45 кілометрів по лісах і озерах Волині
Десятки кілометрів на ногах. по декілька годин без зупинки з наплічником по лісах, по галявинах... по сонцю. Там, де не було магазинів, людей, жодних інших звуків, окрім співу птахів, вітру, жаб, хрускоту гілок... Ходив я там, куди навіть в курортний період нечасто заходить людина, проїжджає машина.
Cело Світязь - зовсім невелике, зате найбільш туристично привабливе серед сіл і смт навколо природного парку Шацькі озера. У ньому є одна велика вулиця, на якій і кипить усе туристичне життя. Довшу за цю вулицю я зустрів хіба що у селі Пульмо, що на іншому боці від озера Світязь. Трохи дивно, незвично було бачити будинки з номерами 240, 250... :-) пішки ішов по цій вулиці години півтори мабуть, якщо не більше. Цікаво, чи є подібні у Києві? А так, Проспект Перемоги, наприклад.
Але, повертаючись до наших баранів, до села і однойменного озера Світязь. Зупинитися де на відпочинок - проблем немає. Всюди можна побачити вивіски з телефончиками-пропозиціями кімнат, і навіть орендувати весь будинок - жодних проблем. Це у самому селі. Далі, за ним, численні туристичні бази, путівочки в які можна знайти в інеті. Є також щось схоже на приватний готель з номерами "стандарт" і "люкс". Про ціни у них не знаю
Я зупинився на 2 дні у такому собі приватному готельчику, мешкав сам у кімнаті на 3 місця з холодильником і тєліком за 100 грн на добу. господарі кажуть. що постійним клієнтам надають знижки). думаю, я не востаннє у них, так що матиму це на увазі. Умови нормальні, туалет на поверсі, можна скористатися кухнею для приготування їжі. Весь потрібний посуд є в наявносіт.
- Ти сам приїхав?, - запитавсь Володимир, господар цілого комплексу будинків, в яких у сезон приймає гостей-туристів. Я відповів ствердно. Він, здалося, абсолютно не здивувався. Я був не першим, і, вочевидь, не останнім, хто приїхав от так насамоті відпочивати. Просто знявсь, купив квитки і поїхав. У будинку на стіні побачив карту місцевості, яку одразу і зафотав. Вона надалі допомагала орієнтуватися.
Отже, перший маршрут - до пішохідної екологічної стежки "Світязанка" за декілька годин пішки на захід від села Світязь, у бік затоки Бужня. Коли вже думав, що дійшов до затоки, то абсолютно несподівано для себе побачив автівку, а потім і чувачка на оглядовому майданчику. Він неспішно ковтав німецьке баночкове пиво і читав якусь книжку. Людина виявилася місцевим, колишнім чиновником. де саме працював - чувачок не сказав. З його розповіді я зрозумів, що на зорі 90-х він дуууже вкурював, як починалося будівництво курорту в околиці. у 80-ті виник заповідний парк. Напевно, саме це зупинило будівельний бум у цій місцевості після здобуття Україною незалежності. хоча, "розбудова" курортів і зараз не припиняється. Достатньо самому побувати, щоб переконатися. Розповів мужичок, що до парку Шацькі озера належать 26 озер. Затока Бужня впадає в найбільше з них - Світязь - площа якого становить 27 тис. квадратних метрів. Вказівники кажуть про найглипше місце у 58 метріа, але за словами мого співрозмовника, місцеві водолази з'ясували, що воно глибше - 72 метри. Враховуючи, що вода у озері надзвичайно прозора, захотілося якось дайвінгом спробувати зайнятися під час наступних поїздок. Але це вже заглядаючи в майбутнє :).
А ще чувачок розповів, що на озері Світязь є острів, де за Радянських часів любили відпочивати найвищі партійні боси. Каже, туди зараз нікого не пускають. Принаймні офіційно заборонено. Але завжди можна домовитися, аби місцеві рятувальники довезли на човні. "В один бік - 40 хвилин", - зі знанням справи сказав мені світязянин). Та от вартість я не уточнив. Ну бо ж не збирався поки туди. Каже, там на острові збереглися навіть особнячки, де мешкали пузаті. І є дерева настільки товсті, що три людини, каже, не обійняли стовбур. Причому, це не тільки дуби.
- Я сюди, буває, на Бужню, приїжджаю. Відключаюся від думок, психологічно відпочиваю. Тут тихо, можна побути насамоті із собою, - відверто каже мужичок. - Я тут з тією ж метою, - відповів я.
З годинку ми з ним постояли. Він розповів про рибалку, коли у сезон можна ловити рибу, про гриби і ягоди, яких повно в сезон. Поспілкувалися, і розійшлися. Я пішов далі по стежці, про продовження якої свідчили мазки синьої фарби на деревах. оце і весь орієнтир був. Ішов я і йшов, бувало, губив дорогу. Але не дивно, бо далі на цій дорозі почали з'являтися квіти). тоді вже почав по-справжньому губитися. де тут вказівники, де справжня дорога. а чи правильно я йду?)))
Далі довелося пробиратися через справжні хащі. Бррр...
Прогулянка по Світязанці зайняла більше ніж півдня десь з 14:00 і до 21:00 я був на ногах.
Але не не скажу, що втомився. Можливо, тому, що лісове повітря забивало легені дещо більш корисним киснем, ніж той, що у столиці? а можливо, просто думки не хотіли, аби я фізично втомлювався.
Ну так, думки ж мають здатність втілюватися, то я про це просто не думав.
П'ятниця поступово підходила до завершення. Попереду ще 2 дні відпочинку. Думка про це, зізнаюся, гріла)). А фізична втома зробила сон міцним як ніколи, незважаючи на жорстокий дубарь в номері. Довелося спати під двома ковдрами)).
У суботу я вже запланувавсь у довготривалий похід аж до вечора.Хотів обійти навколо озера, знайти туристичну стежку Лісова пісня в іншому селі. Тож, часу гаяти було не можна. попереду довга дорога. Наплічник, пляшка води, трохи їжи, що купив у магазині і вперед.
Вирішив іти до Шацька -5 км.
Чудова, якісна дорога, класні краєвиди. Десь за годину з лишком був на місці. Ну а звідти вже вперед кілометрів 10 до Мельників і Лісової пісні. Було, думав навіть, що не дійду. якось з картою на фотіку звіряв - наче туди іду. А уточнити у кого? в кращому випадку зупинити машину, та спитати. Але мені пощастило. вирішив іти й нікуди не звертати. от і
побачив нарешті автобусну зупинку "Лісова пісня")) Але, чесно, екологічна стежка тут була значно гірша за попередню. тут в лісі і асфальт, і смітники. Ну, все дуже цивілізовано, бо як виявилося, це територія одного з пансіонатів.
Далі трохи назад, в бік Шацька і до села Пульмо, через ліс. От тут я вперше на власні очі побачив здоровезний мурашник. Раніше подібне тільки в мультиках і документальних фільмах бачив, і от нарешті!)))
Доки мене не з'їли мурахи, рушив далі. Пройшов ліс, далі - піщана дорога, праворуч і ліворуч від неї - городи. Очевидно, клаптик землі, який не входить до природного парку, подумав я. Пройшов ще годину. За цей час повз мене проїхали 2 велосипедисти і 2 автівки з польськими номерами. Нарешті, Пульмо! Як знайшов і Вікіпедії, перша писемна згадка про село належить до 1414 року.
Однак, під час першої світової війни воно було повністю спалене. Згідно із даними з Вікіпедії, нині у цьому селі проживає близько 1400 людей. Якби моя воля, назвав би його селом однієї вулиці. Якщо у Світязі ще є невеличкі, то тут лиш одну побачив, зате яку! не знаю, чи більше вона 10 км, але іти по ній довелося дуууже довго. Якби не лелеки, яких зустрів на своєму шляху, не знав би про що й розповісти з вражень про Пульмо.
Далі село Залісся, до якого я не заходив, і шлях назад до Світязя.
Втома давалася взнаки. От, організував собі невеличкий привал. Скуштував стратегічні запаси харчів, і вперед, далі, додому і до озера. Ноги гарячі, хотілося для них мокрого відпочинку
І
от, нарешті, дістався до озера Світязь)! Майже вдома!
Очікувався фінал Ліги чемпіонів. який я так і не подивився. Оскільки на футбол у "1+1" кодований сигнал. ехх, мати тєлік, і не подивитися)))). тому, ліг спати.