Правий сектор віднині - політична партія (+деякі особисті міркування)
Що можу сказати?
Чи є створення цієї партії добрим кроком? Гадаю, так. Існувала досить велика кількість людей які вважали себе націоналістами, але з тих чи інших причин не вступили до ВО "Свобода", або ж які з неї вийшли, з певних причин. Тепер у всіх цих людей з'явилася певна альтернатива, яка варта того, аби її розглянути. Правий сектор (надалі - ПС) явно здатен претендувати на майбутню участь в парламентських і місцевих виборах, на місця в радах, на реальний вплив на політику.
Я не знаю, що з часом буде з ПС. Сподівюсь, вони не повторять помилок "Свободи".
Ключові помилки "Свободи" - це:
1) Відсутність нормального розуміння принципів розвитку особистості у партії
2) Лідерсько-фюрерський принцип звітності і підрядності
3) Прийняття стратегічних рішень лідером, або купкою наближених, і, вибачте, у випадку з Фаріон - ще й обмежених людей...
4) Подвійні стандарти до партійців
5) Відсутність врахування інтересів самого партійця, експлуатаційний принцип ставлення до нього
6) Відсутність внутрішньої демократії. Не в ліберастичному, а в первісно-високому значенні слова.
7) Створення атмосфери, за якої неможливо усунути керівника партії чи певної ланки "знизу", а спроба такого усунення явно була б розцінена як "зрада", з подальшими санкціями.
8) Розуміння партії як "братсва", присвоєння їй невластивих функцій - замість того, аби визнати, що суть партій - це об'єднанувати людей за ідеологічними принципами та суспільними інтересами.
9) Втягування партійців в провокації, дебільно організовані та продумані, та з сумнівною вигодою для інтересів партії
В деяких ідеологічних аспектах ПС явно кращий за ВОС. Настільки мені відомо, ПС відмовився від "принципу крові", і це питання для нього не має значення. У ВОС же цікавляться кровним походженням кандидата на вступ. Я, так би мовити, 100% українець, зрештою - далекий родич Шевченка, але для мене зараз сам принцип рахувати у комусь кровно-етнічне походження, і на базі цього долучати його до політичної партії, чи ні - абсолютно неприйнятний. Бо - є "українець" Колесніченко, і був черокі Джеймс Мейс, дослідник Голодомору. Вгадайте, до кого в мене краще ставлення...
Якщо людина добровільно вивчила нашу мову, визнає наші закони, Конституцію, володіє основами знань з нашої історії - навіть якщо це негр чи китаєць - я готовий вважати таку людину українцем.
В той же час, мені дуже не сподобалася заява лідера ПС, Яроша, щодо не-вступу в НАТО. Для мене це одне з дуже важливих питань. Воно на другому-третьому місці після питання мови.
Також, я нині вже не можу сказати, що я підтримую націоналізм як світосприйняття (раніше таке мало місце). Скоріше, мені ближчі первісні ліберальні ідеї, які не варто плутати з ліберастичними. Мене дивувало, а під кінець уже і відверто злило, що "Свобода" так відчайдушно обрала стратегію тотальної боротьби з лібералізмом, при цьому, допускаючи відверто комуністичні елементи в собі самій, в першу чергу, в плані економічної частини програми партії - там же часом більшовизм чистої води!
"Libertas" contra liberales, якщо однією фразою... :-) ("Свобода" проти "свобідних", даруйте за галицьке словечко)
Мені хотілося б бачити політичну силу, яка би поєднувала:
від націоналізму:
- наявність самого поняття Нації. (але лише мовно-культурної спільноти, без "кровних" ідей)
- позицію по мовному питанню, підтримку дерусифікації України (в цьому аспекті засуджую т.зв "російськомовних українських націоналістів", не можу вважати їх націоналістами, хоча і вбачаю в них ряд позитивних для країни зрушень)
від лібералізму:
- визнання свободи індивіда вищою цінністю (щодо питання мови, то межу провести так: приватна сфера - сфера індивіда, офіційна сфера - сфера держави і законів)
- економічні праві погляди
від націоналізму і лібералізму разом:
- лютий, нещадний антикомунізм. :-)
Умовна назва для ідеології такої сили - "націонал-лібералізм".
От якось так-ось поки.