Село і люди
Ось настали вибори. Спостерігачем побути мені не вдалося. Замість цього влаштувалася на екзитпол. Заслали мене з подругою в село Терни, що знаходилося аж біля кордону з Росіею, бо ближчі місця вже розібрали, а нам дісталися залишки. Добре, хоч на машині нас відвезли, інакше зачепилися ми б на тому місці надовго. Виїхали ми у четвертій ранку, мало не заблукали по дорозі, та все ж таки дісталися пункту призначення.
Там, особисто на мене, очікував культутрний шок. В селі було зареєстровано аж 141 виборець, дільниця була в колишньому фельдшерсько-акушерському пункті, бо школи, чи то іншого більш меньш пристойного приміщення не було.
Опалювалось це приміщення за допомогою пічки і дров. Таку пічку я побачила вперше(отаке я "село", що навіть не бачила як дровами опалюють), і навіть сфоткала цей раритет.
Капець, у такій глушині я ніколи не бувала, тому мене це навіть зацікавило.
Прийняли нас добре, що не дивно. В селі народ традиційно більш гостинний. До того ж до них "аж с Харкова" не кожен день і навіть не кожен рік приїздять. Бо далеко, транспорт туди майже не ходить, і робити там нічого.
Народ у селі був веселий та колоритний, голова передвиборчої комісії теж не завдав нам особливого клопоту і виявився приємною людиною. Та й всі інші члени комісії не розчарували. Я попитала у них, як вони, власне, живуть там. Особливо молодь. Бо взагалі сама атмосфера на тій же виборчій дільниці була якоюсь несучасною, іншою. Хіба що мобільні телефони мені нагадували, що я все ще в 21 сторіччі і ні на яку дірку в часі ми не натрапили. А так там навіть музика була специфічна: російська попса 90х років. Цікаво мені стало, безнадійно міській людині, ЯК люди там живуть, що там роблять?
Виявилося, що незважаючи на те, що село маленьке, там не тільки пенсіонери живуть, але й молодь, і діти є. Працювати тільки нема де, хіба що "колхоз", в котрому тільки кільком людям місця знайшлись. Тому більшість працездатних їздять час від часу на заробітки, а потім повертаються додому. Мені стало цікаво, чому повертаються, нема ж роботи, на що мені відповіли, що просто їм подобається сільське життя, спокій, те, що всі свої, а ті, кого тягне до бурхливого життя, давно вже переїхали в міста. Питань, чи є життя на селі, в мене вже не виникало.
Коли ми їхали назад, я спитала свою подругу, котрій після поїздок по Америці, Москві та Туреччині, Харків здавався селом, чи вважає вона так після знайомства зі справжньою глухоманью.
Питання виявилось риторичним.
.
Там, особисто на мене, очікував культутрний шок. В селі було зареєстровано аж 141 виборець, дільниця була в колишньому фельдшерсько-акушерському пункті, бо школи, чи то іншого більш меньш пристойного приміщення не було.
Опалювалось це приміщення за допомогою пічки і дров. Таку пічку я побачила вперше(отаке я "село", що навіть не бачила як дровами опалюють), і навіть сфоткала цей раритет.
Капець, у такій глушині я ніколи не бувала, тому мене це навіть зацікавило.
Прийняли нас добре, що не дивно. В селі народ традиційно більш гостинний. До того ж до них "аж с Харкова" не кожен день і навіть не кожен рік приїздять. Бо далеко, транспорт туди майже не ходить, і робити там нічого.
Народ у селі був веселий та колоритний, голова передвиборчої комісії теж не завдав нам особливого клопоту і виявився приємною людиною. Та й всі інші члени комісії не розчарували. Я попитала у них, як вони, власне, живуть там. Особливо молодь. Бо взагалі сама атмосфера на тій же виборчій дільниці була якоюсь несучасною, іншою. Хіба що мобільні телефони мені нагадували, що я все ще в 21 сторіччі і ні на яку дірку в часі ми не натрапили. А так там навіть музика була специфічна: російська попса 90х років. Цікаво мені стало, безнадійно міській людині, ЯК люди там живуть, що там роблять?
Виявилося, що незважаючи на те, що село маленьке, там не тільки пенсіонери живуть, але й молодь, і діти є. Працювати тільки нема де, хіба що "колхоз", в котрому тільки кільком людям місця знайшлись. Тому більшість працездатних їздять час від часу на заробітки, а потім повертаються додому. Мені стало цікаво, чому повертаються, нема ж роботи, на що мені відповіли, що просто їм подобається сільське життя, спокій, те, що всі свої, а ті, кого тягне до бурхливого життя, давно вже переїхали в міста. Питань, чи є життя на селі, в мене вже не виникало.
Коли ми їхали назад, я спитала свою подругу, котрій після поїздок по Америці, Москві та Туреччині, Харків здавався селом, чи вважає вона так після знайомства зі справжньою глухоманью.
Питання виявилось риторичним.
.