Пакт про напад
Написано для тижневика "Главред"
«Я знаю, как сильно германская нация любит своего вождя, и поэтому мне хочется выпить за его здоровье» - ці слова Іосіфа Сталіна варті того, щоб стати епіграфом для книжки про початок Другої світової війни. Прологом для об’єктивної та чесної книги. Без радянських пропагандистських кліше, частину яких той-самий Сталін і вигадав. Починаючи від «вероломное нападение 22 июня». Адже за віроломством і цинізмом нацистський злочинець - лише один із його найкращих учнів.
Останні кілька тижнів європейська, особливо - польська та німецька - преса переповнена публікаціями про 23 серпня 1939 року, які плавно перетікають в інтерпретацію фактів і сенсів подій 1 вересня, а там уже й до аналізу дня 17 вересня рукою подати. Ці три дати абсолютно невипадково поставлені в один ряд. Бо без радянсько-німецьких домовленостей у Кремлі не було б інциденту в Гляйвіце, коли переодягнені поляками есесівці напали на свою ж, німецьку, радіостанцію. Не було б героїчної оборони півострова Вестерплатте в Гданську-Данцігу й війни, яка стала світовою. Ну, і не було б відкриття Червоною Армією «другого фронту» проти Польщі, військової операції із взяття під контроль «кресів всходніх», про які в Кремлі згадали як про західноукраїнські та західнобілоруські землі, які «стогнуть під владою польських панів». В радянській літературі цю зраду, окупацію 620 тисячами радянських солдатів держави-партнера, називали поетично «золотим вереснем», який приніс довгоочікувану єдність народам. Про те, що рішення кувалося не у Києві чи Львові, а в Москві проти ночі 23 серпня 39-го, радянським громадянам не повідомляли. Як і те, що сталося протягом короткого часу (1939-1941) з усіма, хто насправді боровся в Польщі за краще національне й соціальне життя, починаючи від членів Сільроба, КПЗУ й до членів ОУН.
Взагалі, дивно, що текст секретного додаткового протоколу до радянсько-німецьких домовленостей не надрукований в ці дні в тих виданнях, які без коментарів друкують, як кажуть галичани, бздури наших проросійських дєятєлєй про природність тих вересневих подій. Дозволимо собі процитувати його повністю.
Секретный дополнительный протокол
При подписании договора о ненападении между Германией и Союзом Советских Социалистических Республик нижеподписавшиеся уполномоченные обеих сторон обсудили в строго конфиденциальном порядке вопрос о разграничении сфер обоюдных интересов в Восточной Европе. Это обсуждение привело к нижеследующему результату.
В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Прибалтийских государств (Финляндия, Эстония, Латвия, Литва), северная граница Литвы одновременно является границей сфер интересов Германии и СССР. При этом интересы Литвы по отношению Виленской области признаются обеими сторонами.
В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Польского государства, граница сфер интересов Германии и СССР будет приблизительно проходить по линии рек Нарева, Вислы и Сана.
Вопрос, является ли в обоюдных интересах желательным сохранение независимого Польского государства и каковы будут границы этого государства, может быть окончательно выяснен только в течение дальнейшего политического развития.
Во всяком случае, оба правительства будут решать этот вопрос в порядке дружественного обоюдного согласия.
Касательно юго-востока Европы с советской стороны подчеркивается интерес СССР к Бессарабии.
С германской стороны заявляется о ее полной политической незаинтересованности в этих областях.
Этот протокол будет сохраняться обеими сторонами в строгом секрете.
Москва, 23 августа 1939 года
По уполномочию
За Правительство
Германии
И. Риббентроп
Правительство СССР
В. Молотов
Зрозуміло, чому всі післявоєнні покоління були позбавлені правди про змову Сталіна та Гітлера. Бо криваві злочини нацистів, на думку Кремля, списали всі попередні домовленості. Та й хто читає старі газети?.. А варто було б підняти підшивки хоча б тієї ж «Правди» за жовтень 1939-го, де сталінський нарком закордонних справ Вячеслав Молотов, не вагаючись оголосив саме західні демократії винними у розвязуванні війни. При цьому з союзної Німеччини відповідальність за війну радянський адвокат категорично знімав. Тоді ж він зробив фантастичну за своєю брутальністю заяву, що Польща, «уродливое порождение Версальской системы» перестала існувати. І, мовляв, кожен (!) «понимает», що «не может стоять вопрос о восстановлении старой Польши Поэтому абсурдно было бы продолжать нынешнюю войну под флагом реставрации Польского государства».
Кажучи це, звісно, розуміємо, якими були наслідки тієї сталінсько-гітлерівської політики. Зокрема, тодішні, передвоєнні територіальні прирощування власне й сформували нинішні обриси України. Хіба тільки без Криму. І за це, за логікою і старих радянських, і нинішніх путінських пропагандистів українці мали б до смерті бути вдячними Сталіну? А за умовчанням - і Гітлеру з Ріббентропом?..
Об’єднання історичних українських земель в рамках однієї держави стало благом по факту для утвердження незалежної держави Україна. Бо хто зна, що б було, якби Львів, Луцьк, Рівне, Тернопіль, Станіславів залишалися б польськими містами. Але, визнаючи це, не можна з позицій гуманізму не засудити злочини двох тоталітарних режимів. Оскільки від Верховної Ради годі такого чекати, можемо посилатися на текст ухваленої цьогоріч резолюції Парламентської асамблеї ОБСЄ «Воз’єднання розділеної Європи». У документі не робиться різниці у ставленні до двох тодішніх тоталітаризмів. Вони для сучасних європейців однаково небезпечні, однаково злочинні, бо «несли з собою геноцид, порушення прав і свобід людини, військові злочини та злочини проти людяності».
Боже, який вий після цього підняли кремлівські історики та публіцисти! І виття це чути дотепер. Декому вистачає совісті стверджувати - агресії не було. І домовленості Сталіна з Гітлером - це нормальна практика. І на хід німецько-польської війни удар у спину, «визвольний похід Радянського Союзу», ніяк не вплинув, бо, бачте, сили все одно були не рівні й Річ Посполита все одно б не витримала навали вермахту й німецькі танки опинилися б під самим радянським кордоном. Але це правда-неправда діє лише на тих, хто не хоче або не здатний прочитати оті самі рядки секретного протоколу - «граница сфер интересов Германии и СССР будет приблизительно проходить по линии рек Нарева, Вислы и Сана».
Отже, західний кордон СРСР, він же - нинішній кордон України формувався ажніяк не з волі, і не з врахуванням бажання українців, а з волі й компромісу вождів НСДАП та ВКП(б). Це було так зворушливого , після підписання угоди й таємного протоколу - глава Радянської держави запропонував міністру закордонних справ Третього Рейху Ріббентропу підняти бокал шампанського за здоров’я Адольфа Гітлера й клятвенно пообіцяв: «может дать своё честное слово, что Советский Союз никогда не предаст своего партнера». Того самого, акцентуємо, який рівно за тиждень розв’яже найкривавішу війну в історії людства.
Ненависть до демократії - ось, що передусім об’єднувало ніби антиподів Сталіна та Гітлера. Так, дуже недосконалої, згадаємо санаційну політику Польщі чи міжвоєнні режими держав Балтії, але все ж демократії. Нацистський плюс вже тоді притягувався до комуністичного мінуса.
Конкретних фактів про те як сталінська держава сприяла утвердженню і мілітаризації нацистського режиму оприлюднено стільки, щоб проблема організації трибунала проти сталінізму була б тільки питанням чистоти юридичної процедури. Наберіть в гуглі «співпраця СРСР і Німеччини» - тисячі публікацій, сотні оригінальних документів. Але і тисячі текстів, в яких логіка двох диктаторів нав’язується як єдиноможлива і доцільна.
Напередодні 1 вересня у кожній польській книгарні виділено спеціальні полиці, де викладено десятки книжок, альбомів, компакт-дисків тематично прив’язаних до 70-ї річниці початку війни. Зайдіть у найкращі київські, харківські чи львівські книгарні. Що ви бачите? Ну, так - десятки книжок панегіриків Сталіну, випущених московськими видавництвами. А ще? Де труд українських істориків, де переклади західної літератури, де, врешті решт, спецвипуски тижневиків і аршинні заголовки провідних газет? Немає. А раз так, то чого дивуватися, що в сталінської логіки так багато вільних і невільних адептів, віруючих у радянсько-російську пропаганду, а не тих, хто знає.
Непохований тиран, наче герой перебудовної сенсації - фільму Тенгіза Абуладзе «Покаяння», продовжує приходити до нас. Він із нами. Точніше, з тими, хто й досі живе логікою імперіалістичних планів. Якраз у день ювілею радянсько-гітлерівського пакту московське метро відкрило для відвідувачів відреставрований вестибюль станції «Курська-кільцева». Нагорі, під склепінням, золотими літерами написані слова радянського гімну - «Нас вырастил Сталин на верность народу на труд и на подвиги нас вдохновил» (пунктуацію збережено).
Цікаво, чи стане це підставою для скликання російської державної комісії, яка так опікується «переписуванням історії». Агов, пане Путіне, чи ви так не вважаєте? Ах, про що це, метро - це таксі для бідних, для тих, кому на роду написано вірити офіційній пропаганді «от Советского Информбюро» чи то пак «Первого канала».
п.с. оскільки деякі умнікі не хочуть знати факти - нагадую, що між СРСР і Польщею з 1932 року діяла угода про ненапад, продовжена до грудня 1945 року. і агресія проти РП була і залишається злочином, навіть якби секретного протоколу з Гітлером не було.