сьогодні у метро їхала странна дєвочка у коротких штанях з торчащими голими ногами, в рукавицях і шарфі. вона сиділа сама на дівані, читала книжку і ржала на весь вагон. Це була я і читала я Дікенса "Посмєртниє запіскі піквікского клуба", проізжая мєжду Святошином і Нивками я була сражена наповал історією про чотирьох піквістів і коней, які від них повтікали. Я дуже хочу познакомицця і подружицця з Чарльзом Дікенсом, бо він мужик з афігєнним чувством юмора і дуже жалко шо він вже вмер.
нижче я проілюстріровала своє настроєніє. токо метрополітенівські конструкції мені хуже вдались чим шарф.