Раціональний план-пропозиція щодо ситуації в АР Крим, Севастополі, Донецькій та Луганській областях
І. Припинення вогню та встановлення миру.
1) Формується міжнародна миротворча місія під егідою ООН, або якщо таке неможливо, під егідою США та НАТО, яка займає спочатку прифронтову смугу, а потім і всю територію Донецької та Луганської областей, а також АР Крим та міста Севастополя.
2) Збройні сили РФ, виводяться з території України у її міжнародно визнаних кордонах у повному обсязі, включаючи ЧФ РФ на підставі одностороннього розірвання договору про базування ЧФ РФ в Україні та порушення Росією низки міжнародних та міждержавних угод і Будапештського меморандуму.
3) Збройні формування так званих ДНР та ЛНР розформовуються, та здають зброю миротворчому континегенту в обмін на амністію.
4) Збройні сили України, підрозділи Внутрішніх військ, добровольчі батальйони відходять на східну межу Харківської, Дніпропетровської, Запорізької областей; південну межу Херсонської області.
5) Створюється режим контролю на межах Донецької, Луганської областей; АР Крим та Севастополя, в тому числі і на державнному кордоніі України в її міжнародно визнаних кордонах.
6) Миротворчою місією проводиться створення місцевої поліції.
7) Відновлюється діяльність суду та прокуратури, що підконтрольні миротворчій місії.
ІІ. Плебісцити про статус територій.
1) Україна змінює своє законодавство та Конституцію, та уможливлює вихід окремих територій за наслідком плебісциту на описаних нижче умовах.
2) Після цього під егідою миротворчої місії, за участі спостерігачів від України та (за бажанням) від інших країн проводиться плебісцит про статус кожної території. Плебісцит має відбуватися не менше, ніж за рік після встановлення контролю міжнародною миротворчою місією над вказаними регіонами. Мають бути гарантовані можливості для вільної агітації для обох сторін у передбачений законодавством спосіб.
2) На плебісцит виноситься питання: "Чи підримуєте Ви від'єднання (повна назва району, міста обласного, державного підпорядкування в родовому відмінку) від України?"
3) Перемога прихильників від'єднання на рівні кожного району (міста обласного, державного підпорядкування) фіксуватиметься у разі, якщо в районі ствердно відповіли на питання плебісциту 50%+1 голос від всіх громадян України, які мали таке право голосу станом на лютий 2014 року а також молодь, якій виповнилося 18 років у період між лютим 2014 року та часом проведення плебісциту. Додатковою умовою для визнання легальності виходу є п. 4 ІІ Розділу. Не допускається голосування громадян інших держав, навіть якщо вони постійно і на законних підставах мешкали на даних територіях.
4) Територія (район, міста обласного, державного підпорядкування), яка відділяється від України за результатами плебісциту не може бути анклавом: вона має мати вихід до державного кордону з Російською Федерацією або моря чи бути фізично з'єднаною з тими районами (міста обласного, державного підпорядкування), які відповідають критерію наявності в них кордону з Російською Федерацією чи виходу до моря.
5) Аналогічно, у разі, якщо певний район проголосував за збереження у складі України, але цілком оточений територіями, які проголосували за вихід зі складу України, та не має виходу до моря, то він виводиться зі складу України.
ІІІ. Питання власності.
1) Обидві сторони гарантують право приватної власності набуте законним шляхом для всіх мешканців територій, на яких проводиться плебісцит незалежно від його результатів.
2) Державна власність ділиться по "нульовому варіанту" - за місцем фактичного знаходження.
ІV. Гарантії та перехідні положення
1) На територіях, де проводиться плебісцит, протягом щонайменше року з дня плебісциту зберігається присутність міжнародних миротворчих сил.
2) На території, яка за результатами плебісциту підлягає відділенню зі складу України, (у разі її виникнення за результатами плебісциту) у 90 денний термін з моменту оголошення офіційних результатів плебісциту проводяться вибори до Установчих зборів. Установчі збори створюються окремо для кожної з територій, яка (у разі її виникнення за результатами плебісциту) виходить зі складу України, та були розиташовані, у відповідно, Донецькій, Луганській областях, АР Крим, Севастополі. Чисельність Установчих зборів встановлюється в 100 місць, вибори здійснюються за пропорційною системою, з бар'єром в 1% (1 місце), з дозволом на створення іменних блоків та виборчих комітетів. На першому засіданні Установчих зборів зачитуються офіційні результати рефрендуму та проголошується незалежність відповідної території.
3) На територіях, які за результатами плебісциту (у разі наявності) висловилися за подальше перебування у складі України 90 денний термін з моменту оголошення офіційних результатів плебісциту проводяться вибори до органів місцевого самоврядування за чинним виборчим законодавством України.
4) Встановлюється заборона на входження новопроголошених за результатами рефрендуму територій до складу інших держав терміном 5 років.
5) Всім громадянам України, які проживали на території районів (міста обласного, державного підпорядкування) які за резултьтатами плебісциту опинилися на території (у разі її виникнення за результатами плебісциту), яка відділяється гарантується (на вибір) право автоматичного отримання нового громадянства або посвідки на постійне проживання зі збереженням громадянства України.
***
Деякі філософські аспекти.
Для мене очевидно, що є певна категрія людей, власників паспортів держави Україна, які не хочуть жити в Україні. Якщо таких людей, які активно не хочуть жити в Україні на певній, бодай мінімально самодостатній території є більшість, то я не бачу причини, чому я мав би бути проти. Наприклад, я був в Севастополі, і цілком припускаю, що вони справді не хочуть жити в Україні. Більше того, в мене також є бажання, аби вони жили з нами в різних державах.
Я думаю, що максимум, що втратить Україна за таким рефрендумом - це АР Крим і Севастополь (останній майже напевно), а також півднну частину Луганської області (неочевидно).
В той же час, я переконаний, що ані бандити з ДНР/ЛНР, ані Росія на подібні умови не пристануть, адже їхньою метою є не відокремити ці шматки території, а тримати Україну у стані війни, та не допускати нашого реформування. Але така наша позиція (за якої ми втратимо хіба заселені відверто ворожими до нас людьми території) дозволяє нам вигідно позиціонувати себе перед західніми партнерами, та домагатися від них виконання раніше взятих на себе зобов'язань, зокрема і по Будапештському меморандуму.
Іще: в ХХІ столітті треба боротися не так за території, як за мізки людей.