(no subject)
В діверсії винна Леся Воронина - вчора вона захоплено мені розказувала про книжку, яку зараз читає - мемуари Григорія Костюка. Казала, що надзвичайно здивована, що навіть про тюрми і концтабори можна писати отак, з позитивом і що такий світлий письменник, що хочеться жити. Але книжка видана в Едмонтоні, тому я мала чекати своєї черги. Сьогодні на книжковій ярмарці я побачила спогади у виданні "Смолоскипа".
Ну всьо, інших справ нема. Маю писати статтю - завела на завтра на ранок будильник, бо зараз неможливо відірватись. Костюк справді дуже цікаво пише і так по-доброму, і з побутовими подробицями, наче кіно дивишся. Давно хотіла почитати про життя українців в ХХ сторіччі, але не знала що саме. Це - ідеальний варіант, бо автор чудовий розповідач і свого часу близько знав багатьох цікавих особистостей - і Багряного, і Зерова, Трублаїні, Косинку, Вишню, Вороного, Сосюру та інших. Я колись читала російськиий аналог - Анєнкова "Дневники моих встреч"
Я поки що у 1918 році, коли Центральну раду розігнано, а на чолі - Скоропадський, якого селяни страшенно бояться за його каральні операції. Цих людей дуже шкода - хіба хто знав, що попереду ще страшні роки колективізації та голодомору, репресії та гітлєри-сталіни. Але вони вперше відкрили для себе твори на своїй українській мові і навіть по селах організовували літературні кружкі, куди люди сходились з усієї округи.
Мені найцікавішими видаються не літературні дискусії, а суди, коли обирається твір, прокурор та оборонець і виробляється вміння аналізувати твір, формулювати думку і висловлювати її публічно, оцього мені страшенно не вистачало в школі, коли було дуже модним нудитись на уроках. І тільки коли раз в триста років ми на літературі читали в ролях я оживала. Кажуть "савєцкая сістєма абучєнія" - і шо? Нас не вчили розбирати твір, тому часто, навіть коли я дивлюсь якийсь середняковий американський фільм, і там показують звичайну школу, мені трохи заздрісно, що на уроці вони можуть дискутувати над мотивацією героя того чи іншого роману. Мені цього реально не вистачало..
Ну всьо, інших справ нема. Маю писати статтю - завела на завтра на ранок будильник, бо зараз неможливо відірватись. Костюк справді дуже цікаво пише і так по-доброму, і з побутовими подробицями, наче кіно дивишся. Давно хотіла почитати про життя українців в ХХ сторіччі, але не знала що саме. Це - ідеальний варіант, бо автор чудовий розповідач і свого часу близько знав багатьох цікавих особистостей - і Багряного, і Зерова, Трублаїні, Косинку, Вишню, Вороного, Сосюру та інших. Я колись читала російськиий аналог - Анєнкова "Дневники моих встреч"
Я поки що у 1918 році, коли Центральну раду розігнано, а на чолі - Скоропадський, якого селяни страшенно бояться за його каральні операції. Цих людей дуже шкода - хіба хто знав, що попереду ще страшні роки колективізації та голодомору, репресії та гітлєри-сталіни. Але вони вперше відкрили для себе твори на своїй українській мові і навіть по селах організовували літературні кружкі, куди люди сходились з усієї округи.
Мені найцікавішими видаються не літературні дискусії, а суди, коли обирається твір, прокурор та оборонець і виробляється вміння аналізувати твір, формулювати думку і висловлювати її публічно, оцього мені страшенно не вистачало в школі, коли було дуже модним нудитись на уроках. І тільки коли раз в триста років ми на літературі читали в ролях я оживала. Кажуть "савєцкая сістєма абучєнія" - і шо? Нас не вчили розбирати твір, тому часто, навіть коли я дивлюсь якийсь середняковий американський фільм, і там показують звичайну школу, мені трохи заздрісно, що на уроці вони можуть дискутувати над мотивацією героя того чи іншого роману. Мені цього реально не вистачало..