переживем?
Звісно вони герої. Захисники, патріоти, воїни, оборонці. Честь і шана. Загиблим - вічна пам'ять.
І разом з тим. Їм п о д о б а є т ь с я воювать. Ми (хто за віком, станом здоров'я, чи бронню в надважливій держслужбовій необхідності) можемо тільки спостерігати за коженденним жертовним подвигом солдат, добровольців і волонтерів на лінії розмежування. І співчувати. І перекидувати якісь крихти на картки для розгрузок, приладів нічного бачення, чи берців.
А вони тим часом - живуть. Проживають таким життям, що нам з нашими заморочками з подорожчанням тарифів, індексаціями сраних зарплат, хамством в маршрутках - нам навіть і не снилося. У нас переживання зводиться до нового цінника на паштет в універсамі, а в них - до підібрання під шквальним вогнем хоча б ноги розірваного в клоччя товариша, аби в коробці з-під патронів відправити батькам. Для достойного поховання...
Тепер уявімо собі, що буде після Перемоги. Герої приїдуть кожен в свою Калинівку-Кобеляки-"монте"-Карлівку - і... Стануть на "біржу"? Бігатимуть за довідками про "учасника бойових дій"? Чи може (чого доброго) зареєструються підприємцями й почнуть одчитуваться перед чинушами, скільки, коли і яким чином заробив на прожиття? Вибачатися, посміхатися і заносити "хабарчики" в кабінети? Воно їм треба? Авже ж краще воювати...
Співвітчизники - нам треба підготувати воїнам достойну країну. В першу чергу без армії відверто совкових чинуш "ятєбятуданєпосилал". І в останню чергу. Все інше - зробить кожен сам. Вони там саме за свободу воюють. А ми?
