МОЛДОВА: ВІЙНА НЕЙТРАЛІТЕТ, АРМІЯ
Артем Филипенко
МОЛДОВА: ВІЙНА НЕЙТРАЛІТЕТ, АРМІЯ
В контексті нинішньої російсько-української війни в Молдові розгорнулася дискусія стосовно подальшої політики безпеки. З іншого боку, в Україні окремі "експерти" почали висловлювати припущення, що мовляв, наразі Кишинів зможе повернути під свій контроль Придністров'я, а зовсім гарячі голови висловлювали жаль та гнів з приводу того, що Верховний Головнокомандувач Мая Санду не дає команду "на Тирасполь". Зараз правда, трохи тих настроїв в Україні поменшало, але в цілому не зникло. Натомість західні союзники, зокрема Велика Британія, запропонували долучитися до зміцнення обороноздатності молдавської армії. Що звісно, викликало протест як з боку Москви, так і проросійської опозиції (а проросійські настрої в Молдові все ж зберігаються і перемога Санду та її партії PAS не повинні вводити в оману, певна частина виборців голосувала не так за європейський шлях, скільки проти корупції, уособленої екс-президентом соціалістом Додоном). Разом з тим, потрібно враховувати низку факторів, які значною мірою впливають на настрої молдовського суспільства.
1. Молдова однією з перших стала жертвою "гібридної" агресії з боку Російської Федерації і відповідно її збройним силам і силам правопорядку довелося фактично першими тримати удар. Для розуміння ситуації додам, що перші частини створювалися фактично в умовах, коли ще не було остаточно розділена спадщина Радянської Армії. Як відомо, лише безпосереднє втручання російської 14-ї армії дозволило схилити чашу терезів на користь сепаратистів. Але в наступному подвиг молдавських військових та правоохоронців, які боролися за територіальну цілісність і суверенітет держави, нівелювали. Було все - і побоювання зростання політичної ролі ветеранів, і тісні зв'язки молдавської верхівки з Росією, і гойдалки у настроях населення у зв'язку із погіршенням економічної ситуації (не забуваємо, що на виборах 2001 року відновлена Партія комуністів отримала трохи більше 50% голосів і конституційну більшість в парламенті). У будь-якому випадку армія, обороноздатність, безпека не були в пріоритеті.
2. Результатом цієї політики стало те, що за рейтингом військової потужності, який щороку складає Global Firepower, Молдова посідає 94 місце серед 142 країн. Згідно з цим рейтингом, у Молдові 19 тис. військовослужбовців: 6 тис. - активний персонал, 12 тис. - резервісти, 1 тис. - карабінери. Тобто по факту, збройні сили - 6 тисяч, зведених у 3 бригади та кілька окремих підрозділів. Суто чисельно, молдавська армія поступається навіть спільному потенціалу незаконних військових формувань придністровських сепаратистів та російського контингенту в Придністровському регіоні.
Це ж певною мірою стосується і озброєння. Вважається, що сухопутні війська мають у своєму розпорядженні близько 390 бойових машин піхоти та бронетранспортерів, в основному радянського виробництва, 11 самохідних артилерійських систем та 69 буксированих, 25 реактивних систем залпового вогню. Військово-повітряні сили - чотири радянських ударних гелікоптери Мі-24 та 12 багатоцільових - Мі-8МТ, один радянський військово-транспортний літак Ан-26 і 4 чеських навчально-тренувальних L-39.
Винищувачів та танків нема. Стан техніки та рівень підготовки особового складу теж під питанням. Молдавські військові проводять навчання і дуже обмежений контингент (до 50 осіб) бере участь у спільних навчаннях Rapid Trident, але цього явно недостатньо.
На фінансування збройних сил Молдова витрачала 0,34% ВВП, при цьому що це в основному бюджет проїдання.
3. Основні стратегічні документи, які визначають політику безпеки не оновлювалися вже тривалий час і навіть гібридна агресія Росії проти України в 2014 році не вплинула на цей процес. Серед причин - не лише відсутність особливого інтересу до безпекової сфери, але й перебування при владі проросійських сил.
Молдова згідно з Конституцією, нейтральна країна і, відповідно, всі намагання приділити більше уваги збройним силам зустрічає критику з боку проросійських сил і не лише їх одних з посиланням на "нейтралітет". Але нейтралітет, як ми бачимо на прикладі Швеції та Фінляндії, зовсім не означає ігнорування воєнної складової безпеки. Гіпотетично, нейтралітет мав би мати певні гарантії, або міжнародні, або у вигляді оснащених збройних сил. Проте, політика Росії доводить, що для Москви неважливо, що думає країна про свій статус, важливо те, що думає про це новоявлений Петро Перший. І всі посилання Молдови, що перебування російського контингенту в Придністровському регіоні суперечить її нейтральному статусу, Москвою ігноруються. Сьогодні ж по факту гарантом територіальної цілісності та нейтральності Молдови є Збройні Сили України, які не дають російським військам побудувати омріяний сухопутний коридор від Донбасу до Придністров'я.
4. Не останню роль в зменшенні обороноздатності Молдови відіграють і суспільні настрої. Попри існування неконтрольованого Придністровського регіону, в масі своїй настрої молдаван далекі від войовничості. Тобто, всі пам'ятають, що Придністров'я - частина Молдови, але повертати силою чи бачити в цьому регіоні безпосередню загрозу не збираються. Або поки не збиралися.
Плюс додамо значну зневіру громадян країни у життєздатності Молдови як держави. Збільшення тих, хто володіє румунськими паспортами та уніоністських настроїв - це один з симптомів цього. Тобто є питання - чи будуть молдавани у випадку російської агресії боротися за неї так само, як українці.
5. Питання Румунії - окреме. Звісно, Румунія, враховуючи її інтереси і спорідненість із молдаванами (нагадаю, що в Румунії відкидають існування окремішнього молдавського етносу і вважають молдаван румунами) могла б надати певні безпекові гарантії Молдові і допомогти із
підвищенням обороноздатності. Але Румунія - член НАТО і, відповідно, обмежена, певними рамками. Тобто фінансова допомога, озброєння, "добровольці", але не безпосередня участь.
6. Отже, Молдові не в останню чергу, доведеться покладатися на саму себе. Безумовно, треба враховувати і певну залежність її від Росії (енергетика, діаспора, експорт товарів на російський ринок тощо), не кажучи про наявність Придністров'я та проросійських сил.
Зрозуміло, як громадянин України, радити, що робити Молдові, не можу. Проте, певний алгоритм дій є очевидним:
- перегляд основних стратегічних документів із визначенням переліку загроз національній безпеці та загроз воєнного характеру;
- основний акцент - на асиметричні дії та асиметричну дію, тобто а) висока технологічність б) мобільне і компактне професійне ядро в) система національного спротиву. Звісно, зараз це виглядає, як мрія, але все залежить від тієї ж сумнозвісної політичної волі та розуміння рівня загроз;
- посилення військового співробітництва, принаймні з Україною та Румунією, зокрема, у сфері підготовки кадрів;
- зміна інформаційно-культурної політики в країні та протидія російській інформаційній війні (частково вже змінюється).
І не треба тішити себе фразою "кому ми потрібні, на нас ніхто не нападе". Україна це вже проходила.
Зрозуміло, це - не вичерпний список заходів, але поки так.
Facebook post