Табачник в "джинсє"
Написано для порталу tsn.ua
Правнук чекіста з Подолу і водночас нащадок дворянського роду. Мефістофель і Талейран в одному флаконі. «Дешёвый клоун» і вмілий політичний гравець доби раннього Кучми і пізнього Януковича. Його звуть Дмитро Табачник.
Що читаємо? Невеличку книжечку Георгія Зубченка «Дмитрий Табачник», яка вийшла в серії «Знаменитые украинцы» (Харків, «Фолио», 2009). Не міг не купити, коли побачив її на полиці, поруч із аналогічними покетбуками про Шевченка, Бандеру, Лесю Українку та Сковороду. У видавництва, очевидно, були резони таку книжку надрукувати. Але введення Табачника в ареопаг «знаменитых» пахне не лавром, а «джинсою». Хоча, врешті решт, 23 гривні 10 копійок - недорога, красна ціна для того, щоб дізнатися правду про діяча, якого, м’яко кажучи, не надто поважають навіть однопартійці. Пригадуєте, якими словами його оцінив Борис Колесников, - «дешёвый клоун» і «казнокрад». І контрольний постріл - «Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из и так небогатых украинских музеев тырить?». Любитель старожитностей, доктор історичних наук, академік і професор на це змовчав.
Чому зараз? На самому початку книжки сказано, що Табачник «главную роль в отечественной истории он пока не сыграл», хочеться зрозуміти, коли і де побачимо застосування інших - некримінальних - талантів нашого героя.
Що цікавого? Це шедевр марнославства. Ну, ще можна зрозуміти появу в цій же серії томика про Кучму авторства відомого політолога Костянтина Бондаренка. Але ж Леонід Данилович - все-таки президент України, а чиновник середньої руки Табачник заслуговував би потрапити в іншу книжкову серію - «Сумнозвісні українці».
Книга написана в рідкісному нині жанрі «Житіє святих».
Автор «Г.Зубченко», який називає себе випускником істфаку університету ім. Тараса Шевченка, на жаль, не має жодної відомої Google публікації. Я спробував пошукати хоч би якісь згадки про історика - жодних. Якщо не врахувати кілька замовних - на око - рецензій. Висновки робіть самі.
Автор явно вважає Табачника месією. В певні моменти навіть здається, що це сам Табачник глаголить - «в чём-то табачниковский алгоритм поведения ошибочен - как иначе расценить несоответствие чрезвычайно высокого потенциала степени его реализованности». Ну, а як вам таке - «Дмитрий Табачник стал духовным лидером провозглашённого им антинационалистического Сопротивления… его считают последним героем, демоном, новым Талейраном…».
Всі ексклюзивні цитати і подробиці супроводжуються помітками «розповідають», «очевидці кажуть…». Створюється ілюзія, що автор навмисно не хоче спілкуватися зі своїм героєм. Коли треба зробити неприхований комплімент або з видом суперпосвяченого розповісти якусь Табачникову «домашню заготовку» Зубченко посилається на «політологів». Дарма казати, що елементарний пошук в Інтернеті свідчить, що підтверджень цим голослівним заявам не існує. Тож, вірити чи не вірити віртуальному авторові - це кожен вирішуватиме сам.
Наприклад, дізнаємося, ніби у 2005-му «один із радників президента» ніби зустрічався з Табачником за дорученням Ющенка і пропонував йому «безперешкодний виїзд з України». Гордий опозиціонер відмовився і постійно носив із собою сумку з білизною, солодкими сухарями, родзинками та «товсту книгу про альбігойський хрестовий похід». Табачник тоді стверджував, що проти нього було порушено 9 кримінальних справ, вдома проходили обшуки «со срыванием паркета и разборкой мебели», але пошук у новинах 2005 року дає самі лише заяви Табачника. Публіцист стверджує, що його героя не заарештували лише тому, що не захотіли зробити йому імідж «мученика за ідеали Юго-Востока». В іншому місці бачимо ще одну легенду - ніби Олександр Третьяков, один із найближчих соратників Ющенка, гарантував Табачникові збереження посади в уряді за один лише вихід на сцену Майдану з помаранчевою стрічкою.
Автору постійно хочеться показати епічного героя, а виходить дрібний біс. У шкільні роки Табачник налив клей вчителеві на стілець, у студентські - навмисно влаштовував протяг, щоб викладачці здуло шиньйон з голови, а в часи роботи в уряді - хамив у присутності інших людей по телефону президентові. Геракл, що й казати. Не раз автор просторікує про те, що Табачник унікальний у вітчизняному політикумі хоча б тим, що не раз демонстрував «реліктово-офіцерські поняття про честь і вірність».
Тут чекаєш фактів, натомість отримуєш «предания старины глубокой». По материнській лінії Табачник наш, виявляється, блакитної крові. Його прабабуся закінчила київський Інститут шляхетних панянок і навіть була представлена імператриці. Далі йдеться про те, що рід Глєбових був споріднений із династією Романових.
Звісно, в тексті немає нічого про гучний скандал середини 90-х, коли Табачника викрили у привласненні позачергових військових звань. Тоді, за неповні сім років він із старшого лейтенанта запасу, який жодного дня не служив у війську, став полковником. Автор, явно з подачі свого героя, дрібно мститься всім його опонентам і конкурентам - Литвину, Марчукові, Лазаренкові. Навіть Кучмі, який невдячно здав Табачника і взагалі ревниво ставився до успіхів свого юного адміністратора. Скромний, дуже скромний, пане Табачник…
Фраза. «Табачник проработал в обоих правительствах Януковича около 1500 дней, что на сто дней дольше, чем длилась Великая Отечественная война». У цій цитаті скільки розуму, стільки й такту.
Правнук чекіста з Подолу і водночас нащадок дворянського роду. Мефістофель і Талейран в одному флаконі. «Дешёвый клоун» і вмілий політичний гравець доби раннього Кучми і пізнього Януковича. Його звуть Дмитро Табачник.
Що читаємо? Невеличку книжечку Георгія Зубченка «Дмитрий Табачник», яка вийшла в серії «Знаменитые украинцы» (Харків, «Фолио», 2009). Не міг не купити, коли побачив її на полиці, поруч із аналогічними покетбуками про Шевченка, Бандеру, Лесю Українку та Сковороду. У видавництва, очевидно, були резони таку книжку надрукувати. Але введення Табачника в ареопаг «знаменитых» пахне не лавром, а «джинсою». Хоча, врешті решт, 23 гривні 10 копійок - недорога, красна ціна для того, щоб дізнатися правду про діяча, якого, м’яко кажучи, не надто поважають навіть однопартійці. Пригадуєте, якими словами його оцінив Борис Колесников, - «дешёвый клоун» і «казнокрад». І контрольний постріл - «Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из и так небогатых украинских музеев тырить?». Любитель старожитностей, доктор історичних наук, академік і професор на це змовчав.
Чому зараз? На самому початку книжки сказано, що Табачник «главную роль в отечественной истории он пока не сыграл», хочеться зрозуміти, коли і де побачимо застосування інших - некримінальних - талантів нашого героя.
Що цікавого? Це шедевр марнославства. Ну, ще можна зрозуміти появу в цій же серії томика про Кучму авторства відомого політолога Костянтина Бондаренка. Але ж Леонід Данилович - все-таки президент України, а чиновник середньої руки Табачник заслуговував би потрапити в іншу книжкову серію - «Сумнозвісні українці».
Книга написана в рідкісному нині жанрі «Житіє святих».
Автор «Г.Зубченко», який називає себе випускником істфаку університету ім. Тараса Шевченка, на жаль, не має жодної відомої Google публікації. Я спробував пошукати хоч би якісь згадки про історика - жодних. Якщо не врахувати кілька замовних - на око - рецензій. Висновки робіть самі.
Автор явно вважає Табачника месією. В певні моменти навіть здається, що це сам Табачник глаголить - «в чём-то табачниковский алгоритм поведения ошибочен - как иначе расценить несоответствие чрезвычайно высокого потенциала степени его реализованности». Ну, а як вам таке - «Дмитрий Табачник стал духовным лидером провозглашённого им антинационалистического Сопротивления… его считают последним героем, демоном, новым Талейраном…».
Всі ексклюзивні цитати і подробиці супроводжуються помітками «розповідають», «очевидці кажуть…». Створюється ілюзія, що автор навмисно не хоче спілкуватися зі своїм героєм. Коли треба зробити неприхований комплімент або з видом суперпосвяченого розповісти якусь Табачникову «домашню заготовку» Зубченко посилається на «політологів». Дарма казати, що елементарний пошук в Інтернеті свідчить, що підтверджень цим голослівним заявам не існує. Тож, вірити чи не вірити віртуальному авторові - це кожен вирішуватиме сам.
Наприклад, дізнаємося, ніби у 2005-му «один із радників президента» ніби зустрічався з Табачником за дорученням Ющенка і пропонував йому «безперешкодний виїзд з України». Гордий опозиціонер відмовився і постійно носив із собою сумку з білизною, солодкими сухарями, родзинками та «товсту книгу про альбігойський хрестовий похід». Табачник тоді стверджував, що проти нього було порушено 9 кримінальних справ, вдома проходили обшуки «со срыванием паркета и разборкой мебели», але пошук у новинах 2005 року дає самі лише заяви Табачника. Публіцист стверджує, що його героя не заарештували лише тому, що не захотіли зробити йому імідж «мученика за ідеали Юго-Востока». В іншому місці бачимо ще одну легенду - ніби Олександр Третьяков, один із найближчих соратників Ющенка, гарантував Табачникові збереження посади в уряді за один лише вихід на сцену Майдану з помаранчевою стрічкою.
Автору постійно хочеться показати епічного героя, а виходить дрібний біс. У шкільні роки Табачник налив клей вчителеві на стілець, у студентські - навмисно влаштовував протяг, щоб викладачці здуло шиньйон з голови, а в часи роботи в уряді - хамив у присутності інших людей по телефону президентові. Геракл, що й казати. Не раз автор просторікує про те, що Табачник унікальний у вітчизняному політикумі хоча б тим, що не раз демонстрував «реліктово-офіцерські поняття про честь і вірність».
Тут чекаєш фактів, натомість отримуєш «предания старины глубокой». По материнській лінії Табачник наш, виявляється, блакитної крові. Його прабабуся закінчила київський Інститут шляхетних панянок і навіть була представлена імператриці. Далі йдеться про те, що рід Глєбових був споріднений із династією Романових.
Звісно, в тексті немає нічого про гучний скандал середини 90-х, коли Табачника викрили у привласненні позачергових військових звань. Тоді, за неповні сім років він із старшого лейтенанта запасу, який жодного дня не служив у війську, став полковником. Автор, явно з подачі свого героя, дрібно мститься всім його опонентам і конкурентам - Литвину, Марчукові, Лазаренкові. Навіть Кучмі, який невдячно здав Табачника і взагалі ревниво ставився до успіхів свого юного адміністратора. Скромний, дуже скромний, пане Табачник…
Фраза. «Табачник проработал в обоих правительствах Януковича около 1500 дней, что на сто дней дольше, чем длилась Великая Отечественная война». У цій цитаті скільки розуму, стільки й такту.