за приорітети цінностей (спроба порівняльного аналізу)
В послєднє врем'я (ну як послєднє - для матінки Історії п'ять-десять років вобщє не строк) срашковстанська т.зв. "інтелектуальна (ж)опозиція" оп'ять хрюкає кругом "проблєм України". Чешеться в них. От завелись останнім часом запорєбріковські ікспєрти й політики обсуждать, якою мірою розвиток сусідньої держави відповідає "інтєрєсам Сколєнвстана". Шо характєрно, відповіді на це питання були не те, шо діаметрально протилежні - вобщє з поля вєтєр-в-жопє-дьім шо називається. і главно каждий переконаний, шо саме він понімає, в чому ці інтереси полягають. Інтересного там небагато, проте одна обставина там випнулась як срака на місяць, такшо обійти її досить непросто.
Причина в тім, шо всі %уйлостанці - поза залежності від політичних поглядів - переконані, шо Запорєбрік володіє суб'єктністю і має власні інтереси. Одні щитають, шо срашка "має повернутись до своїх історичних цінностей", інші - шо вона "не може обійтись без модернізації". Декотрі увєрені, шо слід об'єднатись із Заходом, інші - шо з Китаєм. Практично всі погоджуються, шо "засирашка приєднала Крим" - тільки одні кажуть про анексію з порушенням норм міжнародного права; інші - начебто про задоволення хотєлок срашкомовного населення, якого на півострові реально більшість. Зустрічаються й такі перли, шо, мовляв, "Засрашка являє собою високорозвинену промислову державу, що переживає тимчасові трудності". Це цитата. Яковенко Ігор. (Нє, ну не буває більш антисемітів, ніж вихрести й більших українофобів, ніж етнічні хохли).
Навіть позбавлена ленінсько-сталінської обгортки марксистська теорія закликала виявлять інтереси окремих груп і сил, котрі стоять за тими чи іншими соціальними процесами. Всі %уйловстанці визнаЮть, шо цей процес забули нахрєн.
Чи може Обісрашка "представлять себе", або якимось чином бути в чомусь "зацікавлена"? Шоб да так нєт.
Рефлексувать здатен лише індивід, а не суспільство. Ідеї можуть ставать матеріальною силою, коли оволодівають (подеколи в досить грубій формі) масами, проте самими масами вони не генеруються. При чому навіть "маси", котрі у деяких випадках можуть роздуватися до "народу", все одно не стають еквівалентними державі. В історії кожного народу бувають часи, коли його головним інтересом є виживання й без перебільшеняя можна сказать, шо совєцький народ був зацікавлений у забезпеченні будь-якою ціною перемоги 1945-го року. Проте ідинтифікувать цей інтерес з "інтересом совєцького союзу" як авторитарної держави, котра керувалась одним з найодіозніших катів двадцятого сторіччя, буде неправильно. Власне кажучи, у більшості випадків окремі особи, групи, клани, класи і т.п. мають власні інтереси і жоден з них прецінь не тотожний інтересу "країни", котрого, зазвичай і зовсім не існує. У нашому випадку з вектором розвитку України очевидні інтереси як кремлівської верхівки (що прагне ослаблення прозахідного вектору України, підриву її економіки й грабунку Донбасу), так і ліберального табору (що сподівається на успішну Україну, приєднану до Європи, котра змусить запорєбриків повірить у переваги свободи над кріпацтвом). Проте "інтереси %уйлостану" ажніяк неясні.
Успішність сучасного західного суспільства - і це ніяке не відкриття - була закладена в той момент, коли "я" стало домінувать над "воно". Коли англійські барони усвідомили власні інтереси й поставили на місце короля, котрий звик говорити від імені "держави". Коли сама ця держава стала досить персоніфікована, коли рішення почали прийматися конкретними людьми, котрі несли за них відповідальність.
Спостерігаючи, наприклад, за обговоренням загострення стосунків між Штатами й Китаєм, складно зауважить апеляцію до "американських інтересів": коментатори уважно аналізують, хто виграє, а хто програє від того чи іншого сценарію розвитку подій. При чому всі чітко зауважують, що ініціатором конфлікту була не "Америка", а саме адміністрація президента Трампа та її окремі функціонери. Дійсний президент має інші бачення про вигоди для країни, аніж попередній, - проте і ті і другі були й зостаються їх особистими судженнями, а не "американськими інтересами". В цім відокремленні реальних інтересів людини від надуманих "інтересів держави" й полягає основа дісно сучасного суспільства, якого не було і нема запорєбріком.
Зколєнвстан - це країна, в якій сьогодні робиться дуже багато, аби народ забув про інтереси окремих акторів та віддався аналізу марень за "інтереси государства". Адже в такому випадку відповідальність розпорошується, чи й зникає зовсім: здається, що правителі можуть помиляться в точному визначенні інтересів країни, проте вони все ж таки керуються ними, а не прагненням власного збагачення, кар'єри чи ще яких вигод - хоча насправді все якраз навпаки. Тільки в такій країні могло зародитись саме поняття "влади" (котра шось передбачає, шось вирішує, шось там робить, остаючись тим часом неперсоналізованою). У більшості других країн рішення і дії в повен зріст персоніфіковані. В тій же Америці суди не виносять рішення "іменем Сполучених Штатів"; тексти таких рішень починаються з зачитування прізвищ судей, котрі прийняли те рішення. І до речі тих, хто виступав проти. Меншості тобто. Там, де нема "влади", а є політики, вони подають у відставку, коли їх дії так чи інак нанесли шкоду громадянам, вищестоящим чиновникам, чи партії, до якої вони належать. Там, де нема "мас", а є громадяни, податки сплачуються цими громадянами з отриманих ними прибутків чи прописуються в кожнім ціннику, плюсуючись до ціни кожної речі, а не утримуються автоматично з зарплати, чи непомітно "влаштовуються" у вартість товарів і послуг. В Срашкостані навіть чоловіком і дружиною оголошують "іменем рашистської пєдерації"; агресії там оправдуються "інтересами росії"; їхній презик в своїх виступах не вживає букву "я", висловлюючись безособистими реченнями; а в кожній телепередачі, крім виконавців, з'являються "куратори", що мають більше влади й значно менше відповідальності, ніж виконавці.
Корпоративність еліти епохи путіна - це ідеальний засіб, що дозволяє переконать населення не тільки в тотожності правлячого клану й держави, а ще й в ідентичності інтересів першого з інтересами "країни".
Щоб підоросія стала змінюватись на краще і ставать більш сучасною, зколєнвтсанцям слід виховувати в собі критичне мЬІшлєніє, котре сприймало б будь-які слова про "інтереси засрашки" як потужний аллергєн. Заяви, в котрих звучать такі формулювання, слід вважати брехливими, а задачі, що при тім ставляться, чи рішення, котрі такі апеляції закликані оправдать, необхідно особливо старанно розглядать напредмет їх реальних бенефіціарів. "Рашсколєн" не сприймає жодного рішення, що стосується внутрішньої і навіть зовнішньої політики. За будь-якою соціальною дією стоять люди. І якщо визначити їх, то неважко здогадатись, що ними потурало й на що вони розраховували по ітогу.
Минуле сторіччя стало найбільш примітним в історії з точки зору протиставлення особистого й "государствєнного" інтересів. Суспільства, в яких владі вдавалося переконати народ в "природності" приорітету "державного" над приватним, на деякий час достигали, здавалося б, запаморочливих успіхів, проте потім неминуче переживали просто катастрофічну жопу. Через це пройшли Італія і Німеччина, Совєцький союз, Японія, Китай - до того ж декотрим історія надала уроки, а декотрі (Північна Корея, Венесуела) так нічому й не навчились. Однак поза залежности від міри, якою тим чи іншим країнам воконцовкє вдалося стати краще, слід визнати, що уплочєно було їх народами надміру.
Та навіть в цім переліку країн Обсирашка утримує особливе місце. Її народ поніс напевне, найбільші в історії людства жертви в ім'я "государства", котре двічі на протязі сторіччя не спромоглось навіть зберегти себе, розвалившись під тягарем власних амбіцій і зазіхань. Категоричним імперативом зколінвсрашків має стати відмова державі в довірі в усіх її проявах. Багацтва запорєбріка мають належати її народу (вибачаюсь за гіперболу - скоріш населенню). Рашковсранці мають отримувати й використовувати собі на прокорм всі права і свободи - а інак нахрєна. Інтерес суспільства має полягати не більш, ніж в забезпеченій і по-багатому гідній пайці вкрай можливого числа громадян. Головною метою кожного відповідального громадянина має бути обмеження надлишкових зазіхань влади на його власність, права і свободи. Чим скоріше це буде усвідомлено більшістю засрашкінців, тим менш буде принесено жертв на алтар "государства", за яким ховаються досить собі конкретні узурпатори й казнокради.
Все вищезазначене зовсім не означає, шо сама ідея державності беззмістовна, збочена й хибна. Зовсім ні. Держава ще довго оставатиметься формою самоорганізації національних суспільств. Проблема полягає лиш в усвідомленні того, що держава не має суб'єктності і інтересів, відмінних від суб'єктності, так само, як і інтересів людей, що в ньому проживають. Що ці люди наділяють своїх керівників владою, а не влада визначає ступінь їх свободи. Що держава має будуватися знизу, через демократичні вибори і можливість ефективного контролю за урядом через реальне місцеве самоуправління, через гнучку й прозору систему оподаткування, що не нагадувала б азаровську "продразвьорстку".
Це я до того, шо ми недалеко пішли од засрашки. Треба б подалі...
Причина в тім, шо всі %уйлостанці - поза залежності від політичних поглядів - переконані, шо Запорєбрік володіє суб'єктністю і має власні інтереси. Одні щитають, шо срашка "має повернутись до своїх історичних цінностей", інші - шо вона "не може обійтись без модернізації". Декотрі увєрені, шо слід об'єднатись із Заходом, інші - шо з Китаєм. Практично всі погоджуються, шо "засирашка приєднала Крим" - тільки одні кажуть про анексію з порушенням норм міжнародного права; інші - начебто про задоволення хотєлок срашкомовного населення, якого на півострові реально більшість. Зустрічаються й такі перли, шо, мовляв, "Засрашка являє собою високорозвинену промислову державу, що переживає тимчасові трудності". Це цитата. Яковенко Ігор. (Нє, ну не буває більш антисемітів, ніж вихрести й більших українофобів, ніж етнічні хохли).
Навіть позбавлена ленінсько-сталінської обгортки марксистська теорія закликала виявлять інтереси окремих груп і сил, котрі стоять за тими чи іншими соціальними процесами. Всі %уйловстанці визнаЮть, шо цей процес забули нахрєн.
Чи може Обісрашка "представлять себе", або якимось чином бути в чомусь "зацікавлена"? Шоб да так нєт.
Рефлексувать здатен лише індивід, а не суспільство. Ідеї можуть ставать матеріальною силою, коли оволодівають (подеколи в досить грубій формі) масами, проте самими масами вони не генеруються. При чому навіть "маси", котрі у деяких випадках можуть роздуватися до "народу", все одно не стають еквівалентними державі. В історії кожного народу бувають часи, коли його головним інтересом є виживання й без перебільшеняя можна сказать, шо совєцький народ був зацікавлений у забезпеченні будь-якою ціною перемоги 1945-го року. Проте ідинтифікувать цей інтерес з "інтересом совєцького союзу" як авторитарної держави, котра керувалась одним з найодіозніших катів двадцятого сторіччя, буде неправильно. Власне кажучи, у більшості випадків окремі особи, групи, клани, класи і т.п. мають власні інтереси і жоден з них прецінь не тотожний інтересу "країни", котрого, зазвичай і зовсім не існує. У нашому випадку з вектором розвитку України очевидні інтереси як кремлівської верхівки (що прагне ослаблення прозахідного вектору України, підриву її економіки й грабунку Донбасу), так і ліберального табору (що сподівається на успішну Україну, приєднану до Європи, котра змусить запорєбриків повірить у переваги свободи над кріпацтвом). Проте "інтереси %уйлостану" ажніяк неясні.
Успішність сучасного західного суспільства - і це ніяке не відкриття - була закладена в той момент, коли "я" стало домінувать над "воно". Коли англійські барони усвідомили власні інтереси й поставили на місце короля, котрий звик говорити від імені "держави". Коли сама ця держава стала досить персоніфікована, коли рішення почали прийматися конкретними людьми, котрі несли за них відповідальність.
Спостерігаючи, наприклад, за обговоренням загострення стосунків між Штатами й Китаєм, складно зауважить апеляцію до "американських інтересів": коментатори уважно аналізують, хто виграє, а хто програє від того чи іншого сценарію розвитку подій. При чому всі чітко зауважують, що ініціатором конфлікту була не "Америка", а саме адміністрація президента Трампа та її окремі функціонери. Дійсний президент має інші бачення про вигоди для країни, аніж попередній, - проте і ті і другі були й зостаються їх особистими судженнями, а не "американськими інтересами". В цім відокремленні реальних інтересів людини від надуманих "інтересів держави" й полягає основа дісно сучасного суспільства, якого не було і нема запорєбріком.
Зколєнвстан - це країна, в якій сьогодні робиться дуже багато, аби народ забув про інтереси окремих акторів та віддався аналізу марень за "інтереси государства". Адже в такому випадку відповідальність розпорошується, чи й зникає зовсім: здається, що правителі можуть помиляться в точному визначенні інтересів країни, проте вони все ж таки керуються ними, а не прагненням власного збагачення, кар'єри чи ще яких вигод - хоча насправді все якраз навпаки. Тільки в такій країні могло зародитись саме поняття "влади" (котра шось передбачає, шось вирішує, шось там робить, остаючись тим часом неперсоналізованою). У більшості других країн рішення і дії в повен зріст персоніфіковані. В тій же Америці суди не виносять рішення "іменем Сполучених Штатів"; тексти таких рішень починаються з зачитування прізвищ судей, котрі прийняли те рішення. І до речі тих, хто виступав проти. Меншості тобто. Там, де нема "влади", а є політики, вони подають у відставку, коли їх дії так чи інак нанесли шкоду громадянам, вищестоящим чиновникам, чи партії, до якої вони належать. Там, де нема "мас", а є громадяни, податки сплачуються цими громадянами з отриманих ними прибутків чи прописуються в кожнім ціннику, плюсуючись до ціни кожної речі, а не утримуються автоматично з зарплати, чи непомітно "влаштовуються" у вартість товарів і послуг. В Срашкостані навіть чоловіком і дружиною оголошують "іменем рашистської пєдерації"; агресії там оправдуються "інтересами росії"; їхній презик в своїх виступах не вживає букву "я", висловлюючись безособистими реченнями; а в кожній телепередачі, крім виконавців, з'являються "куратори", що мають більше влади й значно менше відповідальності, ніж виконавці.
Корпоративність еліти епохи путіна - це ідеальний засіб, що дозволяє переконать населення не тільки в тотожності правлячого клану й держави, а ще й в ідентичності інтересів першого з інтересами "країни".
Щоб підоросія стала змінюватись на краще і ставать більш сучасною, зколєнвтсанцям слід виховувати в собі критичне мЬІшлєніє, котре сприймало б будь-які слова про "інтереси засрашки" як потужний аллергєн. Заяви, в котрих звучать такі формулювання, слід вважати брехливими, а задачі, що при тім ставляться, чи рішення, котрі такі апеляції закликані оправдать, необхідно особливо старанно розглядать напредмет їх реальних бенефіціарів. "Рашсколєн" не сприймає жодного рішення, що стосується внутрішньої і навіть зовнішньої політики. За будь-якою соціальною дією стоять люди. І якщо визначити їх, то неважко здогадатись, що ними потурало й на що вони розраховували по ітогу.
Минуле сторіччя стало найбільш примітним в історії з точки зору протиставлення особистого й "государствєнного" інтересів. Суспільства, в яких владі вдавалося переконати народ в "природності" приорітету "державного" над приватним, на деякий час достигали, здавалося б, запаморочливих успіхів, проте потім неминуче переживали просто катастрофічну жопу. Через це пройшли Італія і Німеччина, Совєцький союз, Японія, Китай - до того ж декотрим історія надала уроки, а декотрі (Північна Корея, Венесуела) так нічому й не навчились. Однак поза залежности від міри, якою тим чи іншим країнам воконцовкє вдалося стати краще, слід визнати, що уплочєно було їх народами надміру.
Та навіть в цім переліку країн Обсирашка утримує особливе місце. Її народ поніс напевне, найбільші в історії людства жертви в ім'я "государства", котре двічі на протязі сторіччя не спромоглось навіть зберегти себе, розвалившись під тягарем власних амбіцій і зазіхань. Категоричним імперативом зколінвсрашків має стати відмова державі в довірі в усіх її проявах. Багацтва запорєбріка мають належати її народу (вибачаюсь за гіперболу - скоріш населенню). Рашковсранці мають отримувати й використовувати собі на прокорм всі права і свободи - а інак нахрєна. Інтерес суспільства має полягати не більш, ніж в забезпеченій і по-багатому гідній пайці вкрай можливого числа громадян. Головною метою кожного відповідального громадянина має бути обмеження надлишкових зазіхань влади на його власність, права і свободи. Чим скоріше це буде усвідомлено більшістю засрашкінців, тим менш буде принесено жертв на алтар "государства", за яким ховаються досить собі конкретні узурпатори й казнокради.
Все вищезазначене зовсім не означає, шо сама ідея державності беззмістовна, збочена й хибна. Зовсім ні. Держава ще довго оставатиметься формою самоорганізації національних суспільств. Проблема полягає лиш в усвідомленні того, що держава не має суб'єктності і інтересів, відмінних від суб'єктності, так само, як і інтересів людей, що в ньому проживають. Що ці люди наділяють своїх керівників владою, а не влада визначає ступінь їх свободи. Що держава має будуватися знизу, через демократичні вибори і можливість ефективного контролю за урядом через реальне місцеве самоуправління, через гнучку й прозору систему оподаткування, що не нагадувала б азаровську "продразвьорстку".
Це я до того, шо ми недалеко пішли од засрашки. Треба б подалі...