Украина. Ответ Бирюкову от соотечественников.
Нашла год назад на просторах. Год назад! Открытым текстом в открытом доступе. Читайте, кто может - дайте Бирюкову прочитать. Я на Урале живу и год назад поинтересовалась - а что же думает Западная Украина о войне? А Бирюкову пофиг было? И всем кто это начинал? Так что нет ничего глупее, чем обвинять жителей Галичины в откосе от мобилизации. Это не их война. Даю на мове и перевод. Выделено мной.
27-фев-2014 02:43 pm
Такі да, нарешті відчуваю потребу про це написати.
Я не ходжу на вибори. Я не маю дома телевізора. Я не цікавлюся політикою, в щасливій країні населення може собі дозволити не знати імені президента, і я хочу мати таку можливість. Але! Те, що відбувалося в Україні цієї зими не могло залишити осторонь. Бодай інформаційно.
Перше і найважливіше: мені просто невимовно шкода тих хлопців і дівчат, які загинули!.. Вічна пам"ять Небесній Сотні..
Друге: я жодного разу за час ЄвроМайдану не їздила до Києва. Свідомо. Я готова захищати тільки свою територію, тільки свою Галичину. Нехай навіть зі зброєю в руках, якщо доведеться, борони Боже... Я не відчуваю жодного патріотичного сентименту, дивлячись на Дніпро. Але за дві Бистриці я готова вбивати. Я ненавиджу Київ, і цього не соромлюся. Але обожнюю Франик. Я не хочу мати паспорт однієї держави з тими виблядками, які розстрілювали, підтримували тих, хто розстрілює і пиздить мирне населення, виконували функції тітушок. Я знаю, що їх можна спробувати змінити, але мені, відверто кажучи, лінь. Я це визнаю. І я до кінця не повірю в те, що вони змінилися. Я хочу, щоб в моїй країні мовне питання поставало виключно в контексті надання офіційного статусу гуцульському чи лемківському діалектам. Так, я мрію про маленьку, затишну країну. Я нікого ні до чого не закликаю. Я просто собі мрію. Я відчуваю, що це жорстоко по відношенню до тих, хто загинув за іншу ідею. Але і брехати собі теж жорстоко...
Третє: зараз я не маю особливого морального права радіти, бо я нічого суттєвого для повалення режиму не зробила. Максимум перекладала якусь інфу, якусь поширювала, ту, яку вважала вартою поширення. Молилася і переживала за людей на барикадах, ненавиділа виблядків. Бойкотувала всі їхні товари, відколи дізналася, кому вони належать, хоча деякі з них до того регулярно купувала. І бойкотуватиму далі. Ось і все. Я знаю, що, як дасть Бог, цього разу я піду на вибори. З поваги до загиблих.
Але я також знаю, що ніхто ніколи не заборонить мені мріяти про свою країну!..
ПЕРЕВОД:
Такие да, наконец чувствую потребность об этом написать.
Я не хожу на выборы. Я не имею дома телевизора. Я не интересуюсь политикой, в счастливой стране население может себе позволить не знать имени президента, и я хочу иметь такую возможность. Но! То, что происходило в Украине этой зимой не могло оставить в стороне. Хотя бы информационно.
Первое и самое важное: мне просто несказанно жаль тех ребят, которые погибли!.. Вечная память Небесной Сотни..
Второе: я ни разу за время ЄвроМайдану не ездила в Киев. Сознательно. Я готова защищать только свою территорию, только свою Галичину. Пусть даже с оружием в руках, если придется, упаси Боже... Я не чувствую никакого патриотического сентимента, глядя на Днепр. Но за две Быстрицы я готова убивать. Я ненавижу Киев, и этого не стесняюсь. Но обожаю Франковск. Я не хочу иметь паспорт одного государства с теми виблядками, которые расстреливали, поддерживали тех, кто расстреливает и пиздить мирное население, выполняли функции тітушок. Я знаю, что их можно попытаться изменить, но мне, откровенно говоря, лень. Я это признаю. И я до конца не поверю в то, что они изменились. Я хочу, чтобы в моей стране языковой вопрос стоял исключительно в контексте предоставления официального статуса гуцульском или лемковском диалектам. Да, я мечтаю о маленькой, уютной стране. Я никого ни к чему не призываю. Я просто себе мечтаю. Я чувствую, что это жестоко по отношению к тем, кто погиб за другую идею. Но и врать себе тоже жестоко...
Третье: сейчас я не имею особого морального права радоваться, потому что я ничего существенного для свержения режима не сделала. Максимум переводила какую-то инфу, какую-то распространяла, ту, которую считала стражей распространение. Молилась и переживала за людей на баррикадах, ненавидела виблядків. Бойкотировала все их товары, когда узнала, кому они принадлежат, хотя некоторые из них до того регулярно покупала. И буду бойкотировать дальше. Вот и все. Я знаю, что, как даст Бог, в этот раз я пойду на выборы. Из уважения к погибшим.
Но я также знаю, что никто никогда не запретит мне мечтать о своей стране!..
27-фев-2014 02:43 pm
Такі да, нарешті відчуваю потребу про це написати.
Я не ходжу на вибори. Я не маю дома телевізора. Я не цікавлюся політикою, в щасливій країні населення може собі дозволити не знати імені президента, і я хочу мати таку можливість. Але! Те, що відбувалося в Україні цієї зими не могло залишити осторонь. Бодай інформаційно.
Перше і найважливіше: мені просто невимовно шкода тих хлопців і дівчат, які загинули!.. Вічна пам"ять Небесній Сотні..
Друге: я жодного разу за час ЄвроМайдану не їздила до Києва. Свідомо. Я готова захищати тільки свою територію, тільки свою Галичину. Нехай навіть зі зброєю в руках, якщо доведеться, борони Боже... Я не відчуваю жодного патріотичного сентименту, дивлячись на Дніпро. Але за дві Бистриці я готова вбивати. Я ненавиджу Київ, і цього не соромлюся. Але обожнюю Франик. Я не хочу мати паспорт однієї держави з тими виблядками, які розстрілювали, підтримували тих, хто розстрілює і пиздить мирне населення, виконували функції тітушок. Я знаю, що їх можна спробувати змінити, але мені, відверто кажучи, лінь. Я це визнаю. І я до кінця не повірю в те, що вони змінилися. Я хочу, щоб в моїй країні мовне питання поставало виключно в контексті надання офіційного статусу гуцульському чи лемківському діалектам. Так, я мрію про маленьку, затишну країну. Я нікого ні до чого не закликаю. Я просто собі мрію. Я відчуваю, що це жорстоко по відношенню до тих, хто загинув за іншу ідею. Але і брехати собі теж жорстоко...
Третє: зараз я не маю особливого морального права радіти, бо я нічого суттєвого для повалення режиму не зробила. Максимум перекладала якусь інфу, якусь поширювала, ту, яку вважала вартою поширення. Молилася і переживала за людей на барикадах, ненавиділа виблядків. Бойкотувала всі їхні товари, відколи дізналася, кому вони належать, хоча деякі з них до того регулярно купувала. І бойкотуватиму далі. Ось і все. Я знаю, що, як дасть Бог, цього разу я піду на вибори. З поваги до загиблих.
Але я також знаю, що ніхто ніколи не заборонить мені мріяти про свою країну!..
ПЕРЕВОД:
Такие да, наконец чувствую потребность об этом написать.
Я не хожу на выборы. Я не имею дома телевизора. Я не интересуюсь политикой, в счастливой стране население может себе позволить не знать имени президента, и я хочу иметь такую возможность. Но! То, что происходило в Украине этой зимой не могло оставить в стороне. Хотя бы информационно.
Первое и самое важное: мне просто несказанно жаль тех ребят, которые погибли!.. Вечная память Небесной Сотни..
Второе: я ни разу за время ЄвроМайдану не ездила в Киев. Сознательно. Я готова защищать только свою территорию, только свою Галичину. Пусть даже с оружием в руках, если придется, упаси Боже... Я не чувствую никакого патриотического сентимента, глядя на Днепр. Но за две Быстрицы я готова убивать. Я ненавижу Киев, и этого не стесняюсь. Но обожаю Франковск. Я не хочу иметь паспорт одного государства с теми виблядками, которые расстреливали, поддерживали тех, кто расстреливает и пиздить мирное население, выполняли функции тітушок. Я знаю, что их можно попытаться изменить, но мне, откровенно говоря, лень. Я это признаю. И я до конца не поверю в то, что они изменились. Я хочу, чтобы в моей стране языковой вопрос стоял исключительно в контексте предоставления официального статуса гуцульском или лемковском диалектам. Да, я мечтаю о маленькой, уютной стране. Я никого ни к чему не призываю. Я просто себе мечтаю. Я чувствую, что это жестоко по отношению к тем, кто погиб за другую идею. Но и врать себе тоже жестоко...
Третье: сейчас я не имею особого морального права радоваться, потому что я ничего существенного для свержения режима не сделала. Максимум переводила какую-то инфу, какую-то распространяла, ту, которую считала стражей распространение. Молилась и переживала за людей на баррикадах, ненавидела виблядків. Бойкотировала все их товары, когда узнала, кому они принадлежат, хотя некоторые из них до того регулярно покупала. И буду бойкотировать дальше. Вот и все. Я знаю, что, как даст Бог, в этот раз я пойду на выборы. Из уважения к погибшим.
Но я также знаю, что никто никогда не запретит мне мечтать о своей стране!..