Рух і КҐБ
Зателефонував Володимир В'ятрович і запросив на слухання в прес-центр СБУ у зв'язку з оприлюдненням низки документів КҐБ УССР про діяльність Народного Руху України. Нагадаю, що 8 вересня Рух відзначатиме 20-річчя Установчих зборів.
Я був членом НРУ з січня 1990-го і до зламу 1992-1993-х, коли почався процес "партизації" організації. Тема "Рух і КҐБ" завжди в ті роки всіх хвилювала, викликаючи шалені і по більшості своїй дуже неконструктивні дискусії. Був такий час, коли всі всіх у цьому підозрювали. Я це відразу зрозумів, в друзі ні до кого не набивався, зайвого не питав, брався за будь-яку роботу - листівки роздавати, рухівську газету "Чорноморія" продавати тощо.
Мені відомі лише два цікаві випадки, про які варто згадати.
У Миколаєві КГБ обманом вдалося завербувати голову обласного Руху Ігоря Гаврилишина. Деякий час він зустрічався зі своїм куратором Рябоконем, давав йому списки членів організації, відповідав на питання, які чека цікавили. За ці "послуги" отримував невелику грошову винагороду, на яку купував патріотичну літературу, самвидавну пресу, значки з символікою, їздив на масові акції.
Напередодні установчого зїзду УРП, в квітні 1991-го, Ігор написав заяву на імя Левка Лук'яненка, де докладно описав всі свої контакти з КҐБ, механізм вербування, навів прізвища тих, хто особливо цікавив "органи" - а це майже весь актив Руху, УГС, "Зеленого світу" тощо. Мого імені Ігор не назвав, думаю, просто вивів з-під удару, бо після участі в студентському голодуванні в жовтні 90-го мене хотіли виключити з педінституту. А перший секретар обкома Леонід Шараєв критикував ректора на пленумі обкому, що в інституті "діє група підтримки УГС".
Ця заява, наскільки розумію, була "для внутрішнього вжитку", але сталося непередбачуване - секретар УРП Роман Коваль, не узгодивши, опублікував листа в першому номері своєї самвидавної газети "Прапор антикомунізму" під назвою "Прощавай, КҐБ!". Зчинився великий скандал. Ігор навіть виїхав з України на кілька років. Відтак повернувся і працює за фахом, дитячим реаніматологом, чув про нього добрі відгуки.
Другий випадок не менш вражаючий. Деякий час главою центрального секретаріату НРУ з осідком на площі Перемоги (на місці знищеної історичної будівлі зараз Банк Москви, хехе) був екс-керівник обєднаного Дрогобицького Руху, перший демократично обраний мер Трускавця Віктор Бурлаков. Потім, вже в незалежній Україні він написав заяву про бажання перейти на нову роботу - у... Службу безпеки України. Начальником, якщо не помиляюсь, управління "Т" - захист конституційного ладу, щось в такому дусі. Скандал теж був чималий. Правда, дехто зі старих вважає, що це таким чином реалізувалася ідея Михайла Гориня, що "наші хлопці мають бути всюди", інші - доказом того, що Бурлаков спеціально був інкорпорований у НРУ, а потім відкликаний для продовження служби, мовляв, генеральські посади людям з вулиці не дають.
Я був членом НРУ з січня 1990-го і до зламу 1992-1993-х, коли почався процес "партизації" організації. Тема "Рух і КҐБ" завжди в ті роки всіх хвилювала, викликаючи шалені і по більшості своїй дуже неконструктивні дискусії. Був такий час, коли всі всіх у цьому підозрювали. Я це відразу зрозумів, в друзі ні до кого не набивався, зайвого не питав, брався за будь-яку роботу - листівки роздавати, рухівську газету "Чорноморія" продавати тощо.
Мені відомі лише два цікаві випадки, про які варто згадати.
У Миколаєві КГБ обманом вдалося завербувати голову обласного Руху Ігоря Гаврилишина. Деякий час він зустрічався зі своїм куратором Рябоконем, давав йому списки членів організації, відповідав на питання, які чека цікавили. За ці "послуги" отримував невелику грошову винагороду, на яку купував патріотичну літературу, самвидавну пресу, значки з символікою, їздив на масові акції.
Напередодні установчого зїзду УРП, в квітні 1991-го, Ігор написав заяву на імя Левка Лук'яненка, де докладно описав всі свої контакти з КҐБ, механізм вербування, навів прізвища тих, хто особливо цікавив "органи" - а це майже весь актив Руху, УГС, "Зеленого світу" тощо. Мого імені Ігор не назвав, думаю, просто вивів з-під удару, бо після участі в студентському голодуванні в жовтні 90-го мене хотіли виключити з педінституту. А перший секретар обкома Леонід Шараєв критикував ректора на пленумі обкому, що в інституті "діє група підтримки УГС".
Ця заява, наскільки розумію, була "для внутрішнього вжитку", але сталося непередбачуване - секретар УРП Роман Коваль, не узгодивши, опублікував листа в першому номері своєї самвидавної газети "Прапор антикомунізму" під назвою "Прощавай, КҐБ!". Зчинився великий скандал. Ігор навіть виїхав з України на кілька років. Відтак повернувся і працює за фахом, дитячим реаніматологом, чув про нього добрі відгуки.
Другий випадок не менш вражаючий. Деякий час главою центрального секретаріату НРУ з осідком на площі Перемоги (на місці знищеної історичної будівлі зараз Банк Москви, хехе) був екс-керівник обєднаного Дрогобицького Руху, перший демократично обраний мер Трускавця Віктор Бурлаков. Потім, вже в незалежній Україні він написав заяву про бажання перейти на нову роботу - у... Службу безпеки України. Начальником, якщо не помиляюсь, управління "Т" - захист конституційного ладу, щось в такому дусі. Скандал теж був чималий. Правда, дехто зі старих вважає, що це таким чином реалізувалася ідея Михайла Гориня, що "наші хлопці мають бути всюди", інші - доказом того, що Бурлаков спеціально був інкорпорований у НРУ, а потім відкликаний для продовження служби, мовляв, генеральські посади людям з вулиці не дають.