Відгук на статтю "Лібералізм у класичній традиції" Людвіґа фон Мізеса
Як я вже недавно писав, я придбав отаку антологію "Лібералізм". Планую писати свої думки по прочитаному по мірі прочитання. Щоправда ,можливо, лише розміщуватиму їх в ЖЖ, а сюди кидатиму посилання. Формат соцмережі не дуже ж бо для такого підходить. Також мені цікавознати, чи це комусь цікаво. "Вподобайки" і репости тому всіляко вітаються. :)
Сьогодні прочитав першу статтю звідти авторства економіста та філософа Людвіґа фон Мізеса, "Лібералізм у класичній традиції".
Найцікавіші думки для мене з прочитаного:
"...він ("лібералізм") не має нічого іншого на меті, окрім підвищення їхнього ("людей") зовнішнього, матеріального добробуту, і безпосередньо не переймається їхніми (знову ж таки, "людей") внутрішніми духовними та метафізичними потребами. Лібералізм не обіцяє людям щастя чи вдоволення, а лише максимально можливе задоволення усіх тих бажань, які можна задовольнити за допомогою речей матеріального світу".
-- В цьому лібералізм прямо обернений до націоналізму. Націоналізм в чистому вигляді є ідеологією суто нематеріальною. Звісно, є спроби "приростити" до націоналізму найрізноманітніші економічні погляди: від лівих до правих. Але це все похідні. А в своїй основі, націоналізм - нематеріальна ідеологія, а лібералізм - навпаки. Це не є ані добре, ані погано. Це просто цікаво, як на мене.
Цікавим є також і питання ставлення до ідеї рівності:
"...немає нічого більш необґрунтованого, ніж наполягання на позірній рівності усіх членів людської раси. Люди є абсолютно не рівними. ... Усієї людської могутності забракло б, аби зробити людей справді рівними. Люди є, і завжди лишатимуться не рівними."
В цьому лібералізм явно протилежний комунізмові та соціалізмові. Власне, тут лібералізм знаходиться посередині між тими, хто проане досягти рівності шляхом усереднення, шляхом нанесення шкоди розвиненішим (комунізм/соціалізм) та між тими, хто засадниче виступає за нерівність з ірраціональних міркувань (частина націоналістичного спектру).
Ставлення до держави і Уряду: "...Невелика кількість антисуспільних індивідів... ...здатна зробити саме існування суспільства неможливим. Без застосування примусу і насильства до ворогів суспільства в ньому неможливо було б жити."
Дуже правильна позиція. Ми бачимо на прикладі Лугандону реальний приклад таких антисуспільних індивідів. В планетарному масштабі світ має цілу націю таких антисуспільних індивідів і їхню державу - Росію. І до них необхідно застосовувати насильство і примус в інтересах захисту суспільства, цивілізації як таких. Єдине, в чому, як мені здається, автор неправий, так це в оцінці кількості антисуспільних елементів.
В цілому по статті хочеться відзначити, що принципових зауважень до думок автора не так і багато. У дечому лібералізм видається мені утопічним. Свободу треба захищати дещо більше і ширше, принаймні, на нинішньому етапі розвитку людства. Ну і лишається відкритим питанням питання гуманітарної політики.