Про те як я в Севастополі Україну шукав
або про те, як я спілкувався у місті на двох мовах.
СЕВАСТОПОЛЬ
Близько 890 км. від Києва. День 3 (вечір)
На годиннику 18:30. я приїхав із Балаклави з абсолютно розрядженим телефоном, трохи втомлений і голодний). Їхати до номеру 0-зіркового "готелю" не хотілося, бо ж зарано ще, а гуляти в місті із розрядженим телефоном, яким можна фоткати, також якось не дуже. Але, зрештою, якщо вже у місті, то тре гуляти). Погортав уже знайомий путівничок і обрав екскурсію центром міста, а саме по території історико-художнього пам'ятника "Оборона Севастополя 1854-1855р.р."
А ще є дуже класний "Музей якорів" під відкритим небом.
Піднімаюся далі вгору по музею, і кльово, бачу гармати, обрамлені "бронею" з пеньки. Правда, зверху все це в асфальт закатали, хоча на фото й не видно.
Відступ про двомовність.
Мммм. дуже специфічне відчуття. З одного боку у цьому місті я вперше відчув, що російська тут для більшості рідна. (от, намагаюся якось відчуття передати). це проявляється в усьому, бо практично ВСЕ російською. і обговорюють люди російське. телепрограми, зокрема (довелося почути розмову двох тітоньок на зупинці)). А з іншого боку якось з подвійним враженням до української. Була одна пані, яка попросила перейти на російську, що я і зробив. Я питавсь у неї якусь адресу, що вона дуже добре пояснила. А були люди які привітно ставилися до моєї української, і також все підказували, що просив. У Києві, хто мене розуміє, той підтвердить, все по-інакшому.
Щоб у столиці хтось підказав,допоміг знайти потрібну адресу, за людьми тре побігати))), бо більшість "киян" просто не в курсі))). А тут - завжди раді - що дуууже приємно. все. відступ закінчено)).
День помалу добігав свого фінішу. Наступний обіцяв бути генеральною репетицією ЧФ РФ у підготовці до дня ВМС РФ. Ні, я не збирався святкувати разом із вояками, яких не вважаю дружніми до України, але поспостерігати за російським святом на території так чи інакше поки українського міста було цікавим.
А ще, оо, ввечері ж мене мав чекати старий "знайомий" із Калуги. Тож, годі гаяти час, -сказав я собі, поїхав до своєї кімнати відпочинку. Чось пізно добиравсь. Пройшовсь ще у парку, який неподалік пам'ятника Леніну (не пригадаю як називається), погуляв вулицями, на яких просто тьма-тьмуща людей було... ну і.... нарешті діставсь своїх епартметсів).
На ліжках поруч зі мною і навпроти 2 чувака передпенсійного віку як лежали, так і лежать))))) А того хлопака, що біля дверей місце забив, той, який Діма з Калуги, кудись зник. Гм. мо, ще з'явиться, подумав я, та й майже переддень їхнього російського свята. Мо, гуляти пішов. Цього не знав ніхто. І навіть нова консьєржка, яка наступного ранку питала, а де ж чувак з цього місця? Він так і не з'явився. Як виявилося, вже звечора в шафі не було його речей. Але наступного дня...... було те, що я "вживу" побачив уперше в житті)... що то було, розповім згодом.
Бо ж далі буде...)