Внєзапний візіт.
Владімір Владімірович сидить у себе в кабінєті, кує злі плани, потираючи руки і хіхікаючи.
З вулиці доноситься голос п"яної людини - "Расія бєз Путіна! Расія бєз Путіна! (неврівноважений сміх) Банду - геть! Банду - геть! (сміх)"
Владімір Владімірович підходить до вікна. Під вікном п"яний розхристаний Віктор Федорович з напівпорожньою бутилкою горілки в руці із розв"язаними шнурками і розчервонілими від морозу та горілки щоками.
"Думаїш я не бачу як ти там ховаїся в шторах? Вихаді, подлий трус, бітца будєм!"
Владімір Владімірович: ану приведіть мені цього клоуна.
Через хвилину в кабінет енергійно заталкують упіряющєгося і протєстующого проти сили чолов"ягу.
Владімір Владімірович уважно вдивляється в очі Віктора Федоровича, який під цим пристальним поглядом спочатку заспокоюється, потім мовчки опускає очі.
Владімір Владімірович: куда! не в кресло, табуретку йому принесіть.
Владімір Владімірович: (з напускною привітливістю, коли табуретка впивається між ягодіци Віктора Федоровича) какімі судьбамі?
Віктор Федорович: (потупившись в підлогу) я пальто в тебе забув минулого разу... ось, за пальтом прилетів.
Владімір Владімірович: нема твого пальта... вчора ми в нього Мєдвєдя замотали і покотили з гори... сьогодні прийшов без пальта...
Віктор Федорович: а де?
Владімір Владімірович: там де гуде... каже, шо не знає.. вірніше не помнить.. Шо ще?
Віктор Федорович: Вован, я більше так не можу.
Владімір Владімірович: Шо ти не можеш?
Віктор Федорович: Ну Вован, в мене ж тоже є серце, совість якась чєловєчєська...
Владімір Владімірович: Шо в тебе є?
(Віктор Федорович мовчки знизує плечима)
Віктор Федорович: я вже більше не можу.
Владімір Владімірович: шо ти не можеш?
Віктор Федорович: ну це... та й вобщє вже не хочу буть президентом?
Владімір Владімірович: шо??
(довгий іспитующий взгляд Владіміра Владіміровича)
Владімір Владімірович: а хто мені тут атвєчал на пацана недавно, шо ти готов перевернуть гори? Хто тут співав "Я тєбє адной абєщяю сдєлать мір для нас с тобою раєм"?
Віктор Федорович: тож по п"яні.
Владімір Владімірович: по п"яні?
(Віктор Федорович получає од Владіміра Владіміровича носаком в бочіну)
Віктор Федорович: (вдаючи, шо йому больно) ай, больно!
Владімір Владімірович: ще?
Віктор Федорович: нє, нє, більше не нада (починає стримувати сміх)
Владімір Владімірович: ти, Вітя, дебіл і не лічишся!
Віктор Федорович: я лічусь! (зривається на регіт)
(Владімір Владімірович розгублено дивиться на Віктора Федоровича).
Владімір Владімірович: от правильно кажуть, шо ніхто не знає, шо од тебе ожидать.
Віктор Федорович: вобщім, кажеш, шо нема пальта? (дєрзко встає)
Владімір Владімірович: (відступаючи і понизившт тон) нема... Нє, може і є, ти у Мєдвєдя спитай. Дать тіліфон?
Віктор Федорович: дай краще собі в морду... вобщім, даром летів.
Владімір Владімірович: (попустившимся тоном) нє, ну я можу налить, якшо хочеш
Віктор Федорович: я вже налив, не нада... мені пора, як то кажуть "на самальот с сєрєбрістим крилом, што взлєтая аставляєт зємлє ліш слєд"...
Владімір Владімірович: а приїдиш 17-го?
Віктор Федорович: якшо жінка пусте (сміється)
Владімір Владімірович: нє, Вітьок, ти приїжжяй, можє Мєдвєдь і пальто принесе, хто зна як воно бува (підмигує).
Віктор Федорович: ухажу ніпрастівшись... пока
Владімір Владімірович: ну пока (ще довго дивиться крізь приоткриті двері вслєд уходящєму Віктору Федоровичу).
З вулиці доноситься голос п"яної людини - "Расія бєз Путіна! Расія бєз Путіна! (неврівноважений сміх) Банду - геть! Банду - геть! (сміх)"
Владімір Владімірович підходить до вікна. Під вікном п"яний розхристаний Віктор Федорович з напівпорожньою бутилкою горілки в руці із розв"язаними шнурками і розчервонілими від морозу та горілки щоками.
"Думаїш я не бачу як ти там ховаїся в шторах? Вихаді, подлий трус, бітца будєм!"
Владімір Владімірович: ану приведіть мені цього клоуна.
Через хвилину в кабінет енергійно заталкують упіряющєгося і протєстующого проти сили чолов"ягу.
Владімір Владімірович уважно вдивляється в очі Віктора Федоровича, який під цим пристальним поглядом спочатку заспокоюється, потім мовчки опускає очі.
Владімір Владімірович: куда! не в кресло, табуретку йому принесіть.
Владімір Владімірович: (з напускною привітливістю, коли табуретка впивається між ягодіци Віктора Федоровича) какімі судьбамі?
Віктор Федорович: (потупившись в підлогу) я пальто в тебе забув минулого разу... ось, за пальтом прилетів.
Владімір Владімірович: нема твого пальта... вчора ми в нього Мєдвєдя замотали і покотили з гори... сьогодні прийшов без пальта...
Віктор Федорович: а де?
Владімір Владімірович: там де гуде... каже, шо не знає.. вірніше не помнить.. Шо ще?
Віктор Федорович: Вован, я більше так не можу.
Владімір Владімірович: Шо ти не можеш?
Віктор Федорович: Ну Вован, в мене ж тоже є серце, совість якась чєловєчєська...
Владімір Владімірович: Шо в тебе є?
(Віктор Федорович мовчки знизує плечима)
Віктор Федорович: я вже більше не можу.
Владімір Владімірович: шо ти не можеш?
Віктор Федорович: ну це... та й вобщє вже не хочу буть президентом?
Владімір Владімірович: шо??
(довгий іспитующий взгляд Владіміра Владіміровича)
Владімір Владімірович: а хто мені тут атвєчал на пацана недавно, шо ти готов перевернуть гори? Хто тут співав "Я тєбє адной абєщяю сдєлать мір для нас с тобою раєм"?
Віктор Федорович: тож по п"яні.
Владімір Владімірович: по п"яні?
(Віктор Федорович получає од Владіміра Владіміровича носаком в бочіну)
Віктор Федорович: (вдаючи, шо йому больно) ай, больно!
Владімір Владімірович: ще?
Віктор Федорович: нє, нє, більше не нада (починає стримувати сміх)
Владімір Владімірович: ти, Вітя, дебіл і не лічишся!
Віктор Федорович: я лічусь! (зривається на регіт)
(Владімір Владімірович розгублено дивиться на Віктора Федоровича).
Владімір Владімірович: от правильно кажуть, шо ніхто не знає, шо од тебе ожидать.
Віктор Федорович: вобщім, кажеш, шо нема пальта? (дєрзко встає)
Владімір Владімірович: (відступаючи і понизившт тон) нема... Нє, може і є, ти у Мєдвєдя спитай. Дать тіліфон?
Віктор Федорович: дай краще собі в морду... вобщім, даром летів.
Владімір Владімірович: (попустившимся тоном) нє, ну я можу налить, якшо хочеш
Віктор Федорович: я вже налив, не нада... мені пора, як то кажуть "на самальот с сєрєбрістим крилом, што взлєтая аставляєт зємлє ліш слєд"...
Владімір Владімірович: а приїдиш 17-го?
Віктор Федорович: якшо жінка пусте (сміється)
Владімір Владімірович: нє, Вітьок, ти приїжжяй, можє Мєдвєдь і пальто принесе, хто зна як воно бува (підмигує).
Віктор Федорович: ухажу ніпрастівшись... пока
Владімір Владімірович: ну пока (ще довго дивиться крізь приоткриті двері вслєд уходящєму Віктору Федоровичу).