Минуле-теперішнє-майбутнє ...

[vitorioukr]

Зважаючи на те, що давно нічого не писав, хочу поділитись декількома роздумами та подіями свого буденного життя.

Саме варто почати з того, чому я це захотів зробити і що мене спонукало.
А все дуже просто: їдучи якось раз у громадському транспорті, по далеко не рідному мені місті, трапислась мені така розмова, всю переказувати не буду, а от висновки наведу. Варто бути більш відкритим, змінювати стереотипи свого життя, намагатися знаходити точки дотику і більше розмовляти. Більше розмовляти не получається - зато писати якраз те що потрібно.

І так буденність, буденність..... розбавляти її можна по різному, але я знйшов свій "як то кажуть цинус" - я полюбив поезію. Мля пишучи про це мені аж самому дивно, як я дюдина без почуття чогось високого можу любити поезію ?!?

А трапилось ось що: випала нагода поїхати в ті місця де я ще ніколи не бував, а повірте мені бував я багато де ))) і по випадковій випадковості, а може і кармі передуючи всім цим подіям до рук потрапила книгаМ.Андрусяка "Брати Грому"

, а ще до того всього була презентація Р.Коваля, де було придбано дві книги. Одною із яких стала книгаЗеновія Красівського "Невольницькі плачі".



І так повертаємось до "Братів Грому"- дочитуючи її, в подорожі, пройшовши стежками, там де ходили люди, які могли б багато чого зробити не тільки для себе, але і соціуму, котрих нажаль уже немає. Мене спонукала думка перейти дальше по посиланню і прочитати "Невольницькі плачі". Наведу один із багатьох віршів,який мене вразив:

Усе, як день оцей, мине

Усе, як день оцей, мине -
Нестерпний біль, пекучі сльози...
Можливо, згубиш ти мене 
На життєвій крутій дорозі.

Не буде вже людська злоба
Кинджал до серця приставляти;
Ревізії, шантаж, журба
Загублять слід твої хати.

Стосовно майбутнього - а фіг його зна, що там буде -час покаже .....