In vino veritas (фестиваль винобрання та дегустації вина у Мікулові-2009)
Цими вихідними побували з чоловіком та знайомими на фестивалі винобрання і дегустації вина в Південній Моравії у місті Мікулов та селах, що на південному сході Чехії відразу неподалік австрійського кордону. З Праги туди дорога триває приблизно 3 години. Трохи шкода, що з погодою не надто добре вийшло, адже поїздку цю ми запланували заздалегідь як святкування мого магістерського титулу. У п´ятницю, коли їхали ще туди, бачила по дорозі всюди багато-багато снігу . Було враження, що проїжджаю не горизонтальну земну відстань, а ніби вісь, відстань пo часовій вертикалі: ніби за три години проїхала одночасно і літо, і осінь, і зиму... назустріч - чOму, весні? :))) Бізарна така виявилася перед очима картина: деякі дерева були ще по-літньому зелені, здебільшого - по-осінньому жовто-багряні, гілля яких звисалo важкими гронами під вагою товстезного шару снігу.. І поля всі теж - біло-білі, над ними - кольорові важкі хмари, які завше під час переломлення атмосферичних циклонів набувають сіро-фіолетово-багряного відтінку, острівці блакиті поміж роздірявленими хмарами та багатобарвність лісів на краях полів i лінії горизонту...
Коли добралися до Мікулова, було ще тепло. Цей розкішний виноградний край завше так трохи відрізняється від інших чеських областей: тут набагато тепліший клімат, тому листячко на деревах було лише ледь-ледь підфарбованим жовтизною.. Маленьке містечко Мікулов вразило мене своєю красою: історія тут дихала на кожному кроці. Домінантою міста є Палавські пагорби обабіч міста, бароковий замок на одному з них, невеличка фортеця на другому та невеличкий костелик з капличкою на третьому, який так і називається "Святий пагорб". Перед очима відкривалася майже казкова панорама: бiлo-скелясті пагорби, сосни на них, а під ними - розлогі і розкішні виноградники..
На Святому пагорбі до костела та каплички веде "Хресна дорога" зі скульптурами святих, яка символізує дорогу Христа на Голгофу. Зазвичай віруючі на такій дорозі, коли піднімаються угору, мають можливість зупинитися біля зображення святих, перепочити та помолитися - такий спосіб медитації допомагає людині, яка прямує угору до костела, перемикнути свої думки на духовне, одночасно ніби очищаючися та відкидаючи від себе все суєтне.
В самому Мікулові можна також побачити багато історичних пам´яток колишньої жидівської общини: стару синагогу, жидівський цвинтар, ренесансні будиночки. Посеред головної площі, яка обрамлена триповерховими ренесансними та бароковими будинками і з якої можна видатися по брукованій дорозі уверх на замок, знаходиться фонтан зі скульптурою Помони та бароковий стовп Найсвятішої Трійці. Атмосферу затишного провінційного містечка докреслюють численні кав´ярні та винарні - останніх тут величезна кількість, адже це визначний винний край Моравії. І взагалі ця область під Палавою (назва пагорбів) - дуже родюча, недаремно тут родиться та визріває таке якісне вино зі всіх сортів винограду.
Оселилися ми в невеличкому пенсіоні на пагорбі, з тераси нашого номеру можливо оглянути майже все місто. Як я вже згадувала, щойно ми приїхали, було тепло, але через годину-дві погода зовсім зіпсулася: дощ і вітер, i ми мимоволі жартували, що цю студінь і сльоту привезли зі собою з Праги. Перший день закінчився оглядом краси міста та вечерею в ресторані.
Другого дня вже почався сам фестиваль. Отож, в інформаційному бюро нам видали пакетики з інформаціями, кожному учаснику урочисто вручили винну скляночку та купон на дві пляшки вина на вибір (у програму фестивалю входили відвідини винних погребів у двох недалеких селах та в самому Мікулові, перевезення учасників на автобусах по трасах між селами та містечком). Чудово! Повні ентузіазму та енергії ми подалися на зупинку, і щойно автобус нас перевіз у село Перна (5 км від Мікулова), фестиваль міг розпочатися. Додам, що цей фестиваль можна було назвати справді міжнародним: тут нам зустрічалися окрім чехів і словаки, поляки, австрійці, навіть російську мову я встигла почути. Отак i блукали-вешталися ми всі тут поміж приватними винними погребами зі склянками, що висіли на шиї, коштували різні типи вина (мені особливо смакувало біле), пригощалися різними смаколиками (вуджені ковбаски, пиріжки з капустою, шкварочки та сало, хліб зі смальцем, зупку-капуснячку, сир, накраєний на шматочки, бринзу і т.д.), які гостинні місцеві господарі приготували для учасників, медитували під вологими склепіннями погребів, слухаючи цимбальну народну моравську музику.. Ах, я почасти мала враження, що знаходжуся у нас десь у Кaрпатах, точніше в Закарпатті, настільки схожі тут народні звичаї, кулінарія та музика! Один погреб нам прийшовся найбільше до смаку: тут ми провели майже півдня, не усвідомлючи навіть, скільки ми встигли опустошити винних пляшок :))) - справді вино цього виноградаря було дуже ємним, лагідним. Нарешті на небі прояснилося: я вибігала щоразу надвір - яка благодать! Вдалині було видно поля, озера, на узвишшях - плантації виноградників, а над самим селом - іскристі в сонячних променях білі скелі Палави! І осінь-осінь золота! Понад дахами пурхала зграйка поштових голубів, вони щоразу, описавши три кола попід хмарами, коли крильця їхні поперемінно переливалися у світлі то сріблом, то чорнотою - таким собі черненим сріблом, знову сідали на свій рідний дах. I ще веселе цвірінькання горобців, що гойдалися на тонких гілочках старого кремезного горіха неподалік. Мабуть, такий мир і спокій, гармонія є лише у раю...
Навіть не зчулися, як настав вечір.. ніяк не хотілося з цього дивовижного села, де захмелілі люди блукали від погребу до погребу :))), і це нагадувало в моїй теж не менш захмелілій уяві таке собі вічне блукання-мандри у пошуках скарбів і благодаті..
Повний веселих та співаючих людей автобус нас відвіз до Мікулова, де розпочалася вже вечірня частина нашого святкування. У пошуках на мапі подальших погребів, ми видалися в напрямку до замку. Там мав бути ще один погреб, де б ми змогли покуштувати вина. Шукали ми його довго, довелося обійти весь замок, про що ніяк не шкодую, адже замок в нічній пітьмі освічувався, а зі замкового пагорба було видно блимання ліхтарів внизу та жовті цяточки далеких вікон з довкілля. Атмосфера неповторна просто: так трохи жахна і чарівлива водночас. Почувши звуки музики, ми наблизилися до подвір´я замку, де знизу, з концертного залу, доносилися етеричні звуки, як пізніше виявилося, древнього віденьського менуету - музики 17 століття. Слухати музику уночі посеред замкового двору, де тебе зі всіх сторін обступили непроступні, міцні замкові стіни, по яких в´ється дикий виноград, темні, поснулі вікна вгорі і де над тим всім височіє освітлена вежа i було чути ратушний годинник, що щойно почав бамкати, це щось таке неповторно-пронизливо-гарне... що аж забули, що ми тут шукали винний погреб.. Музика стихла, зі залу почулися аплодисменти, а ми подалися вниз по бруку - і щойно тут ми надибали місце своїх пошуків.. Враження з нічної прогулянки по парку та замку підкріпило делікатесне вино і ми, умиротворені цілоденними мандрами, подалися у свій пансіон.
Зранку, коли прокинулася, пішла оглядати подвір´я та сад, що прилягав до пансіону. Яким же було моє здивування, коли побачила здоровенну клітку, таку як в зоопарку, а там - дерев´яна хатинка, з якої вибігла овечка, а на траві біля штучного озерця паслися два кролики та три невеличкі кенгуру.. так-так, кенгуру - на мить здалося, що я повернулася в Австралію, вони такі кумедні милі тваринки..:))) Зробила декілька світлин і ми знову усі подалися на продовження фестивалю. Другий його день був вже менш феєричним, бо вже не йшлося так про дегустацію, як про закупи, але також було дуже цікаво. Завершили ми весь той фестиваль тим, що закупили цілий ящик найсмачнішого вина з погребу, який нам напередодні видався найцікавішим за смаком вина і найзатишнішим за гостинністю господарів, i нарешті ми подалися у Прагу.
(свої світлини додам пізніше)
Коли добралися до Мікулова, було ще тепло. Цей розкішний виноградний край завше так трохи відрізняється від інших чеських областей: тут набагато тепліший клімат, тому листячко на деревах було лише ледь-ледь підфарбованим жовтизною.. Маленьке містечко Мікулов вразило мене своєю красою: історія тут дихала на кожному кроці. Домінантою міста є Палавські пагорби обабіч міста, бароковий замок на одному з них, невеличка фортеця на другому та невеличкий костелик з капличкою на третьому, який так і називається "Святий пагорб". Перед очима відкривалася майже казкова панорама: бiлo-скелясті пагорби, сосни на них, а під ними - розлогі і розкішні виноградники..
На Святому пагорбі до костела та каплички веде "Хресна дорога" зі скульптурами святих, яка символізує дорогу Христа на Голгофу. Зазвичай віруючі на такій дорозі, коли піднімаються угору, мають можливість зупинитися біля зображення святих, перепочити та помолитися - такий спосіб медитації допомагає людині, яка прямує угору до костела, перемикнути свої думки на духовне, одночасно ніби очищаючися та відкидаючи від себе все суєтне.
В самому Мікулові можна також побачити багато історичних пам´яток колишньої жидівської общини: стару синагогу, жидівський цвинтар, ренесансні будиночки. Посеред головної площі, яка обрамлена триповерховими ренесансними та бароковими будинками і з якої можна видатися по брукованій дорозі уверх на замок, знаходиться фонтан зі скульптурою Помони та бароковий стовп Найсвятішої Трійці. Атмосферу затишного провінційного містечка докреслюють численні кав´ярні та винарні - останніх тут величезна кількість, адже це визначний винний край Моравії. І взагалі ця область під Палавою (назва пагорбів) - дуже родюча, недаремно тут родиться та визріває таке якісне вино зі всіх сортів винограду.
Оселилися ми в невеличкому пенсіоні на пагорбі, з тераси нашого номеру можливо оглянути майже все місто. Як я вже згадувала, щойно ми приїхали, було тепло, але через годину-дві погода зовсім зіпсулася: дощ і вітер, i ми мимоволі жартували, що цю студінь і сльоту привезли зі собою з Праги. Перший день закінчився оглядом краси міста та вечерею в ресторані.
Другого дня вже почався сам фестиваль. Отож, в інформаційному бюро нам видали пакетики з інформаціями, кожному учаснику урочисто вручили винну скляночку та купон на дві пляшки вина на вибір (у програму фестивалю входили відвідини винних погребів у двох недалеких селах та в самому Мікулові, перевезення учасників на автобусах по трасах між селами та містечком). Чудово! Повні ентузіазму та енергії ми подалися на зупинку, і щойно автобус нас перевіз у село Перна (5 км від Мікулова), фестиваль міг розпочатися. Додам, що цей фестиваль можна було назвати справді міжнародним: тут нам зустрічалися окрім чехів і словаки, поляки, австрійці, навіть російську мову я встигла почути. Отак i блукали-вешталися ми всі тут поміж приватними винними погребами зі склянками, що висіли на шиї, коштували різні типи вина (мені особливо смакувало біле), пригощалися різними смаколиками (вуджені ковбаски, пиріжки з капустою, шкварочки та сало, хліб зі смальцем, зупку-капуснячку, сир, накраєний на шматочки, бринзу і т.д.), які гостинні місцеві господарі приготували для учасників, медитували під вологими склепіннями погребів, слухаючи цимбальну народну моравську музику.. Ах, я почасти мала враження, що знаходжуся у нас десь у Кaрпатах, точніше в Закарпатті, настільки схожі тут народні звичаї, кулінарія та музика! Один погреб нам прийшовся найбільше до смаку: тут ми провели майже півдня, не усвідомлючи навіть, скільки ми встигли опустошити винних пляшок :))) - справді вино цього виноградаря було дуже ємним, лагідним. Нарешті на небі прояснилося: я вибігала щоразу надвір - яка благодать! Вдалині було видно поля, озера, на узвишшях - плантації виноградників, а над самим селом - іскристі в сонячних променях білі скелі Палави! І осінь-осінь золота! Понад дахами пурхала зграйка поштових голубів, вони щоразу, описавши три кола попід хмарами, коли крильця їхні поперемінно переливалися у світлі то сріблом, то чорнотою - таким собі черненим сріблом, знову сідали на свій рідний дах. I ще веселе цвірінькання горобців, що гойдалися на тонких гілочках старого кремезного горіха неподалік. Мабуть, такий мир і спокій, гармонія є лише у раю...
Навіть не зчулися, як настав вечір.. ніяк не хотілося з цього дивовижного села, де захмелілі люди блукали від погребу до погребу :))), і це нагадувало в моїй теж не менш захмелілій уяві таке собі вічне блукання-мандри у пошуках скарбів і благодаті..
Повний веселих та співаючих людей автобус нас відвіз до Мікулова, де розпочалася вже вечірня частина нашого святкування. У пошуках на мапі подальших погребів, ми видалися в напрямку до замку. Там мав бути ще один погреб, де б ми змогли покуштувати вина. Шукали ми його довго, довелося обійти весь замок, про що ніяк не шкодую, адже замок в нічній пітьмі освічувався, а зі замкового пагорба було видно блимання ліхтарів внизу та жовті цяточки далеких вікон з довкілля. Атмосфера неповторна просто: так трохи жахна і чарівлива водночас. Почувши звуки музики, ми наблизилися до подвір´я замку, де знизу, з концертного залу, доносилися етеричні звуки, як пізніше виявилося, древнього віденьського менуету - музики 17 століття. Слухати музику уночі посеред замкового двору, де тебе зі всіх сторін обступили непроступні, міцні замкові стіни, по яких в´ється дикий виноград, темні, поснулі вікна вгорі і де над тим всім височіє освітлена вежа i було чути ратушний годинник, що щойно почав бамкати, це щось таке неповторно-пронизливо-гарне... що аж забули, що ми тут шукали винний погреб.. Музика стихла, зі залу почулися аплодисменти, а ми подалися вниз по бруку - і щойно тут ми надибали місце своїх пошуків.. Враження з нічної прогулянки по парку та замку підкріпило делікатесне вино і ми, умиротворені цілоденними мандрами, подалися у свій пансіон.
Зранку, коли прокинулася, пішла оглядати подвір´я та сад, що прилягав до пансіону. Яким же було моє здивування, коли побачила здоровенну клітку, таку як в зоопарку, а там - дерев´яна хатинка, з якої вибігла овечка, а на траві біля штучного озерця паслися два кролики та три невеличкі кенгуру.. так-так, кенгуру - на мить здалося, що я повернулася в Австралію, вони такі кумедні милі тваринки..:))) Зробила декілька світлин і ми знову усі подалися на продовження фестивалю. Другий його день був вже менш феєричним, бо вже не йшлося так про дегустацію, як про закупи, але також було дуже цікаво. Завершили ми весь той фестиваль тим, що закупили цілий ящик найсмачнішого вина з погребу, який нам напередодні видався найцікавішим за смаком вина і найзатишнішим за гостинністю господарів, i нарешті ми подалися у Прагу.
(свої світлини додам пізніше)