греція, Словаччина, Румунія.
Є і інші причини неприйняття Косова до НАТО у найближчі роки. По-перше, відсутність власних збройних сил, хоча цей процес формально запущений декілька років тому. По-друге, наявні Сили безпеки Косова не відповідають стандартам НАТО, хоча і Корпус захисту Косова, і Сили безпеки створювалися за принципами діяльності альянса, але до стандартів НАТО військовослужбовцям, як і профільному міністерству ще далеко. По-третє, нездатність Сербії та Косова дійти компромісу та узгодити подальші кроки щодо нормалізації відносин (а можливо і визнання незалежності Косова).
Допоки ці проблеми залишатимуться каменем спотикання, Косово і надалі буде знаходитися у підвішеному стані щодо вступу і в НАТО, і в ЄС. Аналогічна ситуація з утворенням власної армії та відповідної інфраструктури. Утім, перераховані складнощі не заважають Косово проводити військову співпрацю із США, Туреччиною Німеччиною та Австрією.
mil.in.ua