Трошки Рильського

[vika_garna]

   ВІКНА ГОВОРЯТЬ

Задзвеніла  кригою  тонкою
Далечінь  осінніх  вечорів.
Я  востаннє  стрівшися  з  тобою,
Може  вперше,  земле,  зрозумів

Голоси  тривожні  зграй  качиних,
Посвист  крил  у  темряві  п'яній...
Я,  бездумний,  ставши  на  коліна,
Крикну:  душу  випий  -  тільки  пий!

Ти  зерно  медами  наливаєш,
Ти  сплітаєш,  ти  єднаєш  -  ти!
А  на  зиму  ти  збираєш  зграї
І  дзвениш  їм  кригою:  лети!

Просвистить,  прокрякає  і  зникне.
Впала  гілка  на  морозний  мох.
Червоніють  на  узліссі  вікна,
Очі  темних  і  ясних  тривог.