Головне, щоб горіло серце (с)
Концертам Марії Бурмаки ніколи не надається належна увага в медіа, тому "треба знати місця, треба знати, з ким домовлятися". Завдяки фб-сторінці співачки я вчасно про все дізналася, тому вчорашній вечір провела у клубі "Sentrum" на концерті, де в рамках святкування дня народження Марічки ще й презентувався новий альбом "Тінь по воді". І це було прекрасно.
Хоча мій концертний досвід не дуже значний, але я знаю, без чого не може обійтись прекраснй концерт в моєму розумінні. Без віддачі. Коли людина не просто виконує пісні на сцені, а транслює себе через музику й вірші. Як би пафосно це не звучало. Тільки Бурмака вийшла на сцену, від неї ніби хвиля тепла розійшлась. Надзвичайно потужна енергетика. Хоча Марія багато говорила до своїх друзів, що прийшли привітати її з днем народження, складалося відчуття, що вона говорить до кожної людини в залі. Промовляє кожним словом і кожною нотою. Щедро віддає.
Технічно концерт також був бездоганним. Починаючи з професіоналізму самої Бурмаки та її музикантів і закінчуючи добре поставленим звуком та прекрасним відеорядом на моніторі.
Про новий альбом скажу, коли вже ретельно його прослухаю. А крім пісень з "Тіні по воді" було чимало добре знайомого, улюбленого. "Ангел-охоронець", "Хранителі Надії", "Не забувається любов", "Не бійся жити", "З днем народження", "Сонцем, небом, дощем". Показали нам і два кліпи - на пісні "Місто ангелів і дощів", відзнятий у Парижі, та "Тінь по воді", відзнятий у моєму милому Михайлівському соборі. Одна з моїх найулюбленіших пісень "Прочитай мої слова по губах" має дуже зворушливу історію: Марія написала її після того, як побачила глухонімих діток, що сурдомовою спіали пісні Бурмаки. Вона пообіцяла щось написати, а на концерті навіть виконала приспів сурдомвою, хоч і з акцентом. А на біс, якого наполегливо вимагала публіка, прозвучали "Це не тільки шоколад" та "Пробач". Як завжди у чудових музикантів, за кожною піснею стоїть пульсуючий згусток життя. Коли прожити пісню - це не гіпербола.
Камерна атмосфера додала особливого шарму концерту. Якесь легке ніжне відчуття. Жарти ("Я у квітах, наче пам'ятник"), сміх, сльози, зітхання, вітання, поцілунки. До речі, на концерт забігли ненадовго Олесь Доній та Євген Нищук, котрі з Марією дружать ще з часів революції на граніті. А у vip-секторі був батько Марії, до якого вона так зворушливо говорила. Мабуть, зворушливий - це головний епітет, яким варто охарактеризувати вчорашній концерт. Зворушення, любов і надія. "Можеш не вірити, нам так відміряно, на краю землі стояти і надію берегти".
Хоча мій концертний досвід не дуже значний, але я знаю, без чого не може обійтись прекраснй концерт в моєму розумінні. Без віддачі. Коли людина не просто виконує пісні на сцені, а транслює себе через музику й вірші. Як би пафосно це не звучало. Тільки Бурмака вийшла на сцену, від неї ніби хвиля тепла розійшлась. Надзвичайно потужна енергетика. Хоча Марія багато говорила до своїх друзів, що прийшли привітати її з днем народження, складалося відчуття, що вона говорить до кожної людини в залі. Промовляє кожним словом і кожною нотою. Щедро віддає.
Технічно концерт також був бездоганним. Починаючи з професіоналізму самої Бурмаки та її музикантів і закінчуючи добре поставленим звуком та прекрасним відеорядом на моніторі.
Про новий альбом скажу, коли вже ретельно його прослухаю. А крім пісень з "Тіні по воді" було чимало добре знайомого, улюбленого. "Ангел-охоронець", "Хранителі Надії", "Не забувається любов", "Не бійся жити", "З днем народження", "Сонцем, небом, дощем". Показали нам і два кліпи - на пісні "Місто ангелів і дощів", відзнятий у Парижі, та "Тінь по воді", відзнятий у моєму милому Михайлівському соборі. Одна з моїх найулюбленіших пісень "Прочитай мої слова по губах" має дуже зворушливу історію: Марія написала її після того, як побачила глухонімих діток, що сурдомовою спіали пісні Бурмаки. Вона пообіцяла щось написати, а на концерті навіть виконала приспів сурдомвою, хоч і з акцентом. А на біс, якого наполегливо вимагала публіка, прозвучали "Це не тільки шоколад" та "Пробач". Як завжди у чудових музикантів, за кожною піснею стоїть пульсуючий згусток життя. Коли прожити пісню - це не гіпербола.
Камерна атмосфера додала особливого шарму концерту. Якесь легке ніжне відчуття. Жарти ("Я у квітах, наче пам'ятник"), сміх, сльози, зітхання, вітання, поцілунки. До речі, на концерт забігли ненадовго Олесь Доній та Євген Нищук, котрі з Марією дружать ще з часів революції на граніті. А у vip-секторі був батько Марії, до якого вона так зворушливо говорила. Мабуть, зворушливий - це головний епітет, яким варто охарактеризувати вчорашній концерт. Зворушення, любов і надія. "Можеш не вірити, нам так відміряно, на краю землі стояти і надію берегти".