Діти Ярославського vs онуків Ульянова
Написано для порталу tsn.ua
Що читаємо? Монографію російського дослідника Валерія Шевченка "Юные безбожники против пионеров" (Москва, видавництво "Алгоритм", 2009). Про те, як комуністична влада боролася з релігією, паралельно знищуючи інститути сім'ї та школи - "Наилучший вывод цыплят будет из весенних яиц, поэтому будем бороться с варварским обычаем - портить их раскраской и кормить ими попов. Яйцо - это будущая курица, мясо, перо и яйца для трудящихся и их детей".
Що цікавого? Згідно з декретом Раднаркому РРФСР від 20 січня 1918 р. школа відділялась від церкви, але громадяни могли навчати дітей у релігійному дусі у позашкільний час. Це викликало численні протести, особливо з боку селян, які писали листи в різні радянські установи, щоб їхнім дітям дозволили викладання "Закону Божого" у школі як необов'язкового предмету. Такий проект навіть з'явився, але проти виступила Надія Крупська - "Разрешение доступа попам в школу даёт попам известную государственную санкцию, что укрепит их влияние... На местах усердствуют: запрещают детям ходить в церковь, срывают с них кресты, издеваются всячески над попами, вообще бесчинствуют. Вот это надо запретить, а не разрешать попам учить в школах".
"Лібералізм" дружини Леніна, який полягав у ніби терпимому ставленні до віруючих дітей, можна пояснити лише тактикою. Адже програма Російської комуністичної партії (більшовиків) проголосила завдання зробити школу "орудием коммунистического перерождения общества". У більшовицькому прожекті Богові й церкві місця не було. Почали з символів - вилучення зі шкільних приміщень хрестів, ікон було виконано з трудом і тільки "уладив происходившие на этой почве конфликты с родителями и учителями".
Набувають популярності вуличні антирелігійні перформенси - т.зв. "комсомольское рождество" і "комсомольская пасха". У Москві на території Парку культури палили макети церков, мечетей, синагог, а в Тульському окрузі зібрали "до Різдва" та знищили понад 1500 ікон. Але ця бісівщина ще більше викликала відразу у віруючих до Радянської влади, тому ці хуліганські акції заборонили. Та й Ленін виступив против антирелігійної вакханалії за державні гроші - "расходовать их нужно по-советски".
Восени 1927 р. було проведене масштабне анкетування 1,5 млн. школярів щодо їхнього ставлення до релігії. Віруючими себе назвали 25% опитаних (дівчата більше, ніж хлопці), невіруючими - 51%. Автор пише, що треба доволі критично ставитись до цифр, оскільки діти часто відповідали як треба дорослим.
Кожен п'ятий педагог у Центральній Росії був вихідцем зі священицької родини. Їх цькували анонімними замітками в пресі на кшталт "Поповны и поповичи в школах". Учитель московської школи Голубков ніби реагуючи на це - "Я родился не в 1917 году, и сопляки меня не перевоспитают".
З анонімного листа про неприпустимість ведення антирелігійної роботи через школу: "Это способствует разнуздыванию в людях дурных инстинктов и пороков при современной культуре масс. Бог - это высшая правда, красота, доброта, милосердие, справедливость; это идеал, к которому люди должны стремиться. Зачем же у миллионов людей неграмотных, невежественных отнимают этот идеал?".
У 1927-1928 рр. у Радянському Союзі відбулася велика дискусія, наслідком якої став перехід від т.зв. "безрелігійного" до антирелігійного виховання у школі. Це було останнє справжнє суспільне обговорення за життя Йосифа Сталіна. Після 29-го року вільне висловлювання думок, навіть у рамках комуністичної парадигми, стало неможливим.
"Крупская до конца 1928 г. сопротивлялась навязыванию школе антирелигиозного воспитания в том виде, в котором оно представлялось воинствующим атеистам". Про що йдеться? Авангардом антиклерикалізму став Союз безбожників, очолюваний старим більшовиком Омеляном Ярославським (Губельманом). Органом мракобісів стала газета "Безбожник", яку видавали у мільйонах примірників російською, українською та їдишем. Також було засновано журнали "Антирелигиозник", "Безбожник у станка", "Юные безбожники" тощо.
Деякі активісти руху підняли голос проти священної корови - Надії Крупської. Один із керівників безбожників у листі в "Правду" нічтоже сумняшеся пропонував "ударить кого следует", це натяк на Крупську та Анатолія Луначарського, які розуміли складність питання і неможливість його вирішення кавалерійськими наскоками. Згодом нарком освіти під тиском "хунвейбінів", полемізуючи з емігрантськими виданнями, договорився - "я хочу самым сади[ст]ческим образом это самое зелье вытравить и выполоть с наших полей и огородов".
25 грудня 1928 р. передовиця "Правды" написала, що "школа должна пропитать всё воспитание детей элементами антирелигиозности". Боротьба з "опіумом для народу" стала органічною частиною нового політичного курсу, який досяг апогею у 1929 р., більше відомому як "великий перелом". Союз безбожників був перейменований, щоб іти в ногу з часом, - у Союз войовничих безбожників.
У структурі ЦК ВКП(б) створили спеціальну Антирелігійну комісію "по проведению декрета об отделении церкви от государства" на чолі з Ярославським. Лазар Каганович виступав за те, щоб роботу вела не стільки громадськість, а комсомол, профспілки, Червона армія, школа та преса.
Уряд ввів 240 посад для спеціальних уповноважених, які повинні були забезпечувати неухильну боротьбу з релігією. А якщо місцеві фінансові відділи не будуть виділяти на це гроші, Луначарський без тіні гумору порекомендував звинувачувати їх у... правому ухилі. Тобто, далі ними мали б займатись уже "мастера дел заплечных" з ОДПУ.
В архіві зберігається документ, з якого дізнаємось про відчай матері, яка накричала на сина - "Откажешься от креста - ночуй со свиньями, а в дом не пущу". Відтак безбожники вимагали репресій, введення до кримінального кодексу санкцій проти батьків - "Будут ли они [дети] здоровой сменой тогда, когда они находятся под властью калек, инвалидов и нравственно больных родителей, зачастую глубоких фанатиков?".
Якийсь педагог із Луганщини скаржився в "Учительскую газету": "Мы отдаём детей в руки "милых родителей". А нащадки відповідали через "Пионерскую правду" - "Прихожу из отряда - вижу, мать сидит, и я начинаю петь безбожные частушки", "Когда меня мать посылает в церковь, я в неё не хожу, возьму и убегу в лес"...
З містечка Новомиргород Зінов'євської округи (нині - Кіровоградщина) прийшов лист до управління освіти від дівчинки-"лишенки", яку виключили зі школи через соціальне походження - "Начальник мой, пустите меня в школу... Если же отец [православний священик] убивает моё существование, я его брошу, дайте мне только хлеба кусок и наставление в моей юной жизни". Автор книги резюмує - "Детей отрывали от их верующих родителей, приучали к мысли, что можно пожертвовать добрыми отношениями с родителями ради "высших" общественных интересов".
"Видатний педагог" Крупська, яка сама не мала досвіду виховання дітей, писала: "Ослабление семейного влияния - одно из условий выварки всего молодого поколения в котле коммунистической общественности".
Щоб відірвати дітей від батьків і не дати можливість спільно відвідувати богослужіння, в деяких регіонах країни перенесли вихідний з неділі на інші дні тижня. У школах почали вводити "непрерывку", як у промисловості, тобто роботу без вихідних.
У 1980-х рр. було знайдено кілька шкільних зошитів початку 30-х рр., а там твори на тему "Як я провів канікули". Серед дитячих робіт були й такі - "Ещё у меня происходили стычки с мужиками насчёт Бога. Я с товарищами разобъяснял, что Бога нет, что человек произошёл от маленькой клеточки, а они всё это объясняли, что человека создал Бог".
У підручниках з математики, випущених для шкіл УРСР, були, зокрема, й такі завдання: "Ученики нашей и сельской школы собирали в селе подписку за закрытие церкви. Село было разделено на 6 районов, и в каждом районе собрано было по 105 подписей. Сколько всего подписей собрали за закрытие церкви?". Або - "Из призванных в Красную армию было верующих 50%, по окончании военной службы верующих осталось 20%. Составить две круговые диаграммы".
У 1932 р. дитяча секція СВБ налічувала 5,5 млн. осіб, для прикладу - в піонерах тоді були 6 млн. радянських дітей. Часто діти були членами обох організацій, але це не заважало вождям відчайдушно боротися за політичне керівництво молодими душами. Комсомол УРСР навіть спробував був ліквідувати конкурентів! Була винесена постанова, що мовляв дитяча безбожна організація України "не ведёт никакой положительной работы и занимается только сбором членских взносов", але партія не дала згоди на це.
Безбожницьку спілку ліквідували 1947 р., вже після того як Сталін дозволив обмежене відродження релігійного життя в країні - під неусипним оком чекістів - і в цивільному, і в рясах.
Фраза. Завдання зі шкільного підручника 30-х: "Перед вами 9 врагов трудящихся: попы, раввины, сектанты, ксёндзы, монахи, бонзы и т.п. Вычеркнём эту "святую братию", нахлебников трудящихся из нашего быта. Надо вычеркнуть так, чтобы линия была беспрерывной, имела не больше 3-х углов и прошла через носы всех попов".
Що читаємо? Монографію російського дослідника Валерія Шевченка "Юные безбожники против пионеров" (Москва, видавництво "Алгоритм", 2009). Про те, як комуністична влада боролася з релігією, паралельно знищуючи інститути сім'ї та школи - "Наилучший вывод цыплят будет из весенних яиц, поэтому будем бороться с варварским обычаем - портить их раскраской и кормить ими попов. Яйцо - это будущая курица, мясо, перо и яйца для трудящихся и их детей".
Що цікавого? Згідно з декретом Раднаркому РРФСР від 20 січня 1918 р. школа відділялась від церкви, але громадяни могли навчати дітей у релігійному дусі у позашкільний час. Це викликало численні протести, особливо з боку селян, які писали листи в різні радянські установи, щоб їхнім дітям дозволили викладання "Закону Божого" у школі як необов'язкового предмету. Такий проект навіть з'явився, але проти виступила Надія Крупська - "Разрешение доступа попам в школу даёт попам известную государственную санкцию, что укрепит их влияние... На местах усердствуют: запрещают детям ходить в церковь, срывают с них кресты, издеваются всячески над попами, вообще бесчинствуют. Вот это надо запретить, а не разрешать попам учить в школах".
"Лібералізм" дружини Леніна, який полягав у ніби терпимому ставленні до віруючих дітей, можна пояснити лише тактикою. Адже програма Російської комуністичної партії (більшовиків) проголосила завдання зробити школу "орудием коммунистического перерождения общества". У більшовицькому прожекті Богові й церкві місця не було. Почали з символів - вилучення зі шкільних приміщень хрестів, ікон було виконано з трудом і тільки "уладив происходившие на этой почве конфликты с родителями и учителями".
Набувають популярності вуличні антирелігійні перформенси - т.зв. "комсомольское рождество" і "комсомольская пасха". У Москві на території Парку культури палили макети церков, мечетей, синагог, а в Тульському окрузі зібрали "до Різдва" та знищили понад 1500 ікон. Але ця бісівщина ще більше викликала відразу у віруючих до Радянської влади, тому ці хуліганські акції заборонили. Та й Ленін виступив против антирелігійної вакханалії за державні гроші - "расходовать их нужно по-советски".
Восени 1927 р. було проведене масштабне анкетування 1,5 млн. школярів щодо їхнього ставлення до релігії. Віруючими себе назвали 25% опитаних (дівчата більше, ніж хлопці), невіруючими - 51%. Автор пише, що треба доволі критично ставитись до цифр, оскільки діти часто відповідали як треба дорослим.
Кожен п'ятий педагог у Центральній Росії був вихідцем зі священицької родини. Їх цькували анонімними замітками в пресі на кшталт "Поповны и поповичи в школах". Учитель московської школи Голубков ніби реагуючи на це - "Я родился не в 1917 году, и сопляки меня не перевоспитают".
З анонімного листа про неприпустимість ведення антирелігійної роботи через школу: "Это способствует разнуздыванию в людях дурных инстинктов и пороков при современной культуре масс. Бог - это высшая правда, красота, доброта, милосердие, справедливость; это идеал, к которому люди должны стремиться. Зачем же у миллионов людей неграмотных, невежественных отнимают этот идеал?".
У 1927-1928 рр. у Радянському Союзі відбулася велика дискусія, наслідком якої став перехід від т.зв. "безрелігійного" до антирелігійного виховання у школі. Це було останнє справжнє суспільне обговорення за життя Йосифа Сталіна. Після 29-го року вільне висловлювання думок, навіть у рамках комуністичної парадигми, стало неможливим.
"Крупская до конца 1928 г. сопротивлялась навязыванию школе антирелигиозного воспитания в том виде, в котором оно представлялось воинствующим атеистам". Про що йдеться? Авангардом антиклерикалізму став Союз безбожників, очолюваний старим більшовиком Омеляном Ярославським (Губельманом). Органом мракобісів стала газета "Безбожник", яку видавали у мільйонах примірників російською, українською та їдишем. Також було засновано журнали "Антирелигиозник", "Безбожник у станка", "Юные безбожники" тощо.
Деякі активісти руху підняли голос проти священної корови - Надії Крупської. Один із керівників безбожників у листі в "Правду" нічтоже сумняшеся пропонував "ударить кого следует", це натяк на Крупську та Анатолія Луначарського, які розуміли складність питання і неможливість його вирішення кавалерійськими наскоками. Згодом нарком освіти під тиском "хунвейбінів", полемізуючи з емігрантськими виданнями, договорився - "я хочу самым сади[ст]ческим образом это самое зелье вытравить и выполоть с наших полей и огородов".
25 грудня 1928 р. передовиця "Правды" написала, що "школа должна пропитать всё воспитание детей элементами антирелигиозности". Боротьба з "опіумом для народу" стала органічною частиною нового політичного курсу, який досяг апогею у 1929 р., більше відомому як "великий перелом". Союз безбожників був перейменований, щоб іти в ногу з часом, - у Союз войовничих безбожників.
У структурі ЦК ВКП(б) створили спеціальну Антирелігійну комісію "по проведению декрета об отделении церкви от государства" на чолі з Ярославським. Лазар Каганович виступав за те, щоб роботу вела не стільки громадськість, а комсомол, профспілки, Червона армія, школа та преса.
Уряд ввів 240 посад для спеціальних уповноважених, які повинні були забезпечувати неухильну боротьбу з релігією. А якщо місцеві фінансові відділи не будуть виділяти на це гроші, Луначарський без тіні гумору порекомендував звинувачувати їх у... правому ухилі. Тобто, далі ними мали б займатись уже "мастера дел заплечных" з ОДПУ.
В архіві зберігається документ, з якого дізнаємось про відчай матері, яка накричала на сина - "Откажешься от креста - ночуй со свиньями, а в дом не пущу". Відтак безбожники вимагали репресій, введення до кримінального кодексу санкцій проти батьків - "Будут ли они [дети] здоровой сменой тогда, когда они находятся под властью калек, инвалидов и нравственно больных родителей, зачастую глубоких фанатиков?".
Якийсь педагог із Луганщини скаржився в "Учительскую газету": "Мы отдаём детей в руки "милых родителей". А нащадки відповідали через "Пионерскую правду" - "Прихожу из отряда - вижу, мать сидит, и я начинаю петь безбожные частушки", "Когда меня мать посылает в церковь, я в неё не хожу, возьму и убегу в лес"...
З містечка Новомиргород Зінов'євської округи (нині - Кіровоградщина) прийшов лист до управління освіти від дівчинки-"лишенки", яку виключили зі школи через соціальне походження - "Начальник мой, пустите меня в школу... Если же отец [православний священик] убивает моё существование, я его брошу, дайте мне только хлеба кусок и наставление в моей юной жизни". Автор книги резюмує - "Детей отрывали от их верующих родителей, приучали к мысли, что можно пожертвовать добрыми отношениями с родителями ради "высших" общественных интересов".
"Видатний педагог" Крупська, яка сама не мала досвіду виховання дітей, писала: "Ослабление семейного влияния - одно из условий выварки всего молодого поколения в котле коммунистической общественности".
Щоб відірвати дітей від батьків і не дати можливість спільно відвідувати богослужіння, в деяких регіонах країни перенесли вихідний з неділі на інші дні тижня. У школах почали вводити "непрерывку", як у промисловості, тобто роботу без вихідних.
У 1980-х рр. було знайдено кілька шкільних зошитів початку 30-х рр., а там твори на тему "Як я провів канікули". Серед дитячих робіт були й такі - "Ещё у меня происходили стычки с мужиками насчёт Бога. Я с товарищами разобъяснял, что Бога нет, что человек произошёл от маленькой клеточки, а они всё это объясняли, что человека создал Бог".
У підручниках з математики, випущених для шкіл УРСР, були, зокрема, й такі завдання: "Ученики нашей и сельской школы собирали в селе подписку за закрытие церкви. Село было разделено на 6 районов, и в каждом районе собрано было по 105 подписей. Сколько всего подписей собрали за закрытие церкви?". Або - "Из призванных в Красную армию было верующих 50%, по окончании военной службы верующих осталось 20%. Составить две круговые диаграммы".
У 1932 р. дитяча секція СВБ налічувала 5,5 млн. осіб, для прикладу - в піонерах тоді були 6 млн. радянських дітей. Часто діти були членами обох організацій, але це не заважало вождям відчайдушно боротися за політичне керівництво молодими душами. Комсомол УРСР навіть спробував був ліквідувати конкурентів! Була винесена постанова, що мовляв дитяча безбожна організація України "не ведёт никакой положительной работы и занимается только сбором членских взносов", але партія не дала згоди на це.
Безбожницьку спілку ліквідували 1947 р., вже після того як Сталін дозволив обмежене відродження релігійного життя в країні - під неусипним оком чекістів - і в цивільному, і в рясах.
Фраза. Завдання зі шкільного підручника 30-х: "Перед вами 9 врагов трудящихся: попы, раввины, сектанты, ксёндзы, монахи, бонзы и т.п. Вычеркнём эту "святую братию", нахлебников трудящихся из нашего быта. Надо вычеркнуть так, чтобы линия была беспрерывной, имела не больше 3-х углов и прошла через носы всех попов".