СТИХИ ЗИМЫ, Перевод
Наталя Пасічник.Народилася 3 липня 1984 року в місті Теребовля Тернопільської області.
Філолог за фахом, пише українською, перекладає з англійської.
****
двадцяте грудня а проте
прогнози кажуть про відлигу
і вже не знати - шапка снігу
на хаті - тане чи росте
і світло ковзає руде
по іграшках нових з китаю
котрі приречено чекають
господаря - а той не йде
лиш виринуть із темноти
сліди дитячих ніжок зранку -
мов хтось стояв отут на ґанку
та не наважився зайти
pasichnyk1
****
Зима, и скоро Новый год,
Прогнозы врут всё или небо,
Но непонятно - шапка снега
На хате тает иль растет,
И зайчик рыжий проскользнет
В игрушках новых, из Китая,
Что обреченно ожидают
Хозяина, а тот нейдет.
Лишь вынырнут из темноты
Следы саней и детских ножек,
Как бы взошел кто на порожек,
Но не отважился войти.
ВІРШІ ЗА ЗИМУ (2016)
СТИХИ ЗИМЫ (2016)
****
ОДИНАДЦЯТА ЗАПОВІДЬ
там де синій вогник газу
гасне скільки не пали
де колись з тобою разом
ліжка совали й столи
де тепер мені і чаю
не наллє твоя рука
лиш малюнки вицвітають
на немитих тарілках
і коли раптовий розпач
стисне горло обома
світло кинеться урозтіч
вдарить в голову пітьма
та усупереч печалі
слово схоже на «забудь»
на вікні мов на скрижалях
всю горітиме добу
і вагон метро що рушив
щойно на самому дні
вдвох захопить наші душі
а відпустить - по одній
****
КОВЧЕГ
в милості або в погорді -
місця більше не знайти:
пораховано всі морди
пораховано хвости
пахнуть сіллю манускрипти
тихо гупають серця -
я зостануся тут жити
може навіть до кінця
а коли в годину смути
дощ вперіщить як з відра
всі зачиняться каюти
голос мовить що «пора»
згасне світло як належно
і залишиться одне:
досипати ніч безмежну
що ніяк не промине
і стає ще дальшим вирій
і заплутаною - путь
лиш до ранку сняться звірі
а прокинуся - втечуть
****
двадцяте грудня а проте
прогнози кажуть про відлигу
і вже не знати - шапка снігу
на хаті - тане чи росте
і світло ковзає руде
по іграшках нових з китаю
котрі приречено чекають
господаря - а той не йде
лиш виринуть із темноти
сліди дитячих ніжок зранку -
мов хтось стояв отут на ґанку
та не наважився зайти
****
гуртом приходять - і нехай -
світліше небо
але сьогодні запитай -
чого їм треба
і може вкаже буревій
на прірву в житі -
це ніч яку мені самій
не пережити
і наче із чужого сну
голівки русі -
якщо впіймаю хоч одну
тоді спасуся
****
не повернутись - хоч умри
у ніч вчорашню
де навіть кинутись з гори
було нестрашно
і ти тугий відкриєш кран
- віднайдеш сили -
і вдарить бризками фонтан
по кахлях білих
а потім - з відчаєм чи без
і майже щиро
благословиш сама себе
на всі чотири
так починається зима
або застуда
і лиш вода тече сама
кудись в нікуди
****
не дочитати до кінця новини
ні світ за очі не піти ні в гості
бо почало сніжити лиш о шостій
а намести вже встигло по коліна
відколи він поїхав срібні чотки
три рази рвались і розбилась ваза
і ковдра під якою спали разом -
тобі одній вузька і закоротка
а ти уже втомилася чекати
і рахувати дні нового посту
вдивляючись у майже кожну постать
що ходить-бродить тут поблизу хати
і навіть кішка не знаходить місця -
муркоче щось і ластиться об ноги
як і тоді коли він за порогом
через її перечепився миску
і може лиш тому здається грою
така помітна і важка пропажа
що ти вже тиждень знаєш а не кажеш
що вас насправді троє троє троє
****
остання паморозь зими
на щойно зрубаній ялині -
голки колючі темно-сині
і холодом закуті ми
ключа в щілині тихий звук
і тінь моя чорніша ночі
«не йди не йди» - тобі шепоче
і пальці випускає з рук
і тільки вуличні вогні
освітять аби ти побачив
обличчя два - моє й дитяче
в розбитій шибці крижаній
****
у час нічної заметілі
ковтаючи солоний страх
ти прийдеш знов сюди у білім
із кимось меншим на руках
і вітер норд чи вітер бора
тулитиме до узбереж
пітьму яку не заговориш
і воду по якій підеш
дзвеніти будуть очерети
непристосовані до зим
і збудуться усі прикмети
щоб вам залишитись живим
і тільки блиматиме мулько
аж поки зникне взагалі
повітряна червона кулька
що відірвалась від землі
7 ЛЮТОГО 2016
****
ОДИННАДЦАТАЯ ЗАПОВЕДЬ
Там, где синий проблеск газа
Гаснет, хоть не разжигай,
Голосом хрустальным ваза
Пропоёт тихонько: "Знай,
- Здесь теперь тебе и чаю
Не нальет его рука!"
И - рисунки выцветают
На резных её боках.
Но когда внезапно, остро
Стиснет горло: "Ты сама!",
Свет рванет за перекрёсток,
И в лицо ударит тьма,
Тотчас, - вопреки печали,
Слово краткое: "Забудь!",
На окне, - как на скрижали,
Нашу возвестит судьбу.
И вагон метро, - всё глуше
За холодною стеной, -
Разом примет наши души,
Но отпустит - по одной.
****
КОВЧЕГ
В благости или в гордыне
Места лучше не найти:
Пересчитаны все спины,
Переписаны хвосты,
Солью вспыхнут манускрипты,
Гулко застучат сердца -
Здесь останусь - жить ли, гибнуть,-
Здесь и только, до конца!
И когда в печали смутной
Дождь польёт как из ведра,
Все закроются каюты,
Голос прогремит: "Пора!",
Свет погаснет, как и должно,
И зашторится окно, -
Досыпать в ночи тревожной
Мне останется одно.
Станут призрачней потери
И заплутанней маршрут...
До утра лишь снятся звери,
А проснешься - убегут!
****
Зима, и скоро Новый год,
Прогнозы врут всё или небо,
Но непонятно - шапка снега
На хате тает иль растет,
И зайчик рыжий проскользнет
В игрушках новых, из Китая,
Что обреченно ожидают
Хозяина, а тот нейдет.
Лишь вынырнут из темноты
Следы саней и детских ножек,
Как бы взошел кто на порожек,
Но не отважился войти.
****
Гурьбой приходят - и пускай, -
Светлее ночка!
Ты непременно разузнай
Чего им, дочка.
И зазмеится суховей
Над пропастью во ржи, -
И ночь становится темней,
Одной - не пережить!
И, - меткою чужому сну, -
Головки русые.
Когда поймаю хоть одну, -
Тогда спасусь я.
****
Не возвратиться, хоть умри,
Мне в ночь вчерашнюю,
Где даже броситься с горы
Было нестрашно.
Но лишь тугой откроешь кран, -
Откуда силы, -
Ударит брызгами фонтан, -
Забудь, что было!
И ты с отчаяньем невест
Христовых в мире
Благословишь себя окрест, -
На все четыре!
Так начинается зима
Или простуда,
И лишь вода бежит сама,
Бежит покуда.
****
Ни убежать, ни напроситься в гости,
Ни новостей никак не разгрести.
В шестом часу лишь начало мести,
А намело, как будто на погосте.
С тех пор, как он поехал, трижды чётки
Рвались, и чешская разбилась ваза,
И одеяло наше стало разом
Одной мне слишком узким и коротким.
И ты уже устала ожидать,
Считая дни проклятые до лета,
И сходства ищешь в каждом силуэте
В снегу бродящем где-то между хат.
И даже кошка, вечная артистка,
Мурлычет что-то, вдруг кидаясь в ноги,
Как и тогда, когда он за порогом
Через её перецепился миску.
Не потому ли кажется игрою
И тяжкая и горькая потеря,
Что ты неделю знаешь и не веришь,
Что вас взаправду трое, трое, трое.
****
Последним инеем зимы
Сверкают срубленная ёлка,
И темно-синие иголки,
И снегом скованные мы.
Ключа в щели неслышный звук,
И тень моя темнее ночи
"Постой, постой!" - ему шепочет,
И пальцы отпускает вдруг,
И только звёзды над окном
Осветят изморосью тонкой
Лицо моё, лицо ребенка
В стекле застывшем, ледяном.
****
В годину лютую метели
Глотая слез соленый страх,
Ты снова здесь, и снова в белом,
И с кем-то меньшим на руках.
И ветры, воющие хором,
Прижмутся к стылым берегам
Пред вами, силой заговора
Во тьме идущим по водам.
Неприспособленные к зимам,
Стеной звенящей камыши
Расступятся тропинкой,- зримой
Приметой выжившей души.
Лишь в небе проблеском усталым
Мелькнет и скроется вдали
Игрушкой детской шарик алый,
Что оторвался от земли.
МАРТ 2016 - МАРТ 2017
Філолог за фахом, пише українською, перекладає з англійської.
****
двадцяте грудня а проте
прогнози кажуть про відлигу
і вже не знати - шапка снігу
на хаті - тане чи росте
і світло ковзає руде
по іграшках нових з китаю
котрі приречено чекають
господаря - а той не йде
лиш виринуть із темноти
сліди дитячих ніжок зранку -
мов хтось стояв отут на ґанку
та не наважився зайти
pasichnyk1
****
Зима, и скоро Новый год,
Прогнозы врут всё или небо,
Но непонятно - шапка снега
На хате тает иль растет,
И зайчик рыжий проскользнет
В игрушках новых, из Китая,
Что обреченно ожидают
Хозяина, а тот нейдет.
Лишь вынырнут из темноты
Следы саней и детских ножек,
Как бы взошел кто на порожек,
Но не отважился войти.
ВІРШІ ЗА ЗИМУ (2016)
СТИХИ ЗИМЫ (2016)
****
ОДИНАДЦЯТА ЗАПОВІДЬ
там де синій вогник газу
гасне скільки не пали
де колись з тобою разом
ліжка совали й столи
де тепер мені і чаю
не наллє твоя рука
лиш малюнки вицвітають
на немитих тарілках
і коли раптовий розпач
стисне горло обома
світло кинеться урозтіч
вдарить в голову пітьма
та усупереч печалі
слово схоже на «забудь»
на вікні мов на скрижалях
всю горітиме добу
і вагон метро що рушив
щойно на самому дні
вдвох захопить наші душі
а відпустить - по одній
****
КОВЧЕГ
в милості або в погорді -
місця більше не знайти:
пораховано всі морди
пораховано хвости
пахнуть сіллю манускрипти
тихо гупають серця -
я зостануся тут жити
може навіть до кінця
а коли в годину смути
дощ вперіщить як з відра
всі зачиняться каюти
голос мовить що «пора»
згасне світло як належно
і залишиться одне:
досипати ніч безмежну
що ніяк не промине
і стає ще дальшим вирій
і заплутаною - путь
лиш до ранку сняться звірі
а прокинуся - втечуть
****
двадцяте грудня а проте
прогнози кажуть про відлигу
і вже не знати - шапка снігу
на хаті - тане чи росте
і світло ковзає руде
по іграшках нових з китаю
котрі приречено чекають
господаря - а той не йде
лиш виринуть із темноти
сліди дитячих ніжок зранку -
мов хтось стояв отут на ґанку
та не наважився зайти
****
гуртом приходять - і нехай -
світліше небо
але сьогодні запитай -
чого їм треба
і може вкаже буревій
на прірву в житі -
це ніч яку мені самій
не пережити
і наче із чужого сну
голівки русі -
якщо впіймаю хоч одну
тоді спасуся
****
не повернутись - хоч умри
у ніч вчорашню
де навіть кинутись з гори
було нестрашно
і ти тугий відкриєш кран
- віднайдеш сили -
і вдарить бризками фонтан
по кахлях білих
а потім - з відчаєм чи без
і майже щиро
благословиш сама себе
на всі чотири
так починається зима
або застуда
і лиш вода тече сама
кудись в нікуди
****
не дочитати до кінця новини
ні світ за очі не піти ні в гості
бо почало сніжити лиш о шостій
а намести вже встигло по коліна
відколи він поїхав срібні чотки
три рази рвались і розбилась ваза
і ковдра під якою спали разом -
тобі одній вузька і закоротка
а ти уже втомилася чекати
і рахувати дні нового посту
вдивляючись у майже кожну постать
що ходить-бродить тут поблизу хати
і навіть кішка не знаходить місця -
муркоче щось і ластиться об ноги
як і тоді коли він за порогом
через її перечепився миску
і може лиш тому здається грою
така помітна і важка пропажа
що ти вже тиждень знаєш а не кажеш
що вас насправді троє троє троє
****
остання паморозь зими
на щойно зрубаній ялині -
голки колючі темно-сині
і холодом закуті ми
ключа в щілині тихий звук
і тінь моя чорніша ночі
«не йди не йди» - тобі шепоче
і пальці випускає з рук
і тільки вуличні вогні
освітять аби ти побачив
обличчя два - моє й дитяче
в розбитій шибці крижаній
****
у час нічної заметілі
ковтаючи солоний страх
ти прийдеш знов сюди у білім
із кимось меншим на руках
і вітер норд чи вітер бора
тулитиме до узбереж
пітьму яку не заговориш
і воду по якій підеш
дзвеніти будуть очерети
непристосовані до зим
і збудуться усі прикмети
щоб вам залишитись живим
і тільки блиматиме мулько
аж поки зникне взагалі
повітряна червона кулька
що відірвалась від землі
7 ЛЮТОГО 2016
****
ОДИННАДЦАТАЯ ЗАПОВЕДЬ
Там, где синий проблеск газа
Гаснет, хоть не разжигай,
Голосом хрустальным ваза
Пропоёт тихонько: "Знай,
- Здесь теперь тебе и чаю
Не нальет его рука!"
И - рисунки выцветают
На резных её боках.
Но когда внезапно, остро
Стиснет горло: "Ты сама!",
Свет рванет за перекрёсток,
И в лицо ударит тьма,
Тотчас, - вопреки печали,
Слово краткое: "Забудь!",
На окне, - как на скрижали,
Нашу возвестит судьбу.
И вагон метро, - всё глуше
За холодною стеной, -
Разом примет наши души,
Но отпустит - по одной.
****
КОВЧЕГ
В благости или в гордыне
Места лучше не найти:
Пересчитаны все спины,
Переписаны хвосты,
Солью вспыхнут манускрипты,
Гулко застучат сердца -
Здесь останусь - жить ли, гибнуть,-
Здесь и только, до конца!
И когда в печали смутной
Дождь польёт как из ведра,
Все закроются каюты,
Голос прогремит: "Пора!",
Свет погаснет, как и должно,
И зашторится окно, -
Досыпать в ночи тревожной
Мне останется одно.
Станут призрачней потери
И заплутанней маршрут...
До утра лишь снятся звери,
А проснешься - убегут!
****
Зима, и скоро Новый год,
Прогнозы врут всё или небо,
Но непонятно - шапка снега
На хате тает иль растет,
И зайчик рыжий проскользнет
В игрушках новых, из Китая,
Что обреченно ожидают
Хозяина, а тот нейдет.
Лишь вынырнут из темноты
Следы саней и детских ножек,
Как бы взошел кто на порожек,
Но не отважился войти.
****
Гурьбой приходят - и пускай, -
Светлее ночка!
Ты непременно разузнай
Чего им, дочка.
И зазмеится суховей
Над пропастью во ржи, -
И ночь становится темней,
Одной - не пережить!
И, - меткою чужому сну, -
Головки русые.
Когда поймаю хоть одну, -
Тогда спасусь я.
****
Не возвратиться, хоть умри,
Мне в ночь вчерашнюю,
Где даже броситься с горы
Было нестрашно.
Но лишь тугой откроешь кран, -
Откуда силы, -
Ударит брызгами фонтан, -
Забудь, что было!
И ты с отчаяньем невест
Христовых в мире
Благословишь себя окрест, -
На все четыре!
Так начинается зима
Или простуда,
И лишь вода бежит сама,
Бежит покуда.
****
Ни убежать, ни напроситься в гости,
Ни новостей никак не разгрести.
В шестом часу лишь начало мести,
А намело, как будто на погосте.
С тех пор, как он поехал, трижды чётки
Рвались, и чешская разбилась ваза,
И одеяло наше стало разом
Одной мне слишком узким и коротким.
И ты уже устала ожидать,
Считая дни проклятые до лета,
И сходства ищешь в каждом силуэте
В снегу бродящем где-то между хат.
И даже кошка, вечная артистка,
Мурлычет что-то, вдруг кидаясь в ноги,
Как и тогда, когда он за порогом
Через её перецепился миску.
Не потому ли кажется игрою
И тяжкая и горькая потеря,
Что ты неделю знаешь и не веришь,
Что вас взаправду трое, трое, трое.
****
Последним инеем зимы
Сверкают срубленная ёлка,
И темно-синие иголки,
И снегом скованные мы.
Ключа в щели неслышный звук,
И тень моя темнее ночи
"Постой, постой!" - ему шепочет,
И пальцы отпускает вдруг,
И только звёзды над окном
Осветят изморосью тонкой
Лицо моё, лицо ребенка
В стекле застывшем, ледяном.
****
В годину лютую метели
Глотая слез соленый страх,
Ты снова здесь, и снова в белом,
И с кем-то меньшим на руках.
И ветры, воющие хором,
Прижмутся к стылым берегам
Пред вами, силой заговора
Во тьме идущим по водам.
Неприспособленные к зимам,
Стеной звенящей камыши
Расступятся тропинкой,- зримой
Приметой выжившей души.
Лишь в небе проблеском усталым
Мелькнет и скроется вдали
Игрушкой детской шарик алый,
Что оторвался от земли.
МАРТ 2016 - МАРТ 2017