Владімір Владімірович, Віктор Федорович і Дмітрій Анатолійович в кафе.

[velo_tolik]

Дмітрій Анатолійович: ну шо, пацани, випїм за нас!
Владімір Владімірович: за яких це "нас"? шо значить "нас"? Шо, єсть якісь "ми"? Мєдвєдь, ти харашо подумав?
Дмітрій Анатолійович: нє, ну як мінімум я і ти.
Владімір Владімірович: нєт-нєт, ніяких "нас" не сущєствує, є окремо я, окремо ти, а Вітя - той вопщє неотцюда, із другой сказкі, як то кажуть.
Віктор Федорович: пацани, а нічого, шо я тут сижу з вами?
Дмітрій Анатолійович: підожди, з Вітьой понятно, а мені ж ти обіщав, шо ми - одна команда.
Владімір Владімірович: я тебе дурив.
Віктор Федорович: (задьоргався в реготі, наклонившись і стукаючи рукою по столі)
Дмітрій Анатолійович: ТИ Ж ОБІЩЯВ! (вибігає із кафе, закривши лице руками)
Віктор Федорович: (падає на стіл і начинає голосно реготать, успокоївшись і витираючи сльози): нашо ти так з ним, він же нормальний пацан.
Владімір Владімірович: нормальний пацан? шо значить "нормальний пацан"? це шо, професія така? чи званіє? от "президент" - це професія, призваніє навіть у де-яких...
Віктор Федорович: ну так давай же випїм за нас, президентів!
Владімір Владімірович: блін! я ж уже казав! ... а, ти тіпа за нас президентів?
Віктор Федорович: ну да!
Владімір Владімірович: а, ну так можна, давай.