А я просто гуляла по парку...
А я просто гуляла по парку...
Без зайвих думок, нікуди не спішила, завертала то на одну, то на ще одну стежку... Просто насолоджувалася чистим повітрям, зимовим сонцем, та морозним подихом вітру. Я не знаю, чого мені здумалося просто вийти і погуляти по зовсім незнайомому мені парку, замість того, щоб спуститися під землю, сісти у будь-який вагон метро, що довезе мене до потрібної станції, прийти додому, скинути куртку і лягти поспати. Ні, мені схотілося побачити цей парк з середини, зайти туди, залишивши всі думки біля дороги і просто насолодитися цими хвилинами. Спочатку мала пройтись лише однією алейкою, потім вирішила звернути на ще одну...і ще...і ще. Просто було неймовірно добре. І я ще раз усвідомила, що щастя в простих речах, потрібно лише вміти піти в протилежну сторону від метро... воно там.
От по суті, нічого ж такого, але ця неповна година варта того, щоб я писала про неї тут. Та вона варта більшого. Варта того, щоб жити. Бо жити потрібно навіть заради того, щоб на самоті прогулятися в парку, щоб посміхатися випадковим перехожим, щоб чути коливання сухих гілок, які не можуть чинити опір вітру, щоб любити цей світ...
Без зайвих думок, нікуди не спішила, завертала то на одну, то на ще одну стежку... Просто насолоджувалася чистим повітрям, зимовим сонцем, та морозним подихом вітру. Я не знаю, чого мені здумалося просто вийти і погуляти по зовсім незнайомому мені парку, замість того, щоб спуститися під землю, сісти у будь-який вагон метро, що довезе мене до потрібної станції, прийти додому, скинути куртку і лягти поспати. Ні, мені схотілося побачити цей парк з середини, зайти туди, залишивши всі думки біля дороги і просто насолодитися цими хвилинами. Спочатку мала пройтись лише однією алейкою, потім вирішила звернути на ще одну...і ще...і ще. Просто було неймовірно добре. І я ще раз усвідомила, що щастя в простих речах, потрібно лише вміти піти в протилежну сторону від метро... воно там.
От по суті, нічого ж такого, але ця неповна година варта того, щоб я писала про неї тут. Та вона варта більшого. Варта того, щоб жити. Бо жити потрібно навіть заради того, щоб на самоті прогулятися в парку, щоб посміхатися випадковим перехожим, щоб чути коливання сухих гілок, які не можуть чинити опір вітру, щоб любити цей світ...