Найбільше втрат серед європейських народів у часи нацизму і сталінізму понесли...
Натрапила на цікаву думку. Тому, соррі за передрук, але тут є про що поміркувати. З свіжого огляду преси на радіо "Свобода": Назва огляду жорстка: Німці й сьогодні вважають українців «недолюдками» (європейська преса)
...
«Москоу Таймз» оприлюднила матеріал професора політології Олександра Мотиля з Ратґерського університету США, який звертає увагу на те, що наступним «за найбільшим злочином нацистської Німеччини Голокостом... є, звичайно, геноцид проти українців та білорусів». Автор наголошує, що, на відміну від доброї поінформованості у світі про Голокост, у світі мало хто знає про винищення українців і білорусів, а сучасні німці чомусь майже нічого про це й не чули. Трагедія цих народів у війні стала для світу байдужою і непотрібною, вважає Олександр Мотиль. Цей професор звертає увагу на оприлюднене щойно в США дослідження на цю тему американського історика з Йельського університету Тимоті Снайдера, який вважає, що найбільше втрат серед європейських народів у часи нацизму і сталінізму понесли, окрім насамперед євреїв, народи України й Білорусі. Це сталося, як пише Снайдер, «упродовж жахливих 30-х і в час найгірших німецьких репресій у 40-ві роки. Якщо Європу, за словами історика Марка Мазауера, тоді можна було порівняти з Африкою, то Україна і Білорусь взагалі були в цей час «чорною дірою», - наголошує Тимоті Снайдер. У статті в «Москоу Таймз» ідеться також про те, що навіть за скромними підрахунками Московського інституту демографії, Україна втратила з 1914-го по 1948 рік загиблими близько 15 мільйонів осіб. Олександр Мотиль також зауважує, що радянський режим несе не меншу, якщо не більшу за Німеччину, вину у смертях і руйнуваннях на теренах України і Білорусі за 40 років більшовизму й сталінізму, починаючи з 1914-го і закінчуючи смертю Сталіна у 1953 році. Автор запитує на сторінках «Москоу Таймз», чому така «сліпота й байдужість» панує серед німців до масових жертв в Україні і Білорусі? І вважає, що серед причин цього, насамперед, майже повне замовчування у німецьких засобах інформації правди про Україну і Білорусь. Мотиль також наголошує, що німці просто «не бачать» цих народів. Професор наводить приклад із роману Нобелівського лауреата Генріха Бьолля «Поїзд не запізнюється» (1949 рік), коли солдат вермахту повертається поїздом на фронт на південь України і під час зупинок у Львові, Станіславі, Нікополі, у селах України згадує про поляків, євреїв, росіян, але ні слова про місцеву більшість - українців, про їхні «господарства, які він і його друзі грабували щодня». Чому ж німці «не бачать» людей, які явно є там? - запитує історик. І відповідає: « до певної міри, тому, що «недолюдки (untermenschen) зосталися недолюдками» - економічно слабі народи з примітивними культурами, які не можуть в єдності досягнути політичної мети (українці), чи гордяться бути єдиною диктатурою в Європі (білоруси)». І на сьогодні чи не найбільше важливе те, що, як наголошує автор статті, «німецькі еліти традиційно розглядають їхніх сусідів на сході через призму політики великої держави. Росія є великою і сильною, тому вимагає поваги, незалежно від диктаторських методів Кремля, неоімперської поведінки Росії». Як приклад цього, наводиться колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер, який «славить Путіна, як «справжнього демократа», не дивлячись на те, що останній робив усе для придушення Помаранчевої революції в Україні».
На завершення Олександр Мотиль запитує:а що ж для таких людей становить собою Україна і Білорусь? Та й сам відповідає: «...вони лише території, через які газогони несуть російський газ до німецьких фабрик і будинків».
...
«Москоу Таймз» оприлюднила матеріал професора політології Олександра Мотиля з Ратґерського університету США, який звертає увагу на те, що наступним «за найбільшим злочином нацистської Німеччини Голокостом... є, звичайно, геноцид проти українців та білорусів». Автор наголошує, що, на відміну від доброї поінформованості у світі про Голокост, у світі мало хто знає про винищення українців і білорусів, а сучасні німці чомусь майже нічого про це й не чули. Трагедія цих народів у війні стала для світу байдужою і непотрібною, вважає Олександр Мотиль. Цей професор звертає увагу на оприлюднене щойно в США дослідження на цю тему американського історика з Йельського університету Тимоті Снайдера, який вважає, що найбільше втрат серед європейських народів у часи нацизму і сталінізму понесли, окрім насамперед євреїв, народи України й Білорусі. Це сталося, як пише Снайдер, «упродовж жахливих 30-х і в час найгірших німецьких репресій у 40-ві роки. Якщо Європу, за словами історика Марка Мазауера, тоді можна було порівняти з Африкою, то Україна і Білорусь взагалі були в цей час «чорною дірою», - наголошує Тимоті Снайдер. У статті в «Москоу Таймз» ідеться також про те, що навіть за скромними підрахунками Московського інституту демографії, Україна втратила з 1914-го по 1948 рік загиблими близько 15 мільйонів осіб. Олександр Мотиль також зауважує, що радянський режим несе не меншу, якщо не більшу за Німеччину, вину у смертях і руйнуваннях на теренах України і Білорусі за 40 років більшовизму й сталінізму, починаючи з 1914-го і закінчуючи смертю Сталіна у 1953 році. Автор запитує на сторінках «Москоу Таймз», чому така «сліпота й байдужість» панує серед німців до масових жертв в Україні і Білорусі? І вважає, що серед причин цього, насамперед, майже повне замовчування у німецьких засобах інформації правди про Україну і Білорусь. Мотиль також наголошує, що німці просто «не бачать» цих народів. Професор наводить приклад із роману Нобелівського лауреата Генріха Бьолля «Поїзд не запізнюється» (1949 рік), коли солдат вермахту повертається поїздом на фронт на південь України і під час зупинок у Львові, Станіславі, Нікополі, у селах України згадує про поляків, євреїв, росіян, але ні слова про місцеву більшість - українців, про їхні «господарства, які він і його друзі грабували щодня». Чому ж німці «не бачать» людей, які явно є там? - запитує історик. І відповідає: « до певної міри, тому, що «недолюдки (untermenschen) зосталися недолюдками» - економічно слабі народи з примітивними культурами, які не можуть в єдності досягнути політичної мети (українці), чи гордяться бути єдиною диктатурою в Європі (білоруси)». І на сьогодні чи не найбільше важливе те, що, як наголошує автор статті, «німецькі еліти традиційно розглядають їхніх сусідів на сході через призму політики великої держави. Росія є великою і сильною, тому вимагає поваги, незалежно від диктаторських методів Кремля, неоімперської поведінки Росії». Як приклад цього, наводиться колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер, який «славить Путіна, як «справжнього демократа», не дивлячись на те, що останній робив усе для придушення Помаранчевої революції в Україні».
На завершення Олександр Мотиль запитує:а що ж для таких людей становить собою Україна і Білорусь? Та й сам відповідає: «...вони лише території, через які газогони несуть російський газ до німецьких фабрик і будинків».