Історичні паралельки.
Військовий комісар Івано-Франківської області Ігор Павлюк розповів в інтерв'ю столичній газеті, як проходила третя хвиля мобілізації в області:
. На превеликий жаль, у порівнянні з першою хвилею мобілізації обсяг добровольців скоротився настільки, що мені навіть у процентному співвідношенні страшно цифру назвати…. добровольців одиниці. Добровольці, кажуть, «ми готові йти в армію, переступити поріг хати і далі не йти -, а якщо за межі області - то ми відмовляємся».
Відмову галичан воювати в АТО деякі люди країни сприйняли з недовірою, здивуванням, обуренням то що. Як таке може бути?
То закликали бандерівську армію перейти Дніпро і дати банді яничар добрячого прочухана, то батальйон «Прикарпаття» не зробивши ні єдиного пострілу покинув зону АТО і спинився під Карпатами, то вони герої, то вони зрадники, то п'яте, то десяте…
Сум'ятиці додали повідомлення преси, що Івано-Франківський батальйон «Прикарпаття» в повному складі відмовився повторно повертатись в зону АТО. До того командування військових обізвало їх зрадниками, а прокуратура заявила про наявність в підрозділі російських шпигунів Путіна.
Спробуємо розібратись в ситуації взявши в підмогу наше славне історичне минуле.
В 1939 році Галичина з квітами зустрічала Червону Армію, в 1941 хліб-сіль отримували солдати Вермахту, а в 1944-му наша пісня гарна нОва, починаєм її знОву.
В 2014 під крики «Ура, ура -Путін ла-ла-ла!» багато прикарпатців кинулись в бій і раптом такий вибух путіхізму.
Дехто злорадно потирає руки, стверджуючи, що галичани боягузи, та ці люди не праві.
Галичани добрі солдати.
Підтвердженням цьому є безліч моїх земляків, що воювали на фронтах ВВВ. Багато знав особисто і з теплотою згадую тих вояків армії Йосипа Сталіна.
Дозволю собі назвати деякі імена;
Танкіст Володимир Сем'янчук, мій сусід, скінчив війну в Празі. Кількість бойових нагород мене, тоді школяра, завжди вражала.
СМЕРШовець Штефан Лоп'янецький, мій перший начальник, бригадир, два Ордена Слави.
Владзьо Площанський, якого доля вивела на перший бій під Броди, де їм протистояла знаменита в нас тепер дивізія СС «Галичина». Про той бій він згадував більш чим лаконічно:
- А хто їх знав, хто їх бачив? Тогди ми їх перший раз зустріли і як дали їм п…и, більше їх ніхто не видів.
Мабуть в них були причини на мовчання. Я не суддя в даному разі, я статист.
Спогади інших бандерівців переважно носили характер сповіді і покаяння. Хтось до смерті не міг забути дике ревіння не випущених з колгоспної ферми коней, що горіли заживо. Той не молодий бандерівець попросив журналіста місцевої газети описати свій «подвиг». Каже:
- Скоро помирати, а кожну ніч ті коні не дають спокою. Боюсь і на тім світі вони мене не відпустять. Можливо то людям не цікаво, але мені воно потрібно. Напиши, прошу тебе.
Яка різниця між цими людьми та їх історіями? Не велика, можна сказати ніякої різниці.
Тільки одні воювали на фронтах Великої Вітчизняної Війни, а другі на фронтах Другої світової.
Думаю бійці батальйону «Прикарпаття» потрапили не на свій фронт.
Виталий Колтовский, специально для Полемики
Источник: http://polemika.com.ua/article-151913.html#title