Як ми галичан по області возили
Була така собі чудова ідея Велотранзиту 2011 - Всеукраїнського велопробігу.Чудова ідея, але з реалізацією вийшла повна лажа. Пробіг стартував не зі сходу України, як планувалось, а з центру - м. Вінниця. Такий собі недопробіг. Схід проморозився а центр підтримав як міг (тобто теж не шикарно). Загалом десантувалось до колиски Поділля четверо учасників (зі Львівської обл. та Франика, можливо хтось ще звідкись...) у неділю 3 липня 2011р. о 5 ранку. Зустріли їх п'ятеро представників Вінницької області: ilyovka, Oljec, Роміч, Simbad і я.
В планах було показати Вінницю і всілякі там архітектурні штукенції в таких пунктах як Селище, Браїлів, Межирів, Маньківці і довезти гостей до Бару. Далі ми - назад додому а гості вперед додому.
Власне у Вінниці нічого толкового показати не вдалось - така от Вінниця у нас чи то такі ми гіди :)
Перша зупинка була у с. Селище. Майже группенфото біля залишків вежі:
Поруч з руїнами місцевий бідний люд будує сучасний замок. Гостей зацікавити таким не вдалось - "вони не за таким приїхали". Що ж, цілком справедливо.
Знаючи як туго у Львові з водою, ставку було зроблено на с. Могилівка, біля якого знаходиться "Вінниьцке море" - затоплений кар'єр. Але у самій Могилівці також є бюст Леніна і танк часів Другої Світової. Звісно, вони теж нікому не були особливо цікавими
Кар'єр дещо розрядив ситуацію, але водичка була холодною і ніхто не наважився освіжитись, хоча таке бажання після довгої дороги в поїзді було. Тому, особливо довго не затримуючись, проходить огляд майбутнього маршруту і рушаємо далі.
У Браїлові натрапили на дивних лелек:
і на Свято-Троїцький жіночий монастир
Всередину не потрапили. Ніби й не намагались... Взагалі група гостей вела себе досить дивно. Чи то від втоми переїзду чи від чого, та виглядали й поводились вони досить мляво й сковано. Якась зовсім не та атмосфера до якої я звик у велопоходах. Менше з тим, ми разом гарно поласувати сільською шовковицею:
Більше того, нас навіть пригостила порічками місцева бабуся. А ми то вже були перелякались що вона йде виписувати нам прочухана за знущанням над гіллям шовковиці....
Дякуємо!
Їдемо далі. Як годиться, крім асфальту маємо і грунт і т.зв. шосейку
Так і проїжджаємо старі печі. І дарма. Як на мене, це єдине чим можна було зацікавити західних гостей у нас в області....Про ці печі і кілька костелів, про які йтиме мова далі, детальніше написано в моїй схожій цьогорічній поїздці Останній ривок квітня. Фото на фоні печей:
Так і котимось до місця обіднього перевалу - руїн костелу у с.Межирів
Ах так, згадав! По дорозі я зловив один прокол у задньому колесі. Один з гостей ділиться чуткою що Швальби дуже болючі що до проколів... Поки зремонтувався, Льовка встиг щось зробити коліну і те почало сильно боліти. Так і їхав далі, то покручуючи однією ногою, то просто через біль:
Версія облаштування велосипеда, за якої його можна покласти на сторону переклюка...
Костел яким був, таким і залишився. Хіба що дах вже позеленів:
Перекусивши і трошки покунявши (гості, вибачайте що не дали вам своїми розмовами нормально покимарити) рушили далі через залізничну колію:
Тут я вирішив згадати молодість маршрут яким я тут бував раніше і блуканув, покинувши основну групу... Вдосталь наїздившись шпалами, глиняними спусками/підйомами, лісовим болотом і зарослями кропиви й будяків у людський зріст, повернувся наздоганяти/шукати основну групу. До слова кажучи, стільникова мережа там була відсутня. Але я був певен що все "буде путьом" і я зустріну їх в наступному селі. Доречі, якщо захочете поїздити велосипедом залізною колією, то перед тим як просто їхати ось так по щебеню:
....краще пошукайте водостік вздовж залізної дороги. Ним значно простіше, легше і швидше їхати (хоча треба бути більш уважним в плані скла і стальних тросів, зате рівень шуму при їзді значно менший і тоді не так стрьомно впіймати поїзд позаду себе...)
Так от, вдосталь наситившись активною фізкультурою сам на сам з природою, я таки повернувся до "точки розходження" і по свіжих слідах м'ятої трави, колій в глиняній дорозі і, згодом, інтуіції - наздогнав своїх. Але зі "своїх" там було тільки двоє. Oljec і Роміч, як виявилось, поїхали мене шукати. От дідько! Двоє чуваків які вперше бувають в цьому місці і толком не знають куди взагалі їхати далі, їдуть в ліс шукати мене. Я розумію що це робилось заради блага і з найчистіших міркувань (яких в наших гостей не виявилось), але все ж це була абсолютно безглузда ідея. В результаті витрачено купу емоцій і часу аби якось скорегувати шукачів на шлях істинний потрібну дорогу. Зрештою все владналось і всі ми знову зустрілись в наступному селищі - Чернятин. Оглядали місцевий палац. Він теж не змінився з останньої поїздки.
Єдиним плюсом для мене цього разу було те, що я мав час і можливість поїздити по парковій зоні палацу. Непогане КК вийшло. Але й особливо на що дивитись не було. Дерева й калабані.
Степан (UPD: "Той, шо спав - Сашко. Степан - з вусами") після короткого сну біля кар'єру поспав і тут. Збудивши його, рушили далі на Маньківці. Він і там поспав:
Тим часом на руїнах костелу було помічено Будду когось:
Ось, власне, і все. Групове фото на пам'ять і вінницькі їдуть асфальтом додому, а гості продовжують свій похід дорогою на м. Бар. До цього моменту мною було подолано 102км шляху. Середня склала ~15,3км/год. Дорогою додому вжарили і за загальних 161км пробігу середня піднялась до 17+
Якось так. Фсьо.
Більше фото тут: svarus.io.ua/album459175
В планах було показати Вінницю і всілякі там архітектурні штукенції в таких пунктах як Селище, Браїлів, Межирів, Маньківці і довезти гостей до Бару. Далі ми - назад додому а гості вперед додому.
Власне у Вінниці нічого толкового показати не вдалось - така от Вінниця у нас чи то такі ми гіди :)
Перша зупинка була у с. Селище. Майже группенфото біля залишків вежі:
Поруч з руїнами місцевий бідний люд будує сучасний замок. Гостей зацікавити таким не вдалось - "вони не за таким приїхали". Що ж, цілком справедливо.
Знаючи як туго у Львові з водою, ставку було зроблено на с. Могилівка, біля якого знаходиться "Вінниьцке море" - затоплений кар'єр. Але у самій Могилівці також є бюст Леніна і танк часів Другої Світової. Звісно, вони теж нікому не були особливо цікавими
Кар'єр дещо розрядив ситуацію, але водичка була холодною і ніхто не наважився освіжитись, хоча таке бажання після довгої дороги в поїзді було. Тому, особливо довго не затримуючись, проходить огляд майбутнього маршруту і рушаємо далі.
У Браїлові натрапили на дивних лелек:
і на Свято-Троїцький жіночий монастир
Всередину не потрапили. Ніби й не намагались... Взагалі група гостей вела себе досить дивно. Чи то від втоми переїзду чи від чого, та виглядали й поводились вони досить мляво й сковано. Якась зовсім не та атмосфера до якої я звик у велопоходах. Менше з тим, ми разом гарно поласувати сільською шовковицею:
Більше того, нас навіть пригостила порічками місцева бабуся. А ми то вже були перелякались що вона йде виписувати нам прочухана за знущанням над гіллям шовковиці....
Дякуємо!
Їдемо далі. Як годиться, крім асфальту маємо і грунт і т.зв. шосейку
Так і проїжджаємо старі печі. І дарма. Як на мене, це єдине чим можна було зацікавити західних гостей у нас в області....Про ці печі і кілька костелів, про які йтиме мова далі, детальніше написано в моїй схожій цьогорічній поїздці Останній ривок квітня. Фото на фоні печей:
Так і котимось до місця обіднього перевалу - руїн костелу у с.Межирів
Ах так, згадав! По дорозі я зловив один прокол у задньому колесі. Один з гостей ділиться чуткою що Швальби дуже болючі що до проколів... Поки зремонтувався, Льовка встиг щось зробити коліну і те почало сильно боліти. Так і їхав далі, то покручуючи однією ногою, то просто через біль:
Версія облаштування велосипеда, за якої його можна покласти на сторону переклюка...
Костел яким був, таким і залишився. Хіба що дах вже позеленів:
Перекусивши і трошки покунявши (гості, вибачайте що не дали вам своїми розмовами нормально покимарити) рушили далі через залізничну колію:
Тут я вирішив згадати молодість маршрут яким я тут бував раніше і блуканув, покинувши основну групу... Вдосталь наїздившись шпалами, глиняними спусками/підйомами, лісовим болотом і зарослями кропиви й будяків у людський зріст, повернувся наздоганяти/шукати основну групу. До слова кажучи, стільникова мережа там була відсутня. Але я був певен що все "буде путьом" і я зустріну їх в наступному селі. Доречі, якщо захочете поїздити велосипедом залізною колією, то перед тим як просто їхати ось так по щебеню:
Click to view....краще пошукайте водостік вздовж залізної дороги. Ним значно простіше, легше і швидше їхати (хоча треба бути більш уважним в плані скла і стальних тросів, зате рівень шуму при їзді значно менший і тоді не так стрьомно впіймати поїзд позаду себе...)
Так от, вдосталь наситившись активною фізкультурою сам на сам з природою, я таки повернувся до "точки розходження" і по свіжих слідах м'ятої трави, колій в глиняній дорозі і, згодом, інтуіції - наздогнав своїх. Але зі "своїх" там було тільки двоє. Oljec і Роміч, як виявилось, поїхали мене шукати. От дідько! Двоє чуваків які вперше бувають в цьому місці і толком не знають куди взагалі їхати далі, їдуть в ліс шукати мене. Я розумію що це робилось заради блага і з найчистіших міркувань (яких в наших гостей не виявилось), але все ж це була абсолютно безглузда ідея. В результаті витрачено купу емоцій і часу аби якось скорегувати шукачів на шлях істинний потрібну дорогу. Зрештою все владналось і всі ми знову зустрілись в наступному селищі - Чернятин. Оглядали місцевий палац. Він теж не змінився з останньої поїздки.
Єдиним плюсом для мене цього разу було те, що я мав час і можливість поїздити по парковій зоні палацу. Непогане КК вийшло. Але й особливо на що дивитись не було. Дерева й калабані.
Степан (UPD: "Той, шо спав - Сашко. Степан - з вусами") після короткого сну біля кар'єру поспав і тут. Збудивши його, рушили далі на Маньківці. Він і там поспав:
Тим часом на руїнах костелу було помічено Будду когось:
Ось, власне, і все. Групове фото на пам'ять і вінницькі їдуть асфальтом додому, а гості продовжують свій похід дорогою на м. Бар. До цього моменту мною було подолано 102км шляху. Середня склала ~15,3км/год. Дорогою додому вжарили і за загальних 161км пробігу середня піднялась до 17+
Якось так. Фсьо.
Більше фото тут: svarus.io.ua/album459175