Львів. 20червня2010. Частина 1
Останнім часом вже кілька разів зривалось кілька моїх велосипедних або піших поїздок у славне місто Лева. Та минулих вихідних нарешті здійснилось довгоочікуване!
Маршрут наступний: Львів - Старе Село - Бібрка - Свірж і назад.
Контрольні точки: замок у Старому Селі та замок у Свіржі.
Довжина маршруту вийшла 100км. від вокзалу до вокзалу у Львові.
Середня швидкість близько 18км/год.
Максимальна швидкість: 65,8км/год.
Легенда маршруту:
Ото ж про все і по порядку та з великою кількістю фотогафій:
(всі фотографії клікабельні і відкриваються в зменшеному вигляді. Щоб переглянути в повному розмірі, треба натискати на посилання "1024х768" у верхньому лівому кутку кожної з фоток)
Кладовище було найпершою нашою зупинкою. Власне, нічого надто особливого. Могили, склепи, туман...
Здається, саме десь між кладовищем та Давидовом відбувся невеличкий конфуз з різким гальмуванням лідера групи, внаслідок чого я завалився на асфальт від різкого гальмування на контактах. Але все обійшлось лиш легким брудом і черговим переконанням у тому що велопальчата все-таки потрібна річ.
У саме село не заїжджали. Але в інтернеті кажуть що там є хороша калабаня в самому селі: окунь, щука (рекорд 3кг, за словами місцевих), карп. Ми ж цього всього не побачили. Натомість нас окутував густий туман:
Перша письмова згадка про Шоломинь датована 1386 роком. Поворот до Шоломині (правда зручніше називати по старому - Шоломия) позначений пам’ятником у вигляді високої голови давньоруського воїна накритої шоломом.
Назва села походить від давньо українського слова "шелом" або "шеломин", що означає "горб, гора", а не "шолом", як може видатися спочатку. Як би там не було, а доблесні учасники велопоходу сприйняли пам’ятник як гору і відразу підкорили її.
От тільки мені не захотілось замочувати ноги в у вогкій траві, тому довелось імітувати екскурсовода:
Тоді як інший учасник відчув перший голод:
На елементі пам’ятного знаку ще не так давно знаходився певний напис. Та, очевидно, дощечки були зроблені з «кольорового металу», то ж їм завбачливий народ знайшов своє застосування, залишивши одні лиш цвяхи:
Ось так все це виглядало здаля наприкінці поїздки (коли зійшов туман):
Перед тим як відвідати один з двох контрольних пунтків нашої велоподорожі, Старосільський замок, мені довелося латати заднє колесо. Це вже третій прокол у сезоні-2010.
У Львівській області є цілих чотири Старих Села. У Дрогобицькому, Жидачівському, Жовківському та Пустомитівському районах. Та найцікавішим з них є Старе Село Пустомитівського району, так як там знаходитьс я найбільший на Львівщині замок - п’ятикутний оборонний замок князів Острозьких, побудований 1584 - 1589рр. з участю А. Прихильного (відновлений 1642 і 1654) у стилі східно-європейського пізнього ренесансу.
Про розміри свідчать високі башти (по 14-16 метрів заввишки), стіни завширшки 2м та 2га його території. Хоча до нашог о часу вціліли три вежі з шести.
Вигляд одного з кутків замку зсередини:
Замок знаходиться безпосередньо вздовж залізничної колії:
Існує цікава легенда що до будівництва цього замку. Отже, за давнім звичаєм в будівельний розчин при зведенні старосільського замку додавали яйця і молоко - цементу тоді не було, а такий органічний «клей», як жовток, тримає не гірше «Моменту». Один з шляхтичів міста за свої провини був засуджений на смертну кару. Та можновладці дали небораку ще один шанс: зможе привезти віз (інші версії легенди кажуть: два вози) яєць для будівництва, та так, щоб жодне не розбилося - подумають ще судді, чи варто його голову від тіла відділяти. Розіб’є хоч яйце - то... Ну, він і так знає, що тоді буде. Шляхтич єдиний шанс вижити втрачати не хотів. Яйця всі привіз цілими. Бо вареними. Люди замислились, що з хитруном робити - і таки вирішили стратити: жеби не був такий мудрий.
Замок мало того що був міцною фортифікаційною спорудою, але й вирізнявся елегантними дизайнерськими елементами які в деякій мірі збереглись і донині:
Вхід на територію:
Увінчана короною східна, найгарніша Князівська башта замку під час святкування ювілею Старого Села у 2004-му році перетворилася на... туалет. Здаєтья ось вона, пересвідчитись в чому пішо один з автомобільних туристів:
А сцена не розібрана й досі:
На території замку спокійно пасуться коні й кози, гуляють кури.
Звісно, не без своїх слідів в історії замку:
Так як замок займає дуже велику площу і знаходиться в досить глухому місці, влада звертає на нього дуже мало уваги і стихії невпинно руйнують його. Крім вітру й води, додаються й дерева:
Також територія багата на польові квіти:
Деякі моменти відвідин:
І, звісно, як же ж без групових світлин?
Перший пішов!
По суті ми там не були. Просто цікавою є історія назви села. Раніше Відники були Водниками, але селу повернули стару назву. За найбільш вірогідною версією, назва Відники походить від слова "провідник" - люди, які колись жили у цій місцевості і проводили сушею варязькі судна з ріки Білки до ріки Боберки. У Відниках відкрили музейну кімнату Івана Керницького - українського письменника, фейлетоніста і гумориста. За іншою легендою в с. Відники була вишка яка "відала" про наступ загарбницьких військ з півдня від Звенигорода, тому і назва Відники - відати. Перша назва села Водники (Походить за легендою від слова "вода" яку постачали до Звенигорода (столиці Галичини) за Часів Київської Русі)
Перша згадка про місто - в Галицько-Волинському літописі в 1211 році, як і згадка про сусідні села - Бібрка Стара та Бібрка Нова. Згадується також річка Бібрка, старовинне урочище Боберка (Бібрка), тобто місце, де були бобри - об'єкт полювання в Давній Русі.
Бобрів ми так і не побачили. Натомість зробили привал для перекусу і побачили місцевого пса, який добровільно пристав на охорону стоянки.
Щоправда бідолазі так ніхто і не віддячив...
Місце нашого відпочинку знаходилось поруч з закинутою школою на високому пагорбі з каплицею, порослому соснами . Це було улюблене місце відпочинку Івана Франка, що навідував час від часу письменницю Уляну Кравченко, яка вчителювала тут в 80-х рр. ХІХ століття і залишила цікаві спогади про Бібрку.
Ми теж, як і Франко, облюбували дане місце і на зворотньому шляху знову зробили тут привал аби поїсти та відпочити.
Найцінніша споруда в Бібрці - це старовинний оборонний костел Святого Миколая і Анни. Храм було фундовано Завішою Чорним в 1405 році. Поруч збереглася мурована дзвіниця.
Взагалі Бібрка особисто мені сподобалась. Будівлі, вулички...
Продовження: "Львів. 20червня2010. Частина 2"
Маршрут наступний: Львів - Старе Село - Бібрка - Свірж і назад.
Контрольні точки: замок у Старому Селі та замок у Свіржі.
Довжина маршруту вийшла 100км. від вокзалу до вокзалу у Львові.
Середня швидкість близько 18км/год.
Максимальна швидкість: 65,8км/год.
Легенда маршруту:
Ото ж про все і по порядку та з великою кількістю фотогафій:
(всі фотографії клікабельні і відкриваються в зменшеному вигляді. Щоб переглянути в повному розмірі, треба натискати на посилання "1024х768" у верхньому лівому кутку кожної з фоток)
- Львів. Сихівське кладовище.
Кладовище було найпершою нашою зупинкою. Власне, нічого надто особливого. Могили, склепи, туман...
Здається, саме десь між кладовищем та Давидовом відбувся невеличкий конфуз з різким гальмуванням лідера групи, внаслідок чого я завалився на асфальт від різкого гальмування на контактах. Але все обійшлось лиш легким брудом і черговим переконанням у тому що велопальчата все-таки потрібна річ.
- Давидів.
У саме село не заїжджали. Але в інтернеті кажуть що там є хороша калабаня в самому селі: окунь, щука (рекорд 3кг, за словами місцевих), карп. Ми ж цього всього не побачили. Натомість нас окутував густий туман:
- Шоломинь.
Перша письмова згадка про Шоломинь датована 1386 роком. Поворот до Шоломині (правда зручніше називати по старому - Шоломия) позначений пам’ятником у вигляді високої голови давньоруського воїна накритої шоломом.
Назва села походить від давньо українського слова "шелом" або "шеломин", що означає "горб, гора", а не "шолом", як може видатися спочатку. Як би там не було, а доблесні учасники велопоходу сприйняли пам’ятник як гору і відразу підкорили її.
От тільки мені не захотілось замочувати ноги в у вогкій траві, тому довелось імітувати екскурсовода:
Тоді як інший учасник відчув перший голод:
На елементі пам’ятного знаку ще не так давно знаходився певний напис. Та, очевидно, дощечки були зроблені з «кольорового металу», то ж їм завбачливий народ знайшов своє застосування, залишивши одні лиш цвяхи:
Ось так все це виглядало здаля наприкінці поїздки (коли зійшов туман):
- Старе село.
Перед тим як відвідати один з двох контрольних пунтків нашої велоподорожі, Старосільський замок, мені довелося латати заднє колесо. Це вже третій прокол у сезоні-2010.
У Львівській області є цілих чотири Старих Села. У Дрогобицькому, Жидачівському, Жовківському та Пустомитівському районах. Та найцікавішим з них є Старе Село Пустомитівського району, так як там знаходитьс я найбільший на Львівщині замок - п’ятикутний оборонний замок князів Острозьких, побудований 1584 - 1589рр. з участю А. Прихильного (відновлений 1642 і 1654) у стилі східно-європейського пізнього ренесансу.
Про розміри свідчать високі башти (по 14-16 метрів заввишки), стіни завширшки 2м та 2га його території. Хоча до нашог о часу вціліли три вежі з шести.
Вигляд одного з кутків замку зсередини:
Замок знаходиться безпосередньо вздовж залізничної колії:
Існує цікава легенда що до будівництва цього замку. Отже, за давнім звичаєм в будівельний розчин при зведенні старосільського замку додавали яйця і молоко - цементу тоді не було, а такий органічний «клей», як жовток, тримає не гірше «Моменту». Один з шляхтичів міста за свої провини був засуджений на смертну кару. Та можновладці дали небораку ще один шанс: зможе привезти віз (інші версії легенди кажуть: два вози) яєць для будівництва, та так, щоб жодне не розбилося - подумають ще судді, чи варто його голову від тіла відділяти. Розіб’є хоч яйце - то... Ну, він і так знає, що тоді буде. Шляхтич єдиний шанс вижити втрачати не хотів. Яйця всі привіз цілими. Бо вареними. Люди замислились, що з хитруном робити - і таки вирішили стратити: жеби не був такий мудрий.
Замок мало того що був міцною фортифікаційною спорудою, але й вирізнявся елегантними дизайнерськими елементами які в деякій мірі збереглись і донині:
Вхід на територію:
Увінчана короною східна, найгарніша Князівська башта замку під час святкування ювілею Старого Села у 2004-му році перетворилася на... туалет. Здаєтья ось вона, пересвідчитись в чому пішо один з автомобільних туристів:
А сцена не розібрана й досі:
На території замку спокійно пасуться коні й кози, гуляють кури.
Звісно, не без своїх слідів в історії замку:
Так як замок займає дуже велику площу і знаходиться в досить глухому місці, влада звертає на нього дуже мало уваги і стихії невпинно руйнують його. Крім вітру й води, додаються й дерева:
Також територія багата на польові квіти:
Деякі моменти відвідин:
І, звісно, як же ж без групових світлин?
Перший пішов!
- Відники.
По суті ми там не були. Просто цікавою є історія назви села. Раніше Відники були Водниками, але селу повернули стару назву. За найбільш вірогідною версією, назва Відники походить від слова "провідник" - люди, які колись жили у цій місцевості і проводили сушею варязькі судна з ріки Білки до ріки Боберки. У Відниках відкрили музейну кімнату Івана Керницького - українського письменника, фейлетоніста і гумориста. За іншою легендою в с. Відники була вишка яка "відала" про наступ загарбницьких військ з півдня від Звенигорода, тому і назва Відники - відати. Перша назва села Водники (Походить за легендою від слова "вода" яку постачали до Звенигорода (столиці Галичини) за Часів Київської Русі)
- Бібрка.
Перша згадка про місто - в Галицько-Волинському літописі в 1211 році, як і згадка про сусідні села - Бібрка Стара та Бібрка Нова. Згадується також річка Бібрка, старовинне урочище Боберка (Бібрка), тобто місце, де були бобри - об'єкт полювання в Давній Русі.
Бобрів ми так і не побачили. Натомість зробили привал для перекусу і побачили місцевого пса, який добровільно пристав на охорону стоянки.
Щоправда бідолазі так ніхто і не віддячив...
Місце нашого відпочинку знаходилось поруч з закинутою школою на високому пагорбі з каплицею, порослому соснами . Це було улюблене місце відпочинку Івана Франка, що навідував час від часу письменницю Уляну Кравченко, яка вчителювала тут в 80-х рр. ХІХ століття і залишила цікаві спогади про Бібрку.
Ми теж, як і Франко, облюбували дане місце і на зворотньому шляху знову зробили тут привал аби поїсти та відпочити.
Найцінніша споруда в Бібрці - це старовинний оборонний костел Святого Миколая і Анни. Храм було фундовано Завішою Чорним в 1405 році. Поруч збереглася мурована дзвіниця.
Взагалі Бібрка особисто мені сподобалась. Будівлі, вулички...
Продовження: "Львів. 20червня2010. Частина 2"