Вибори і хата з краю
Крайня хата то моя. Вона стоіть на межі двох світів; світу цивілізації і світу за яким починаються лЮдьські городи. Я там рідко буваю, але вже як приїду всі сусіди біжУт зі мнов вітатись і доповідают, як вони регулярно заходять дивитись чи все у мене гаразд, заглядают, пильнуют, шануют і вообще уважают. Спостерігаючи за нашими відносинами прихильники постмодернізму плескали би в обидві долоньки. Мої тато і мама були в селі пани і це панське звання мені, як і хата дісталося спадково. Лиш я зачинаю щось робити на оборі (подвір'ї по-вашому) купа помошніків і порадників.
(не подумайте, що мені невідомо літературне слово помічники, але в мові галичан над полонізмами, германізмами і прочими штучно-літературними словами возвишає-сі величезна купега русизмів. Поняли? Саме так. Галичанин в життю не скаже - зрозумів. Тілько - поняв. Під страхом смерти не скаже - ось там, а тільки - вон. Правда вимовить це з европейським французьким прононсом - во-о-он)
А сусіди в мене прекрасні. Спершу я не міг зрозуміти, чому вони не дружать між собою, а зі мною всі в чудових відносинах. Потім поняв. Все тому, що я сам прекрасна людина. Прекрасна в розумінні людини домодернового рівня мишлення. Я даю людям свій образ в ідеалі за котрим місцевий люд плаче сотні років. Я - добрий пан. Я вмію їх слухати, але я безпорадний без їх порад. Навіть якщо в будь-якому питанні я спеціаліст, мені не шкодить перепитати про проблему сусідів. Вислухай їхню, часто-густо ахінею і скрушно похитавши головою натякни на глибину розуму нашого народу. Потім піджартуй над собою і спитай чи нині часом не яке релігійне свято. Як ні, спитай коли найближче і чи не варто мені, дати на церкву, якусь пожертву. Гроші в тебе ніхто і так не візьме, але якийсь кусень біблейної історії прийде-сі вислухати. Не велика плата за народну любов я щитаю (саме щитаю, а не вважаю)
Осяяний променями місцевої слави я і вийшов прогулятись та заодно пошукати майстра для фарбування даху. У випадковості я не вірю категорично, тому кращий із можливих претендентів на цю роботу трапився мені в сотні метрах від житла. Звали його Бодько (Богдан по-вашому. Вже як ми зайшли на імена то Бандера ніколи не був Спепаном, а виключно ШтЕфан)
Бодькові батьки допомагали моїм батькам газдувати, а як пішли до неба то він допомогав, а тут я об'явився і ясно, що мені тАкі треба помочи. Бодько кивав головою ще до того як я встигав сформулювати задачу і на всі мої закиди, що робота повинна бути виконана в межах розумної достатності вимахував руками категоричне - ні. Він всьо зачистит, поправит і ще й візьме на допомогу Олька (Олега по-вашому)
Олька я добре знаю (?) бо він колись жив Заріков, а тепер жиє на Старім Селі. Крім названих районів нашого невеликого містечка я ніц не поняв. Дивуючись панській необізнаності, Бодько всміхнувся і розвів руками:
- Ну як не знаєш? Та то той Олько, що сі вженив на Славці Бойчучці.
Я знов ніц не поняв, але погодився згадати. Справа в тім, що фамілію Бойчук носить майже вся вулиця на якій я мешкаю (живу по-вашому), а ім'я Слава в нас зустрічається значно частіше ніж Галя чи Оксана. Він ще щось жваво мені розказував, але я вже йго не чув і думав як правильно; на Україні чи в Україні. Якщо правильно "в", то чому Бодько каже "жив на Старім Селі"
Справи ми владнали і традиційно перейшли до політики.
- Ти за кого будеш голосувати на виборах і чому? - спитав я Богдана.
- За Порошенка! Бо шо інакше? Той Зеленський продаст Україну москалям.
-Ой Бодю! Як вже ти за тих москалів набідувався, нема тобі ради. А я за Зеленського. Най продає, мені в сраці. Най віддаст їм що хотЯт, лиш би газ став дешевше.
Бодько скрушно похитав головою.
- Я-я-яй! Ти як за нього проголосуєш то я ти хату не буду малювати. Тепер я поняв чого ти замовив на дах зелену фарбу. Агітуєш!
Це були жарти. Звичайний буденний галицький гумор, який я вважаю одним з найвишуканіших на планеті.
- Добре Бодю! Малюй не в зелений колір, а такий бурачковий, як бігборди Порошенка.
На тім і порішили та вдарили по-руках. Колір даху звичайно буде зеленим, бо жарти жартами, а пан хотів зелений та й Бодя не дуже вірить у власні переконання. З нього колись був ніякий комуніст і націоналістом він став також ніяким. Буде та Україна, не буде навіть ксьондз в церкві не скаже, а пан він вічний, по-крайній мірі в Бодьковій голівоньці.