про долю..

[viktina]

Боюся говорити про долю..
може, зі страху перед неочікуваними її віражами..
а, може, просто тому, що як маю навчено ще з дитинства:
це велике загадкове табу - себто: все в руках Божих..
хоча.. хоча дуже часто про неї думаю..
і навіть бачу її у снах..
а справді - боюся цієї предикції.. дикції.. твердої дикції невідворотності..
а як же хочеться хоча б на

Comments

[smijana]

..щось подібне кожна людина часом відчуває особливо гостро.
хіба що образи у кожного різні - але суть (по суті) одна..

"а як же хочеться хоча б на мить упиватися ілюзорією,
калейдоскопічною ілюзіоністською уявою,

що лише ти - ти - і ще раз ти (і ніхто більше!)
тримаєш-тчеш шовкову доріжку свого життя"

Інколи - так, хочеться. А інколи і ні, бо над його величністю випадком ми майже не владарюємо.. ну, принаймні, наскільки нам відомо. :) А часом саме він вирішує долю.
..багато протирічливого тут, як і взагалі у житті.. :)