Політ(не)коректне
Тактовно, як і завше, все мовчиш про наболіле -
а я кричу і захлинаюсь, тонучи у чорній сонній річці.
І небо над - розітнуте на темнi смуги-стрічки
зі шмаття стягу з гаслом патетичним: "Veni Vidi Vici!"
Брехня - polite(cоrrect) - вона ж така тонка,
тактовна, лагідна і біла -
мовчазний згоди водознак і резигнацій символ.
І псевдоскромність - золото зрадливого мовчання -
(бо де ж набридливу цю правду, наче діток під час злиднів, діти -
зі світу краще спроводити, ніж трусити грубу сіль на рани?..) -
Ці дні останні - світу дотлівання в´яла, шерехата черствість -
така гладка, улеслива посмішка баронесси-фальші..
Душа - щоденник списаний. Аж до прозорих дIрок
все перекреслено у пам´яті, розмито, стерто..
Листків рядки абсурдні і тривожні від кусючих літер -
(нервовий і зубатий аля "готика" нерівний почерк),
що так і не знайшовши розуміння й адресата,
від сухості згорять дотла, дощенту... -
Завіє попелу порошею із пригорщ гіпнотичних віхол -
настане нeoмезозойська ера: темінь біла-біла
не тільки ув очах, що втратили із поля зору берег цілі,
а й у душі засліпленій, що тоне й де німіє викрик "Help me!"
і нІкому вже кинути тобі соломинку надії...
бо "крейдяному" снайперу ти - точка для прицілу,
бо в динозаврячих очах - політкоректна, потенційна
апатична жертва...
а я кричу і захлинаюсь, тонучи у чорній сонній річці.
І небо над - розітнуте на темнi смуги-стрічки
зі шмаття стягу з гаслом патетичним: "Veni Vidi Vici!"
Брехня - polite(cоrrect) - вона ж така тонка,
тактовна, лагідна і біла -
мовчазний згоди водознак і резигнацій символ.
І псевдоскромність - золото зрадливого мовчання -
(бо де ж набридливу цю правду, наче діток під час злиднів, діти -
зі світу краще спроводити, ніж трусити грубу сіль на рани?..) -
Ці дні останні - світу дотлівання в´яла, шерехата черствість -
така гладка, улеслива посмішка баронесси-фальші..
Душа - щоденник списаний. Аж до прозорих дIрок
все перекреслено у пам´яті, розмито, стерто..
Листків рядки абсурдні і тривожні від кусючих літер -
(нервовий і зубатий аля "готика" нерівний почерк),
що так і не знайшовши розуміння й адресата,
від сухості згорять дотла, дощенту... -
Завіє попелу порошею із пригорщ гіпнотичних віхол -
настане нeoмезозойська ера: темінь біла-біла
не тільки ув очах, що втратили із поля зору берег цілі,
а й у душі засліпленій, що тоне й де німіє викрик "Help me!"
і нІкому вже кинути тобі соломинку надії...
бо "крейдяному" снайперу ти - точка для прицілу,
бо в динозаврячих очах - політкоректна, потенційна
апатична жертва...