"Роздрукувати"
Дискета - це вже повноцінний архаїзм. Причому старість прийшла до неї надто швидко. Зараз, маючи в кишені флешку на декілька гігів, ми з дискети, що була багата лише кількома десятками мегабайт, можемо тільки посміятися. А з неї ж все починалося.
Випадково знайшла вдома купку дискет. На них зберігала свої перші потуги в журналістиці, це було ще в далекому дев*тому класі. Зберігала...а тепер ці дискети в комп*ютер навіть встромити нікуди. Все, що лишилося - олівцем нашкрябані назви статей, та й то не на всіх дискетах. Чи думала я тоді, коли тисла мишою кнопку "зберегти", що більше ніколи своїх же творінь не побачу? Не думала.
Мимоволі піднімаю очі на прабабусину старезну книжку, що стоїть в моїй кімнаті на видному місці. Це така собі настілька книга рукодільниці, яка, класично, передавалася в нашій родині від покоління до покоління. На щастя, дійшла й до мене. Саме з її допомогою я опинувала своє зараз улюблене заняття - в*язання. Хтозна скільки років цій книзі...та сотня точно є (моїй прабабці зараз 92 роки). А дискета навіть якихось чотирьох років не витримала. А я ж, коли тисла кноку "зберегти", також розраховувала на вічність.
До того, як почала це все писати, хотіла знайти в комп*ютері один цікавий документик. Не те, щоб я не могла без нього жити, та все таки... Передивилася все вздовж і впоперек - немає. А тоді згадала: у мене ж нещодавно полетів віндовс, а з ним і всі документи. Так, ну це вже несерйозно. Все, дописую останнє речення і йду атакувати принтер.
P.S. Візьміть і ви собі за правило: після того як за звичкою натиснете кнопку "зберегти", натисніть ще одну хитру кнопочку поряд - "роздрукувати". Але без фанатизму, звичайно.
Випадково знайшла вдома купку дискет. На них зберігала свої перші потуги в журналістиці, це було ще в далекому дев*тому класі. Зберігала...а тепер ці дискети в комп*ютер навіть встромити нікуди. Все, що лишилося - олівцем нашкрябані назви статей, та й то не на всіх дискетах. Чи думала я тоді, коли тисла мишою кнопку "зберегти", що більше ніколи своїх же творінь не побачу? Не думала.
Мимоволі піднімаю очі на прабабусину старезну книжку, що стоїть в моїй кімнаті на видному місці. Це така собі настілька книга рукодільниці, яка, класично, передавалася в нашій родині від покоління до покоління. На щастя, дійшла й до мене. Саме з її допомогою я опинувала своє зараз улюблене заняття - в*язання. Хтозна скільки років цій книзі...та сотня точно є (моїй прабабці зараз 92 роки). А дискета навіть якихось чотирьох років не витримала. А я ж, коли тисла кноку "зберегти", також розраховувала на вічність.
До того, як почала це все писати, хотіла знайти в комп*ютері один цікавий документик. Не те, щоб я не могла без нього жити, та все таки... Передивилася все вздовж і впоперек - немає. А тоді згадала: у мене ж нещодавно полетів віндовс, а з ним і всі документи. Так, ну це вже несерйозно. Все, дописую останнє речення і йду атакувати принтер.
P.S. Візьміть і ви собі за правило: після того як за звичкою натиснете кнопку "зберегти", натисніть ще одну хитру кнопочку поряд - "роздрукувати". Але без фанатизму, звичайно.