Який (правильний?) вихід?/Яке майбутнє?
Декілька днів оце користуюся сервісом "чат-рулетки". Випадкові розмови з випадковими людьми. Бувають цікаві співбесідники. Статистику не вів, гадаю, десь мабуть з 25-30 людьми мав короткі розмови.
Звернув увагу, що з мешканцями Росії буквально з усіма розмова неминуче скочувалась на питання Криму, Донбасу, війни та ідентичності. Всі ці люди стоять на позиції, що ми не окремий народ, а частина їх.
Також натрапив на трьох людей (з їх слів) окупованого Донбасу. Перший із донецька вимкнувся після української мови, один з Первомайська (Луганщина) емоційно розповідав, як їх обстрілює "ВСУ" (ЗСУ). Я запитав, чим можу допомогти? Він - що мовляв, виходьте на протести проти своєї влади, я кажу, що я нинішню владу не підтримую, а підтримую Порошенка.
Третій з Донецька, також проросійських поглядів. Але говорили хоча б зовні адекватно.
Також чимало розмовляв з білорусами - те, що стосується політики, то можна поділти на, умовно, людей нейтрально-нерозуміючих нас, і людей вороже-нерозуміючих. Різниця з росіянами в пропорції нейтрально і вороже.
От це, плюс мої пізнання в соціології плюс спостереження за життям, змушує мене ставити питання, який же нормальний вихід з цієї ситуації, який він, чи є він, що буде, і що робити?
Особисто я людина української ідентичності, прихильник шляху "геть від Москви до Європи". Під цим розумію де відродження, а де створення країни, ідентичності на власних засадах, не ставлячи за принцип бути протилежним Росії, фактично просто піднімаючи своє, це (протилежність Росії) відбувається автоматично. Прошарок таких людей в Україні є, але, об'єктивно, я тут завжди в цьому плані почував себе меншістю. Ну може тільки під час Майданів ні.
Об'єктивно, до подій 2014 року в нас назрівали дві ідентичності, умовно, власне українська (європейська) та укрАинская (креольська по своїй суті, одна цікава людина, Микола Рябчук слушно називає її "східнослов'янською"). Події 2014 року, Майдан та війна з Росією змінили стан справ радикально.
На контрольованих територіях відбувся мікс цих двох ідентичностей в щось третє, ну принаймні, мені таке пояснення видається найоптимальнішим. От як охарактеризувати Зеленського та його виборців в плані ідейного змісту? Ватниками більшість із них не є. Проукраїнських культурних цінностей вони теж особливо не несуть. Щодо проросійського сегменту, то з колишнього поля ПР і КПУ зразка 2010-2013 відбулися наступні процеси: значна їх частина добилися свого, і знаходяться або безпосередньо під російським контролем (АР Крим і Севастополь) або під російськими маріонетковими режимами (ОРДіЛО). Там вони в основному майже всі перейшли на позиції, що вони росіяни і хочуть в Росію.
Ще велика частина (переважно більш помірована частина виборців колишньої ПР) перейшла на помірковані, але вже проукраїнські позиції. Ну і частина так і лишилася ні в тих ні в сих. Типовий виборець опоблоку ж бо не бажає ніякої анексії України чи її частини Росією, він проагне чогось такого, що було раніше, "іншої, проросійської України". Але це явно розходиться з думкою як Росії (яка би поглинула їх) так і більшості решти населення (яке проти проросійської України, або, принаймні, не проти і принаймні пасивно схвалює Україну українсько-європейську).
З того, що я бачу, то невизнання росіянами нашої окремішності, нашого вибору і шляху досягнуло таких масштабів, що це можна тепер сміливо порівнювати зі, скажімо, патологічним невизнанням з боку частини арабо-ісламського світу права держави Ізраїль і євреїв на існування.
Але ми є, і ми не росіяни.
І навіть більшість виборців Зеленського, гадаю, не "адіннарот", як бачать нас росіяни та Путін.
Чесно, я не бачу хорошого виходу з цієї ситуації. В Україні внутрішні "броженія умов", при тому, що тепер це таки справді не "адіннарот" з відомо-кими (вибачте за аналогію з персонажами світу Гаррі Поттера
).
А яке майбутнє цієї ситуації бачать ті, хто читає цей допис? Що би Ви хотіли, та чого очікуєте?, або що прогнозуєте?