"Тупий, ще тупіше!"
Це не просто триндець, як висловився Валерій Калниш, у якого в блозі я це побачив. Це гірше - це накреслений шлях, за яким підемо і вже ідемо ми. Країна, який не захотілось бути частиною європейського простору, на залишається іншого як стати частиною російського політичного (культурного, економічного, "Русского мира" тощо) простору.
Вже зараз в Україні менти не дають людям висловлювати свої протести з будь-якого приводу, що є альфою і омегою демократії, не менш "одарённые" сбушники моніторять блогерів; про митників, податківців, держчиновників всіх рангів можуть разповісти ті, які з ними стикаються.
В цьому сенсі цікаво, хтось бачить алгоритм виходу з цього тупика? Не просто - все буде добре, або погано. А на рівні саме алгоритму - треба зробити а, тоді виникне б, і тоді...
Логічно було б сподіватися на демократичні інститути - партії, громадський сектор, медіа, церкву, профспілки, але вголос сказати таке - на сміх нарватися. Але ж має бути якийсь раціональний шлях виходу з ситуації, що є?