Чи працюють в Україні вільні публічні ліцензії?
http://creativecommons.org.ua/category/article
На протязі останніх двох десятиліть всі ми стали свідками бурхливого розвитку інформаційних технологій. Комп’ютер і Інтернет зайняли місце в житті кожної сучасної людини. Як наслідок розповсюдження комп’ютерів, котрі дали можливість будь-кому створювати новий інформаційний продукт, кількість об’єктів права інтелектуальної власності наразі зростає вкрай стрімкими темпами.
Нажаль, сьогодні юридична доктрина і законодавство не встигають дослідити та врегулювати суспільні відносини з приводу використання об’єктів права інтелектуальної власності, що виникають в умовах безупинного руху технологій. Одним з найяскравіших прикладів є законодавча неврегульованість та тотальне нерозуміння проблематики використання об’єктів «відкритої інтелектуальної власності».
В даній статті піде мова про те, чи реальна в Україні можливість легального використання об’єктів авторського права, що розповсюджуються за так званими вільними публічними ліцензіями.
Державна служба інтелектуальної власності у своїх Рекомендаціях щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об’єктів авторського права і суміжних прав, визначає вільну публічну ліцензію я загальнодоступний договір приєднання, що надає особі, яка приєдналася до такого договору, безоплатний дозвіл на використання об’єкта авторського права та (або) суміжних прав певними способами на умовах, визначених ліцензією.
За вільними публічними ліцензіями розповсюджуються різноманітні об’єкти авторського права та суміжних прав, такі як музичні, літературні, художні, фотографічні, наукові твори, фонограми, відеограми та комп’ютерні програми. Серед основних видів відкритих ліцензій, за якими розповсюджуються об’єкти авторського права є ліцензії Creative Commons. Дані ліцензії, створені неприбуткової організацією з однойменною назвою ще у 2001 році, стали балансом між системою «всі права застережені» (copyright) та «жодні права не застережені» (public domain), внаслідок чого утворилась нова формула «деякі права застережені» (some rights reserved). Наразі існує 6 основних видів ліцензій Creative Commons, які відрізняються обсягом наданих користувачу прав.
Серед вільних ліцензій, за якими розповсюджуються комп’ютерні програми можна виділити такі: Apache Software License (ліцензія на вільне програмне забезпечення Apache Software Foundation), Ліцензія BSD (Програмна ліцензія університету Берклі (англ. BSD license), GNU General Public License (іноді перекладають, як, наприклад, Універсальна громадська ліцензія GNU, ліцензія на вільне програмне забезпечення; Ліцензія, створена в рамках проекту GNU в 1988 р.), Ліцензія MIT (англ. MIT License, група ліцензій, розроблених в Массачусетському технологічному інституті для поширення вільного програмного забезпечення), Mozilla Public License (скорочено MPL, вільна ліцензія корпорації Mozilla).
Нажаль в Україні на даний момент використання об’єктів права інтелектуальної власності, що розповсюджуються на умовах вільних публічних ліцензій вкрай ускладнене. Головним чином така ситуація обумовлена неготовністю українського законодавства сприймати електронні тексти ліцензій та посилання на такі тексти на веб-сторінках, де автори розміщують свої твори, чи навіть електронні тексти ліцензій, включені до дистрибутивів програмного забезпечення, як підтвердження факту надання правовласником користувачам певного обсягу прав. Частина 1 статті 32 Закону України „Про авторське право і суміжні права” (далі - Закон) встановлює, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 Закону.
Згідно з частиною першою статті 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Стаття 33 Закону встановлює вимоги до договорів на право використання творів. Зокрема, ця стаття містить вимогу про те, що договори про передачу прав на використання творів укладаються в письмовій формі. Частина 2 статті 1107 Кодексу передбачає, що договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається в письмовій формі. Хоча ч. 1 ст. 207 і визнає укладеним у письмовій формі правочин, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного зв’язку, ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає обов’язковим реквізитом електронного документу електронний підпис. Електронні підписи є лише у дуже невеликої кількості суб’єктів права інтелектуальної власності, не кажучи вже про користувачів.
Як результат абсолютно незрозумілим є на якій правовій підставі український користувач може використовувати, наприклад, операційну систему Linux, матеріали Вікіпедіїї, котрі в переважній більшості надаються саме на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-Share Alike або найбільшого в світі архіву цифрових зображень Flickr, на якому в даний час міститься більше 146,5 мільйонів зображень, наданих авторами на умовах ліцензій Creative Commons.
В Україні вже неодноразово робилися спроби створити законодавчу базу для забезпечення можливості використання відкритих публічних ліцензій. Так, 15.08.2002 р. до Верховної Ради було внесено Проект Закону «Про використання Відкритого (Вільного) програмного забезпечення в державних установах та державному секторі господарства». 01.12.2005 на заміну йому було подано Проект Закону «Про використання Відкритих і Вільних форм інтелектуальної власності, Відкритих форматів даних та Відкритого (Вільного) програмного забезпечення в державних установах і державному секторі економіки». Ці законопроекти мали на меті ввести в законодавче поле України ряд понять та термінів, без яких сучасне законодавство у галузі авторського права в цілому, та у сфері виробництва й використання програмного забезпечення зокрема, не може бути ані цілісним, ані дієвим (що яскраво ілюструє наявна в Україні ситуація з «боротьбою» проти нелегального використання програмного забезпечення та специфічних для нього носіїв). Не забороняючи інші типи інтелектуальної власності - законопроекти були покликані забезпечити можливість використання вільних її форм, створюючи умови для розвитку повноцінного конкурентного середовища у сфері високих інформаційних технологій, яка нині є практично монополізованою. На превеликий жаль цей законопроект і по цей час опрацьовується в комітеті.
Друга спроба мала місце влітку 2009 року, коли до Верховної Ради було подано Проект Закону «Про використання відкритого програмного забезпечення в органах державної влади та органах місцевого самоврядування». Законопроект мав ввести відповідну світовій практиці термінологію різних об’єктів та суб’єктів інформаційної сфери та визначити пріоритетні напрямки інформаційної політики України щодо використання відкритих та пропрієтарних комп’ютерних програм в органах державної влади, місцевого самоврядування та державних закладах освіти, а також врегулювати використання в органах державного управління програмного забезпечення і забезпечити запобігання утворенню монополій при постачанні програмних продуктів та комплексних інформаційних рішень. В лютому 2010 р. законопроект було відхилено та знято з розгляду.
Єдиним державним органом, що вбачає проблему та намагається певним чином її вирішити є Державна служба інтелектуальної власності. Цей орган видав два рекомендаційних акти з проблематики використання вільних публічних ліцензій: Рекомендації щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об’єктів авторського права і суміжних прав, та Рекомендації щодо забезпечення правомірності використання комп’ютерних програм вільного користування. В даних документах Державна служба інтелектуальної власності визначила основні поняття у сфері використання вільних публічних ліцензій, та намагалася дати законодавче обґрунтування правомірності використання об’єктів права інтелектуальної власності, що розповсюджуються за вільними публічними ліцензіями. Також Державна служба інтелектуальної власності здійснює реєстрацію авторських прав на комп’ютерні програми, створені на основі вільного програмного забезпечення, або які містять частини відкритого програмного коду, беручи від заявників декларацію про те, що права авторів первинних творів не порушені створенням похідних творів, які подані до реєстрації.
В час, коли в умовах тотального комп’ютерного піратства, українські користувачі мають можливість використовувати легальні програмні продукти та інший контент, законодавець залишається сліпим до існуючої ситуації, і тисячі українських користувачів позбавлені можливост легально ористуватись інтелектуальним и надбаннями людей, що творять і надають мільйонам доступ до своїх творінь. В час, коли Google Inc. розробив вільну операційну систему для мобільних пристроїв Android, браузер Mozilla встановлений мільйонами користувачів по всьому світу, терабайти вільної музики відкриті до використання всіма можливими способами, Україна поки що знову залишається за бортом…
08-04-2011 | категорія Авторське право Статті 3 коментарів
Використання публічних ліцензій відкритого контенту Creative Commons - Проблеми і перспективи в Україні
Бічук А.А., Наумко М.В. студент IV урсу факультету соціології і права НТУУ “КПІ”, тези доповіді на І Всеукраїнській науково-практичній конфеенції “Актуальні проблеми права інтелектуальної власності” м. Одеса 16 червня 2010 р.
Величезні прибутки рекордингових лейблів, мільйони випадків порушення авторського права, а відтак і позовів з боку правовласників, контроль над творчістю, та інші подібні факти свідчать про те, що авторське право перестало бути «авторським», воно перестало виконувати свою основну функцію - захищати права автора. Саме в цей час виникає новий підхід до розуміння мережі Інтернет, нова концепція його функціонування - Web 2.0., коли користувач перестає бути пасивним споживачем медіа, він сам активно створює контент. Мільйони творів у відкритому доступі, розвиток медіа порталів, створених за принципом Web 2.0. свідчить про те що все більша кількість авторів бажають надати всім бажаючим можливість безкоштовно користуватися своїми творами. Не важливо чим викликане таке бажання альтруїстично поділитися результатами своєї інтелектуальної праці - бажанням збагатити нашу культуру, бажанням “розкрутитись”, стати відомим, чи ж просто бажанням творити заради мистецтва. Важливо, що все більше авторів хочуть надати необмеженому колу користувачів доступ до своїх творів. Але якщо такий автор спробує дізнатися як краще оформити таке своє бажання, то він буде дуже здивований тим, що створене для захисту його авторських прав законодавство фактично позбавляє його можливості вільно розпорядитися результатами своєї творчості. В пригоді таким авторам стають публічні ліцензії Creative Commons
Неприбуткова організація Creative Commons існує з 2001-го і надає підтримку авторам, які прагнуть вільної комунікації і спільних проектів. Ліцензії КК уможливлюють легальну публікацію, пошук і використання аудіо, відео і текстових творів в Інтернеті. Вільно і безоплатно.[2] Ліцензії Creative Commons, які були створені як реакція на надмірний тиск авторського права, стали балансом між системою «всі права застережені» (copyright) а «жодні права не застережені» (public domain),внаслідок чого утворилась нова формула «деякі права застережені» (some rights reserved). Публікуючи свої твори під однією з шести ліцензій Creative Commons, автор сам обирає які права захищати, а які передати. Кожна з цих ліцензій існує у трьох формах: у вигляді графічного зображення, яке символізує вид ліцензії і містить також коротку інформацію про умови правомірності використання твору; повного тексту ліцензії (legal code); та у вигляді цифрового коду - перекладу ліцензії для машинного зчитування, який дає змогу пошуковим системам ідентифікувати твори за умовами використання.
Умовно ліцензії СС розділили на «необмежені» та «обмежені». [1] До першої групи віднесені дві ліцензії:
Attribution (BY) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора», що дозволяє вільно виконувати, розповсюджувати твір, включати його до складу збірників, створювати на його основі похідні твори навіть у комерційних цілях за умови вказівки імені автора.
Attributio - hare Alike BY-SA) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - На тих же умовах» що дозволяє вільно розповсюджувати, твір, включати його до складу збірників, створювати на його основі похідні твори за умови вказівки імені автора та розповсюдження похідних творів на тих же умовах, на яких був ліцензований твір.
Група «обмежених» ліцензій складається з чотирьох видів:
Attributio - o Derivative Works (BY-ND) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - Без похідних творів», що дозволяє вільно розповсюджувати твір як на комерційній, так і на некомерційній основі. При цьому твір має залишатися незмінним. Крім того, обов’язкове зазначення імені автора твору.
Attributio - oncommercial (BY-NC) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - некомерційна», що дозволяє виконувати, розповсюджувати твір, включати його до складу збірників, створювати на його основі похідні твори з некомерційною метою. Хоча для похідних творів зберігаються вимоги зазначення імені автора і некомерційного використання, надання третім особам аналогічних прав на похідні твори не вимагається.
Attributio - oncommercia - hare Alike (BY-NC-SA) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - некомерційна - на тих же умовах», що дозволяє вільно розповсюджувати, твір, включати його до складу збірників, створювати на його основі похідні твори за умови вказівки імені автора та розповсюдження похідних творів на тих же умовах, на яких був ліцензований твір, але з не комерційною метою.
Attributio - oncommercia - o Derivative Works (BY-NC-ND) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - некомерційна - без похідних». Її часто називають ліцензією «безкоштовної реклами», оскільки вона дозволяє іншим одержувати та розповсюджувати Твір за умови зазначення імені автора, але не дозволяє створення похідних творів та забороняє використання з комерційною метою.
Хоча ліцензії CC створювалися в умовах англосаксонської правової системи, вони знайшли послідовників і в країнах з іншими правовими системами. CC підтримує основи своїх ліцензій для різних законодавств, застосовуваних до авторського права в усьому світі. Процес підтримки передбачає лінгвістичний переклад ліцензій та адаптацію до особливостей законодавства тієї чи іншої країни. Станом на 2009 р. ліцензії СС адаптовані до законодавства 52 країн. Ще вісім країн перебувають в процесі адаптації ліцензій СС до свого законодавства, серед них і Україна.
Перші спроби адаптувати ліцензіїї Creative Commons до українського законодавства почалися незабаром після презентації цих ліцензій на Заході - ще в 2002 році. І, як не прикро, з того часу цей процес так і не зайшов далі створення перших приблизних чернеток адаптованого тексту. Головним чином така ситуація обумовлена неготовністю українського законодавства сприймати електронні тексти ліцензій та посилання на такі тексти на веб-сторінках, де автори розміщують свої твори, як підтвердження факту надання автором користувачам певного обсягу прав. Ч. 2 ст. 1107 ЦКУ встановлює обов’язкову письмову форму для договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, недодержання якої робить договір нікчемним.
Форма, в якій існують ліцензії Creative Commons, не відповідає вимогам, які наше законодавство ставить до письмової форми. Хоча ч. 1 ст. 207 і визнає укладеним у письмовій формі правочин, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного зв’язку, ст. 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” визначає обов’язковим реквізитом електронного документу електронний підпис. Ліцензії Creative Commons такого підпису не містять (що є цілком логічним. Чи у багатьох приватних осіб, котрими є і автори, взагалі є електронний підпис?), а отже не можуть бути визнаними електронними документавми у розумінні нашого законодавства.
Ця обставина є основною перепоною для використання ліцензій Creative Commons в Україні. Як результат абсолютно незрозумілим є на якій правовій підставі український користувач може використовувати, наприклад, матеріали Вікіпедіїї, котрі в переважній більшості надаються саме на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 [3] або найбільшого в світі архіву цифрових зображень Flickr, на якому в даний час міститься більше 146,5 мільйонів зображень, наданих авторами на умовах ліцензій Creative Commons [4].
На наш погляд для забезпечення можливості використання в Україні вільних ліцензій (в тому числі і СС) необхідно:
1. Закріпити в законодавстві поняття “вільних ліцензій” як виду ліцензій, котрі є договорами приєднання і є безвідплатними. Також доцільно встановити презумпцію, що територією діїї такої ліцензії є територія всього світу, якщо інше не зазначено в договорі.
2. Передбачити можливість для правовласників здійснювати волевиявлення шляхом певних конклюдентних дій (включення до тексту літературного твору посилання на текст ліцензії, на умовах якої правовласник бажає надати свій твір; включення такого посилання до тегів звукового файлу; розміщення такого посилання на веб-сторінці, з якої користувач може здійснити доступ до файлів, у яких зафіксовано твір) які означали б пропозицію правовласника надати ліцензію на використання твору на обраних ним при здійсненні таких дій умовах.
3. Для користувачів також треба передбачити можливість приєднання до вільних ліцензій шляхом конклюдентних дій - за фактом використання твору у спосіб, передбачений ліцензією.
4. Також доцільно було б встановити презумпцію щодо строку дії ліцензії, що дорівнює строку дії авторського права на твір.
Такі пропозиції звичайно можуть здаватися занадто сміливими, але необхідно зрозуміти, що традиційна схема надання ліцензії через укладання письмового договору практично не придатна до застосування для тих мільйонів творів, котрі розповсюджуються їхніми правовласниками серед більш ніж мільярду користувачів Інтернет. Важко навіть уявити яка кількість паперу потрібна для того, щоб викласти в письмовій формі кожен договір на кожне використання кожного твору, що міститься в Інтернеті. На разі вже неможливо “втиснути” Інтернет до існуючих рамок правового регулювання, проте можливо створити нові, такі що відповідають сьогоденним реаліям і розвитку техніки.
Отже питання полягає в тому чи готова система сучасного цивільного права унормувати нові відносини, що мають місце в суспільстві, чи ж вона, залишаючи незмінними старі норми, вимог, котрих неможливо дотримуватися в нових умовах, буде стимулювати розвиток правового нігілізму?
Література
На протязі останніх двох десятиліть всі ми стали свідками бурхливого розвитку інформаційних технологій. Комп’ютер і Інтернет зайняли місце в житті кожної сучасної людини. Як наслідок розповсюдження комп’ютерів, котрі дали можливість будь-кому створювати новий інформаційний продукт, кількість об’єктів права інтелектуальної власності наразі зростає вкрай стрімкими темпами.
Нажаль, сьогодні юридична доктрина і законодавство не встигають дослідити та врегулювати суспільні відносини з приводу використання об’єктів права інтелектуальної власності, що виникають в умовах безупинного руху технологій. Одним з найяскравіших прикладів є законодавча неврегульованість та тотальне нерозуміння проблематики використання об’єктів «відкритої інтелектуальної власності».
В даній статті піде мова про те, чи реальна в Україні можливість легального використання об’єктів авторського права, що розповсюджуються за так званими вільними публічними ліцензіями.
Державна служба інтелектуальної власності у своїх Рекомендаціях щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об’єктів авторського права і суміжних прав, визначає вільну публічну ліцензію я загальнодоступний договір приєднання, що надає особі, яка приєдналася до такого договору, безоплатний дозвіл на використання об’єкта авторського права та (або) суміжних прав певними способами на умовах, визначених ліцензією.
За вільними публічними ліцензіями розповсюджуються різноманітні об’єкти авторського права та суміжних прав, такі як музичні, літературні, художні, фотографічні, наукові твори, фонограми, відеограми та комп’ютерні програми. Серед основних видів відкритих ліцензій, за якими розповсюджуються об’єкти авторського права є ліцензії Creative Commons. Дані ліцензії, створені неприбуткової організацією з однойменною назвою ще у 2001 році, стали балансом між системою «всі права застережені» (copyright) та «жодні права не застережені» (public domain), внаслідок чого утворилась нова формула «деякі права застережені» (some rights reserved). Наразі існує 6 основних видів ліцензій Creative Commons, які відрізняються обсягом наданих користувачу прав.
Серед вільних ліцензій, за якими розповсюджуються комп’ютерні програми можна виділити такі: Apache Software License (ліцензія на вільне програмне забезпечення Apache Software Foundation), Ліцензія BSD (Програмна ліцензія університету Берклі (англ. BSD license), GNU General Public License (іноді перекладають, як, наприклад, Універсальна громадська ліцензія GNU, ліцензія на вільне програмне забезпечення; Ліцензія, створена в рамках проекту GNU в 1988 р.), Ліцензія MIT (англ. MIT License, група ліцензій, розроблених в Массачусетському технологічному інституті для поширення вільного програмного забезпечення), Mozilla Public License (скорочено MPL, вільна ліцензія корпорації Mozilla).
Нажаль в Україні на даний момент використання об’єктів права інтелектуальної власності, що розповсюджуються на умовах вільних публічних ліцензій вкрай ускладнене. Головним чином така ситуація обумовлена неготовністю українського законодавства сприймати електронні тексти ліцензій та посилання на такі тексти на веб-сторінках, де автори розміщують свої твори, чи навіть електронні тексти ліцензій, включені до дистрибутивів програмного забезпечення, як підтвердження факту надання правовласником користувачам певного обсягу прав. Частина 1 статті 32 Закону України „Про авторське право і суміжні права” (далі - Закон) встановлює, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 Закону.
Згідно з частиною першою статті 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Стаття 33 Закону встановлює вимоги до договорів на право використання творів. Зокрема, ця стаття містить вимогу про те, що договори про передачу прав на використання творів укладаються в письмовій формі. Частина 2 статті 1107 Кодексу передбачає, що договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається в письмовій формі. Хоча ч. 1 ст. 207 і визнає укладеним у письмовій формі правочин, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного зв’язку, ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає обов’язковим реквізитом електронного документу електронний підпис. Електронні підписи є лише у дуже невеликої кількості суб’єктів права інтелектуальної власності, не кажучи вже про користувачів.
Як результат абсолютно незрозумілим є на якій правовій підставі український користувач може використовувати, наприклад, операційну систему Linux, матеріали Вікіпедіїї, котрі в переважній більшості надаються саме на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-Share Alike або найбільшого в світі архіву цифрових зображень Flickr, на якому в даний час міститься більше 146,5 мільйонів зображень, наданих авторами на умовах ліцензій Creative Commons.
В Україні вже неодноразово робилися спроби створити законодавчу базу для забезпечення можливості використання відкритих публічних ліцензій. Так, 15.08.2002 р. до Верховної Ради було внесено Проект Закону «Про використання Відкритого (Вільного) програмного забезпечення в державних установах та державному секторі господарства». 01.12.2005 на заміну йому було подано Проект Закону «Про використання Відкритих і Вільних форм інтелектуальної власності, Відкритих форматів даних та Відкритого (Вільного) програмного забезпечення в державних установах і державному секторі економіки». Ці законопроекти мали на меті ввести в законодавче поле України ряд понять та термінів, без яких сучасне законодавство у галузі авторського права в цілому, та у сфері виробництва й використання програмного забезпечення зокрема, не може бути ані цілісним, ані дієвим (що яскраво ілюструє наявна в Україні ситуація з «боротьбою» проти нелегального використання програмного забезпечення та специфічних для нього носіїв). Не забороняючи інші типи інтелектуальної власності - законопроекти були покликані забезпечити можливість використання вільних її форм, створюючи умови для розвитку повноцінного конкурентного середовища у сфері високих інформаційних технологій, яка нині є практично монополізованою. На превеликий жаль цей законопроект і по цей час опрацьовується в комітеті.
Друга спроба мала місце влітку 2009 року, коли до Верховної Ради було подано Проект Закону «Про використання відкритого програмного забезпечення в органах державної влади та органах місцевого самоврядування». Законопроект мав ввести відповідну світовій практиці термінологію різних об’єктів та суб’єктів інформаційної сфери та визначити пріоритетні напрямки інформаційної політики України щодо використання відкритих та пропрієтарних комп’ютерних програм в органах державної влади, місцевого самоврядування та державних закладах освіти, а також врегулювати використання в органах державного управління програмного забезпечення і забезпечити запобігання утворенню монополій при постачанні програмних продуктів та комплексних інформаційних рішень. В лютому 2010 р. законопроект було відхилено та знято з розгляду.
Єдиним державним органом, що вбачає проблему та намагається певним чином її вирішити є Державна служба інтелектуальної власності. Цей орган видав два рекомендаційних акти з проблематики використання вільних публічних ліцензій: Рекомендації щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об’єктів авторського права і суміжних прав, та Рекомендації щодо забезпечення правомірності використання комп’ютерних програм вільного користування. В даних документах Державна служба інтелектуальної власності визначила основні поняття у сфері використання вільних публічних ліцензій, та намагалася дати законодавче обґрунтування правомірності використання об’єктів права інтелектуальної власності, що розповсюджуються за вільними публічними ліцензіями. Також Державна служба інтелектуальної власності здійснює реєстрацію авторських прав на комп’ютерні програми, створені на основі вільного програмного забезпечення, або які містять частини відкритого програмного коду, беручи від заявників декларацію про те, що права авторів первинних творів не порушені створенням похідних творів, які подані до реєстрації.
В час, коли в умовах тотального комп’ютерного піратства, українські користувачі мають можливість використовувати легальні програмні продукти та інший контент, законодавець залишається сліпим до існуючої ситуації, і тисячі українських користувачів позбавлені можливост легально ористуватись інтелектуальним и надбаннями людей, що творять і надають мільйонам доступ до своїх творінь. В час, коли Google Inc. розробив вільну операційну систему для мобільних пристроїв Android, браузер Mozilla встановлений мільйонами користувачів по всьому світу, терабайти вільної музики відкриті до використання всіма можливими способами, Україна поки що знову залишається за бортом…
08-04-2011 | категорія Авторське право Статті 3 коментарів
Використання публічних ліцензій відкритого контенту Creative Commons - Проблеми і перспективи в Україні
Бічук А.А., Наумко М.В. студент IV урсу факультету соціології і права НТУУ “КПІ”, тези доповіді на І Всеукраїнській науково-практичній конфеенції “Актуальні проблеми права інтелектуальної власності” м. Одеса 16 червня 2010 р.
Величезні прибутки рекордингових лейблів, мільйони випадків порушення авторського права, а відтак і позовів з боку правовласників, контроль над творчістю, та інші подібні факти свідчать про те, що авторське право перестало бути «авторським», воно перестало виконувати свою основну функцію - захищати права автора. Саме в цей час виникає новий підхід до розуміння мережі Інтернет, нова концепція його функціонування - Web 2.0., коли користувач перестає бути пасивним споживачем медіа, він сам активно створює контент. Мільйони творів у відкритому доступі, розвиток медіа порталів, створених за принципом Web 2.0. свідчить про те що все більша кількість авторів бажають надати всім бажаючим можливість безкоштовно користуватися своїми творами. Не важливо чим викликане таке бажання альтруїстично поділитися результатами своєї інтелектуальної праці - бажанням збагатити нашу культуру, бажанням “розкрутитись”, стати відомим, чи ж просто бажанням творити заради мистецтва. Важливо, що все більше авторів хочуть надати необмеженому колу користувачів доступ до своїх творів. Але якщо такий автор спробує дізнатися як краще оформити таке своє бажання, то він буде дуже здивований тим, що створене для захисту його авторських прав законодавство фактично позбавляє його можливості вільно розпорядитися результатами своєї творчості. В пригоді таким авторам стають публічні ліцензії Creative Commons
Неприбуткова організація Creative Commons існує з 2001-го і надає підтримку авторам, які прагнуть вільної комунікації і спільних проектів. Ліцензії КК уможливлюють легальну публікацію, пошук і використання аудіо, відео і текстових творів в Інтернеті. Вільно і безоплатно.[2] Ліцензії Creative Commons, які були створені як реакція на надмірний тиск авторського права, стали балансом між системою «всі права застережені» (copyright) а «жодні права не застережені» (public domain),внаслідок чого утворилась нова формула «деякі права застережені» (some rights reserved). Публікуючи свої твори під однією з шести ліцензій Creative Commons, автор сам обирає які права захищати, а які передати. Кожна з цих ліцензій існує у трьох формах: у вигляді графічного зображення, яке символізує вид ліцензії і містить також коротку інформацію про умови правомірності використання твору; повного тексту ліцензії (legal code); та у вигляді цифрового коду - перекладу ліцензії для машинного зчитування, який дає змогу пошуковим системам ідентифікувати твори за умовами використання.
Умовно ліцензії СС розділили на «необмежені» та «обмежені». [1] До першої групи віднесені дві ліцензії:
Attribution (BY) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора», що дозволяє вільно виконувати, розповсюджувати твір, включати його до складу збірників, створювати на його основі похідні твори навіть у комерційних цілях за умови вказівки імені автора.
Attributio - hare Alike BY-SA) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - На тих же умовах» що дозволяє вільно розповсюджувати, твір, включати його до складу збірників, створювати на його основі похідні твори за умови вказівки імені автора та розповсюдження похідних творів на тих же умовах, на яких був ліцензований твір.
Група «обмежених» ліцензій складається з чотирьох видів:
Attributio - o Derivative Works (BY-ND) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - Без похідних творів», що дозволяє вільно розповсюджувати твір як на комерційній, так і на некомерційній основі. При цьому твір має залишатися незмінним. Крім того, обов’язкове зазначення імені автора твору.
Attributio - oncommercial (BY-NC) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - некомерційна», що дозволяє виконувати, розповсюджувати твір, включати його до складу збірників, створювати на його основі похідні твори з некомерційною метою. Хоча для похідних творів зберігаються вимоги зазначення імені автора і некомерційного використання, надання третім особам аналогічних прав на похідні твори не вимагається.
Attributio - oncommercia - hare Alike (BY-NC-SA) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - некомерційна - на тих же умовах», що дозволяє вільно розповсюджувати, твір, включати його до складу збірників, створювати на його основі похідні твори за умови вказівки імені автора та розповсюдження похідних творів на тих же умовах, на яких був ліцензований твір, але з не комерційною метою.
Attributio - oncommercia - o Derivative Works (BY-NC-ND) ndash; ліцензія «Із зазначенням імені автора - некомерційна - без похідних». Її часто називають ліцензією «безкоштовної реклами», оскільки вона дозволяє іншим одержувати та розповсюджувати Твір за умови зазначення імені автора, але не дозволяє створення похідних творів та забороняє використання з комерційною метою.
Хоча ліцензії CC створювалися в умовах англосаксонської правової системи, вони знайшли послідовників і в країнах з іншими правовими системами. CC підтримує основи своїх ліцензій для різних законодавств, застосовуваних до авторського права в усьому світі. Процес підтримки передбачає лінгвістичний переклад ліцензій та адаптацію до особливостей законодавства тієї чи іншої країни. Станом на 2009 р. ліцензії СС адаптовані до законодавства 52 країн. Ще вісім країн перебувають в процесі адаптації ліцензій СС до свого законодавства, серед них і Україна.
Перші спроби адаптувати ліцензіїї Creative Commons до українського законодавства почалися незабаром після презентації цих ліцензій на Заході - ще в 2002 році. І, як не прикро, з того часу цей процес так і не зайшов далі створення перших приблизних чернеток адаптованого тексту. Головним чином така ситуація обумовлена неготовністю українського законодавства сприймати електронні тексти ліцензій та посилання на такі тексти на веб-сторінках, де автори розміщують свої твори, як підтвердження факту надання автором користувачам певного обсягу прав. Ч. 2 ст. 1107 ЦКУ встановлює обов’язкову письмову форму для договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, недодержання якої робить договір нікчемним.
Форма, в якій існують ліцензії Creative Commons, не відповідає вимогам, які наше законодавство ставить до письмової форми. Хоча ч. 1 ст. 207 і визнає укладеним у письмовій формі правочин, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного зв’язку, ст. 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” визначає обов’язковим реквізитом електронного документу електронний підпис. Ліцензії Creative Commons такого підпису не містять (що є цілком логічним. Чи у багатьох приватних осіб, котрими є і автори, взагалі є електронний підпис?), а отже не можуть бути визнаними електронними документавми у розумінні нашого законодавства.
Ця обставина є основною перепоною для використання ліцензій Creative Commons в Україні. Як результат абсолютно незрозумілим є на якій правовій підставі український користувач може використовувати, наприклад, матеріали Вікіпедіїї, котрі в переважній більшості надаються саме на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 [3] або найбільшого в світі архіву цифрових зображень Flickr, на якому в даний час міститься більше 146,5 мільйонів зображень, наданих авторами на умовах ліцензій Creative Commons [4].
На наш погляд для забезпечення можливості використання в Україні вільних ліцензій (в тому числі і СС) необхідно:
1. Закріпити в законодавстві поняття “вільних ліцензій” як виду ліцензій, котрі є договорами приєднання і є безвідплатними. Також доцільно встановити презумпцію, що територією діїї такої ліцензії є територія всього світу, якщо інше не зазначено в договорі.
2. Передбачити можливість для правовласників здійснювати волевиявлення шляхом певних конклюдентних дій (включення до тексту літературного твору посилання на текст ліцензії, на умовах якої правовласник бажає надати свій твір; включення такого посилання до тегів звукового файлу; розміщення такого посилання на веб-сторінці, з якої користувач може здійснити доступ до файлів, у яких зафіксовано твір) які означали б пропозицію правовласника надати ліцензію на використання твору на обраних ним при здійсненні таких дій умовах.
3. Для користувачів також треба передбачити можливість приєднання до вільних ліцензій шляхом конклюдентних дій - за фактом використання твору у спосіб, передбачений ліцензією.
4. Також доцільно було б встановити презумпцію щодо строку дії ліцензії, що дорівнює строку дії авторського права на твір.
Такі пропозиції звичайно можуть здаватися занадто сміливими, але необхідно зрозуміти, що традиційна схема надання ліцензії через укладання письмового договору практично не придатна до застосування для тих мільйонів творів, котрі розповсюджуються їхніми правовласниками серед більш ніж мільярду користувачів Інтернет. Важко навіть уявити яка кількість паперу потрібна для того, щоб викласти в письмовій формі кожен договір на кожне використання кожного твору, що міститься в Інтернеті. На разі вже неможливо “втиснути” Інтернет до існуючих рамок правового регулювання, проте можливо створити нові, такі що відповідають сьогоденним реаліям і розвитку техніки.
Отже питання полягає в тому чи готова система сучасного цивільного права унормувати нові відносини, що мають місце в суспільстві, чи ж вона, залишаючи незмінними старі норми, вимог, котрих неможливо дотримуватися в нових умовах, буде стимулювати розвиток правового нігілізму?
Література
- Какие виды лицензий у Creative Commons? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bablaw.livejournal.com/103655.html
- Кучма І. Авторські права - гнучкі та креативні // Дзеркало тижня № 45 (624) 2006 [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.dt.ua/3000/3050/55155/
- Умови використання Wikimedia Foundation [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://wikimediafoundation.org/wiki/Умови_використання
- Flickr: Search [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://www.flickr.com/search/?q=&l=cc&ct=6&mt=all&adv=1