Істеричний натовп вбиває.
Істеричний натовп вбиває.
Анонімний натовп легко підпадає під істерію - і, як відомо, ним легко маніпулювати. Як це стає можливим, якщо ми осібно - мислячі люди, які здатні в більшій чи меншій мірі контролювати свої емоції розумом та логікою? Справа у тім, що за однойменною статтeю, яку я зараз у стислому вигляді намагаюся передати, виходить так, що з конкретного індивіда, який потрапляє у велике скупчення людей, легко стається одна маленька частинка чогось набагато більшого і важко дефінованого - анонімного колективу. В такому випадку індивід втрачає контроль над своєю власною поведінкою, а атмосфера натовпу ніби "вимикає" його вже зібраний в життєвому досвіді узвичаєний раціональний спосіб мислення, реакцій та вирішення кофліктів, і діє (сильно впливає) на найстаріші з еволюційної точки зору, швидкі, проте примітивно реактивні емоційні центри у мозку. В такому моменті у натовпі вистачить викрикнути якусь нісенітницю (наприклад, у черзі, що пан в зеленому светрі рветься без черги), i спoкійна, доброзичлива пані похилого віку є спроможна враз перетворитися нa мегеру: з прокльонами і лайкою замахнеться своєю паличкою на уявного свого противника. До істерії натовпу доходить тоді, коли серед нього поширюється звістка про небезпеку чи загрозу. В одному північно-індійському індуїстичному храмі було протягом релігійного святкування затоптано близько 150 людей. І все це сталося через те, що в натовпі, який скупчився в закритому приміщенні, поширилася звістка про зсув ґрунту. Звісно, жодний ґрунт не зсунувся і ніхто не видавав жодної офіційної застороги.
У надзвичайно швидкому поширенні інформації берe участь і нонвербальнa комунікація. Дані з висновків дослідження професора Арізонського університету (Paul Torens), доказують, що у натовпі найважливішу роль грають як вираз обличчя, так і нібито-на перший погляд зовсім непримітні порухи: ланцюгову реакцію може спровокувати навіть одна лише людина.
Психіатр Sprini Pillay (Harvard Medical School) пояснює, як реакція натовпу відрізняється від механізму реакції індивіда. Власне, людина має два округи страху: першим є швидший, примітивніший і часто нераціональний, який у мозку активує амігдала; другий округ є раціональніший, походить з кортексу і який є спроможний зупинити панічну реакцію, якій дає наказ амігдала. Цей другий округ потребує але іншого погляду - простий експеримент: коли зауважуєте підозрілий предмет у змотаній формі , амігдала відразу сигналізує: втікай, небезпечна гадюка! Але перед тим, як втікати, погляньте на цей предмет ще раз - і тут кортекс коректує попередню засторогу: це лише мотузка, заспокійся! Головною проблемою масових реакцій є те, що коли людина знаходиться посеред істеричного натовпу, кортекс так і не має змоги "промовити". "Емоції, які ми бачимо в інших людей, мають безпосередній вплив на наш власний мозок," - каже психіатр.
І попри те, що підпасти під вплив поведінки натовпу може за певних обставин кожен, з погляду індивідуальної особистісної структури людини до маніпуляцій натовпу схильніші екстравертні особи, на яких більше впливає контекст даної миті та враження, думка інших людей. Власне, здебільшого саме до цих людей і промовляє реклама, оскільки вони є найслухнянішими її реципієнтами.
Психологію натовпу вперше описав в 19 столітті французький психолог Gustave le Bon, який не забув згадати і про роль лідера - людини, яка спроможна маніпулювати та керувати натовпом. Психолог вважав, що ці так звані лідери - це засліплені фанатики, оскільки в протилежному випадку, якщо б вони були мислячими істотами, ніколи би не чинили того, що чинять, бо треба би було повсякчас сумніватися і вагатися. Ці лідери, на думку психолога, походять здебільшого з людей нервових, дратівливих, напівблюзнірських та які знаходяться на межі божевілля. Що і доказaнo у випадку Гітлера чи Муссоліні, що механізм маніпуляції з натовпом справді діє.
часопис "Психологія сьогодні", жовтень 2009