Хто платить гроші, той замовляє музику
"Для чого казати неправду, коли можна добитися цього ж, сказавши не всю правду" Професійне кредо деяких журналістів.
Свобода совісті та свобода слова стали чи не найбільшим здобутком незалежної України. Хоча робляться значні спроби вплинути на цю свободу, ми ще можемо вголос висловлювати свою позицію. Але цю свободу підстерігає величезна небезпека, страшніша, аніж політично-партійно-диктатурна церзура - цензура грошей. Журналісти, які сміливо постають проти утисків влади, часто виявляються безсилими проти спокуси підкупу. Замовні матеріали, прихована реклама давно стали звичною справою в журналістиці.
Не обминула ця спокуса і християнські медіа.
Прочитав сьогодні новину про міні-олімпійські ігри "відомої корейської церкви Манмін". Новина як новина, хоча трохи дивує те, чого то церква, перед якою стоять конкретні завдання духовного характеру, займається спортом. Чи не заради реклами? Але мене здивувало інше: інтернет-видання, яке вважає себе одним з лідерів українського медіа-простору, в таких захоплених словах, з такими яскравими епітетами розповідає про цю церкву, що мимоволі запитуєш себе: "А чи не заплатили їм за це?" Ще більше впевнюєшся в цьому, переглянувши матеріали цього видання, де згадується церква Манмін. Виключно позитивна інформація, яка представляє корейську церкву чи не найкращою, найдуховнішою, найуспішнішою церквою світу. І - жодного слова про те, що кілька місяців тому ця церква потрапила у центр скандалу, коли деякі служителі, в тому числі і відомий Йонгі Чо відкрито назвали Манмін культом а її лідера - лжевчителем.
Зрозуміло, видавці можуть знайти виправдання: ми ні на чиїй стороні, ми просто надаємо інформацію. Так то воно так, але є таке знамените журналістське правило (на жаль не жартівливе): "Для чого казати неправду, коли можна добитися цього ж, сказавши не всю правду". http://www.cnlnews.tv, скажімо на відміну від Інвікторі надало на своїх шпальнах інформацію з обох сторін.
В Україні ще немає церкви Манмін, але врахувавши, що це вчення широко розповсюджене серед російськомовного населення Ізраїлю, США та в Росії, враховуючи старання "незалежних" українських християнських мас-мадіа, які мусять "відпрацьовувати" "пожертвування", не здивуюся, коли через деякий час на тому ж інтернет-ресурсі прочитаю "незалежну" новину про відкриття церкви Манмін в Україні.
Свобода совісті та свобода слова стали чи не найбільшим здобутком незалежної України. Хоча робляться значні спроби вплинути на цю свободу, ми ще можемо вголос висловлювати свою позицію. Але цю свободу підстерігає величезна небезпека, страшніша, аніж політично-партійно-диктатурна церзура - цензура грошей. Журналісти, які сміливо постають проти утисків влади, часто виявляються безсилими проти спокуси підкупу. Замовні матеріали, прихована реклама давно стали звичною справою в журналістиці.
Не обминула ця спокуса і християнські медіа.
Прочитав сьогодні новину про міні-олімпійські ігри "відомої корейської церкви Манмін". Новина як новина, хоча трохи дивує те, чого то церква, перед якою стоять конкретні завдання духовного характеру, займається спортом. Чи не заради реклами? Але мене здивувало інше: інтернет-видання, яке вважає себе одним з лідерів українського медіа-простору, в таких захоплених словах, з такими яскравими епітетами розповідає про цю церкву, що мимоволі запитуєш себе: "А чи не заплатили їм за це?" Ще більше впевнюєшся в цьому, переглянувши матеріали цього видання, де згадується церква Манмін. Виключно позитивна інформація, яка представляє корейську церкву чи не найкращою, найдуховнішою, найуспішнішою церквою світу. І - жодного слова про те, що кілька місяців тому ця церква потрапила у центр скандалу, коли деякі служителі, в тому числі і відомий Йонгі Чо відкрито назвали Манмін культом а її лідера - лжевчителем.
Зрозуміло, видавці можуть знайти виправдання: ми ні на чиїй стороні, ми просто надаємо інформацію. Так то воно так, але є таке знамените журналістське правило (на жаль не жартівливе): "Для чого казати неправду, коли можна добитися цього ж, сказавши не всю правду". http://www.cnlnews.tv, скажімо на відміну від Інвікторі надало на своїх шпальнах інформацію з обох сторін.
В Україні ще немає церкви Манмін, але врахувавши, що це вчення широко розповсюджене серед російськомовного населення Ізраїлю, США та в Росії, враховуючи старання "незалежних" українських християнських мас-мадіа, які мусять "відпрацьовувати" "пожертвування", не здивуюся, коли через деякий час на тому ж інтернет-ресурсі прочитаю "незалежну" новину про відкриття церкви Манмін в Україні.