Остап Вишня. «ОЙ ГОРЕ, ГОРЕ МНІ»
Остап Вишня
«ОЙ ГОРЕ, ГОРЕ МНІ»
Дев’ять літ, значить, уже, як «камунія п’є нашу кров»…
Ото 1917 року, 7 листопада, як почала пити, та й досі…
І які ж ми такі нещасні люди поробилися за цей час!
Як ми видержали, бог його святий знає?!
Ви тільки послухайте, яких способів уживали більшовики, щоб до цурки нас ізнищити…
Насамперед - землею нас задавити хотіли…
- Ходите, - говорять, - ручки в брючки позакладавши, сіряки наопашки, я ж вам!
Та зразу як шандарахнули на бідне, нещасне селянство п’ятдесят мільйонів десятин поміщицької землі…
- Ага, - кричать, - попались?! Викручуйтесь!
Застогнало бідне селянство…
- Пропа-а-а-ли!
Та як же не пропадати: землі сила, поміщиків нема, обробляти нікому…
- Ря-атуйте! - кричать селяни. - Гинемо! Це не інакше як анцихрист!
Дуже сильно надималися, поки сяк-так ту силу землі до себе приборкали… Аж повипрівали…
А більшовики не вгавають.
- З поміщицькою вже уговталися?! Почекайте, ми ще вам візка підтаскаємо…
- Оддать, - кричать, - ще тому селянству куркульської землі п’ятдесят мільйонів десятин! Додавлюй селянство до кінця!
Тяжко, дуже-таки тяжко прийшлося бідному селянству… Але якось із божою поміччю і з цією землею упорались.
Упорались, сидять і думають.
Чи кінець уже, чи не кінець?
Більшовики дивляться, що землею не взяли, живуче дуже селянство.
- Катай, - кажуть, - на них сільськогосподарські машини… Машинами їх, машинами! Не давай опам’ятатися!
Та як двинули, як двинули на бідне селянство машини… На сто дев’яносто мільйонів карбованців машин за цей час на село двинули…
Трактори татахкають, молотарки гудуть, паровики ревуть, віялки цокотять, плуги блищать, сіялки риплять…
Таке знялося, таке піднялося, що паламарі по всіх церквах почали в дзвони калатати, - думали: війна.
І тут не взяла «камунія» - вискочили… Тракторами навіть почали весілля справляти… А сильно хотіли більшовики машинами селянство зничтожить, 21 тисячу тракторів на села пустили… Жарти вам?
Не взяли машини селянство. Хоч і з великими труднощами, а вижило воно.
Не зупинилися на цьому більшовики… Не дають дихати ніяк селянинові…
- Не взяли, - кажуть, - машинами, візьмемо чимось іншим, а таки додавимо. На те ми, мовляв, - «камунія», гірша від анцихриста…
Та й вигадали на бідну, на темну, на затуркану голову землевпорядкування та меліорацію…
- Позвикали, - кажуть, - за двадцять верстов на восьмушки їздити?! Позвикали на болотах порпатись?! Брешете! Ми вас примусимо на однім шматку біля хати хліборобити, ми вам повисушуємо болота! Ми вам покажемо!
Двадцять мільйонів карбованців державних коштів на це діло кинули!
61 мільйон десятин землі впорядкували!
180 тисяч десятин землі од багнищ осушено!
10 мільйонів тисяч десятин землі водою наповнено!
Довго чухалось, довго стогнало й кректало селянство від цього лиха…
Та все-таки вичухалось…
Думало - край уже… Кінець! Нічого, - думало, - вже більшовик не придумає…
А більшовик хитрий, упертий…
Електрику вигадав!
Напускає електричество на села!
600 сільських електростанцій побудував.
Ні сірничка тобі засвітити, ні од тієї лампочки закурити… Крутнув штепселя, воно й горить…
Доводиться крутити, нічого не зробиш…
Б ж жити хочеться, хоч і напосілася та «камунія» дуже здорово.
Та якби ж хоч на цьому окошилося?!
Так ні!
Загальне навчання!
Ліквідуй неписьменність на десяті роковини!
Кооперує всіх поголовно!
А це ще Дніпрельстан вигадали… На Дніпрі таку електричну станцію будувати задумали, що пів-України в дроти візьмуть…
Що його робить, як його з-під тої «камунії» виприснути - хто й зна…
Дев’ять літ кров п’є…
А воно кров якась гаспидська… «Камунія» її смокче, а вона, іродова душа, грає, а вона грає…
І чим її вгамувати, і чим її припинити - способу не добереш…
…………………………………………………………………………………………….
Б і д н і селяни!