Антихрист
Здається, французька публіка не оцінила цей фільм. Для мене це друге відкриття творчості Ларса фон Трієра після "Breaking the waves". "Antichrist" я переглянула ще кілька тижнів тому, але справжнє розуміння до мене прийшло лише сьогодні вранці, коли я прокинулася з мокрими від сліз очима після особливо важкого сну. Уві сні я вкотре переживала втрату близької людини, яка померла 13 років тому. Сьогоднішній сон був вдвічі важчим, бо в нього вплелася інша, недавня, втрата. Моя підсвідомість ніби складає в окрему скриньку пам'ять про людей, яких не повернути. Я прокинулася з відчуттям ніби мене побили, і я знову явно відчула фізичний біль десь в районі сонячного сплетіння. Згадався фільм, про який я усі ці тижні думала. За допомогою метафор режисер передав сильний душевний біль, страждання, як його переживає жінка. В цього болю можуть бути різні корені (в Антихристі це смерть власної дитини), але його інтенсивність завжди однакова. Через шокові сцени, як відрізання власного клітора, фон Трієр докопується до нашого нутра, викликає сильні емоціі, відгуки власних переживань. Фільм відкидає раціональне, осмислене, оголюючи первинно-емоційне. Думаю що перетравити це все могли лише ті, в яких серце вже уражене, болюче. А інші сиділи в залі і тупо гиготіли.