Що ви думаєте про «Чорного Ворона» Шкляра?

[vent_de_la_mer]

Пишу статтю про роман «Чорний Ворон».

Питання до френдів: яке в вас враження від книжки?
Зокрема, цікаво почути думку жителів України російського походження.
Дозволяється як цензурна, так і нецензурна лексика) Хоча краще - без матюків)

Про свої враження казати, поки що, не буду - більшість френдів і так здогадається)

Comments

[andriy69]

Моє враження, більше негативне - досить примітивно написана.
АЛЕ. В такому напрямку книжок не вистачає. Їх взагалі одиниці. То чого ж від одиничних книжок вимагати довершеності? Для того, щоб народились справді талановиті твори, треба, щоб автори писали і писали, щоб тисячі подібних «Чорних воронів» написали. Тоді лиш деякі з них стануть справді ТВОРОМ.
Наразі критикувати легко її, бо є за що... але критикою легко вбивається взагалі бажання авторів братися за цю тему, бо ж тема боротьби націй завжди буде заполітизована, вороги будуть лаяти за націоналізм, друзі знаходити літературні ґанджі, всі разом зацькують (а у нас критиків більше, аніж письменників).

[vent_de_la_mer]

//друзі знаходити літературні ґанджі,//

До літературної складової в мене претензій нема: це пригодницький твір, а не претиндент на Goncourt

Але повстанці Холодного Яра (такі, як у Шкляра) не є для мене «своїми». Адже моє рідне місто для них - якась інша планета, до того ворожа. А з «вороженьками» вони - відомо як.

[andriy69]

Не літературознавець, тому не суджу про складові. Можливо в жанрі пригодницьких творів саме те що треба.Але як на мене, як на читача, книга для шкільного віку, бо в ній все прямолінійно і кожна думка розжовується.

І чесно кажучи, не звернув уваги, де там Одеса названа ворожим містом.

[vent_de_la_mer]

Просто у їхньому світі (якщо вірити Шкляру) усі «не-етнічні» - майже як інопланетяни. Поміж українцем і «москалем» - стіна, поміж українцем та «жидом» - взагалі прірва. Повстанці знають лише свою селянську Україну, а решту сприймають, як щось вороже.

Є кілька добрих євреїв і один добрий китаєць, але крім них ніяких позитивних контактів з «чужинцями» нема. Більшість не-українців - вороги (або, принаймні, чужі).

Усьому, що повстанці не сприймають, дається рада шаблями.

А більшість мешканців мого міста не підходить під таку модель нації: вони або «чужинці»-інопланетяни, або «хохли»-зрадники. У Одесі усе досить перемішано і немає закритих національних громад. Певний антисемітизм є(хоча євреї там не сприймаються як «чужинці»), але «москалефобії» я там не бачив. До 4-го класу я взагалі не знав, що прізвища поділяються на українські, російські і єврейські (не кажучи про інші). Чимала одеситів можуть нарахувати два чи більше народів, від яких вони походять.

Тому холодноярські цінності мало співпадають з моїми.

[andriy69]

Ну те що погляди не співпадають, то не біда. Немає двох людей на планеті з однаковими поглядами. Просто було би менше серед українців пацифістів, то ми би перемогали, а не постійно плакали як жертви чужоземних окупантів.
А от стосовно «усьому, що повстанці не сприймають, дається рада шаблями», то мушу зауважити, що була війна, а ви росли в мирний час і для такого вашого мирного світосприйняття думка про шаблю викликає обурення. Але це не недолік роману, а якраз правдива деталь в відтворені війни. Бо коли війна, то буває тільки «або я, або мене». Якраз це плюс роману.
Хоча з пацифістської точки зору найкращий герой, то покірний раб.

[vent_de_la_mer]

Одна річ - битися з ворогами, інша - різати полонених.
Якби ті Вовкулаки зайняли б Одесу, то влаштували б не меншу різанину, ніж більшовики (якщо, звісно, Шкляр змальовує їх правильно).

[andriy69]

Змальовує правильно. І ви забуваєте, що в тій війні повстанцям не було де полонених утримувати і ще й годувати. А відпускати ворогів, щоб вони взявши зброю знову приходили як окупанти, то абсурдно виглядає. Знову ж, ви мирна людина і тому не можете цього усвідомити. А то була війна , і прийшли з війною росіяни з євреями чекістами, а не навпаки. Взяли меч - від меча і гинули. Чого їх жаліть.
А стосовно Одеси і гіпотетичної різанини. Про терор в містах багато відомо. Про терор червоний(російський) і про терор білий(теж російський) написані історичні праці. І зовсім не чути про терор повстанський при зайнятті українцями українських міст. Ворогів зі зброєю вбивали і в полон не брали, але мирне населення не чіпали.

[vent_de_la_mer]

Війна - це війна. Я, на приклад, можу зрозуміти радянських солдатів, що «мстилися» німецьким жінкам за нацистські злочини. Люди пройшли через пекло - і от вони «дружини/матері/доньки ворогів».

Але я не став би називати це «веселою пригодою» з позицій теперішнього часу.

[andriy69]

Все ж таки ви маєте цілком совєтське виховання. Радянських солдат ви зрозуміти можете, за вбивства і ґвалтування невинних німецьких жінок, бо ті мстили за нацистські злочини.
А українців, у яких євреї-чекісти вбивали і ґвалтували українських жінок, ви не можете простити навіть за сам факт оприлюднення доказів злочинів євреїв.
Отака от подвійна мораль.

[toprunner]

+1

[vent_de_la_mer]

А я взагалі усіх можу зрозуміти - і солдатів-ґвалтівників, і українського селянина, в якого усю сім'ю вбив чекіст Ґольдберг і той іде "мститися жидам".

І тих-таки повстанців, які надивилися на більшовицькі злочини і які справді це сприймають, як "жидо-москальську" змову.

Всі ми лише люди.

От чого не можу зрозуміти, так це коли ці людські слабкості виставляють, як подвиг.

[andriy69]

А це залежить від того, на чиєму ти боці. Коли в тебе дитина помирає від голоду і ти вкрав для неї шмат хліба, то навіть такий твій вчинок для твоєї дитини подвиг, і ти герой для неї.
А коли на твою родину, на твій дім нападають вороги, коли все що було рідним для тебе знищене і ти лишаєшся сам на землі і мстиш за своїх, то це теж подвиг. Але не з точки зору ворогів. Для них ти повсталий раб.
Можеш бути просто рабом, якщо коришся своїй долі. Або добрий рабом, якщо засуджуєш тих, хто не скорився і мстить.

[vent_de_la_mer]

Звісно, коли отут, прямо тепер, захищаєш себе чи дітей, чи батьків, чи навіть просто сторонніх беззахисних людей - то тут усі засоби виправдані.

Але вимушені міри самооборони не обов'язково показувати, як щось веселе - таку собі розвагу.
Бієць на війні може так це і сприймати. Але письменник за 80 років міг би побачити певні нюанси.
скажімо: "полонених не було чим годувати" і "повстанці мстилися за своїх", але нічого аж такого прикольного тут нема.

Для мене є різниця, коли Шкляр цитує лісовиків і коли виступає, як "голос автора за кадром"

[andriy69]

Порада вам. Напишіть толерантний твір про війну, де вбивств не буде, крові не буде, помсти не буде, а будуть лише чемні один до одного вороги, твір про таку собі ідилію. Мені справді цікаво, як це буде виглядати.

[vent_de_la_mer]

Я б про війну написав із кров'ю, і з жорстокістю - як є. Але, як автор, не показував би, що різанина полонених - це щось веселе.

А у Шкляра - прямо пісня: захопили ворогів без бою - повбивали, ще захопили - повбивали, і так 90% операцій. І все це так весело, ніби перебити купу людей - легка розважнива робота. А у справжні бійки потрапляють випадково і з плачевним для себе результатом.

[sparrow_hawk]

+

подвійна мораль. напівправда, що гірша за брехню

боги від нас за таке відвернуться...