Щодо Польщі, і не тільки
Останнім часом всі, кому не лінь щось пишуть на тему українсько-польських стосунків, і, зокрема, про події другої світової війни. Як на мене, то аж така увага ЗМІ і публіцистики до цього є невиправданою і не-співмірною . Але менше з тим.
Який є історичний фактаж і стан справ на даний момент?
Історію варто почати з часу, коли окремішність поляків та українців (на той час - під назвою русів/рутенів/русинів...) зафіксували Польське Королівство та (Київська) Русь відповідно. Межа між державами переважно проходила набагато далі на захід стосовно сучасного кордону. В ході занепаду Київської Русі Польща поступово посилювалася, і опанувала Галичину. Решта тогочасних українських земель опинилася в Польщі після Люблінською унії 1569 року. Польська експансія поширилася на всю Україну. Тут хотів би зауважити: тогочасна Україна - це нинішня центрально-західна Україна, дуже частково - частина Нижнього Подніпров'я - козацькі січі. Територія більшості нинішнього півдня та сходу була заселена іншими, азійськими народами, і безпосередньо частиною історії українців не є.
Поляки встановили щодо українців режим визиску та нав'язування асиміляції. Значною мірою асиміляції сприяло поширення католицизму, а після берестейської церковної унії - й греко-католицизм. Тут хочу зробити невеличку ремарку: релігія тоді, і релігія зараз - це геть різні речі. І хоча я зараз не надто прихильний до християнства, і тим більше, до православ'я, на той момент православність, значною мірою, вирізняла українців, була одним з основних елементів ідентичності, поруч з власною українською мовою. Тому хоча зараз греко-католицизм і виконує скоріше позитивну функцію в збереженні національної ідентичності, на момент створення це був серйозний по ній, ідентичності, удар.
Загалом, напередодні Хмельниччини (1648) українство виглядало таким, що знаходиться на грані повного краху і поглинення Польщею. Але Польща "перегнула палицю", спровокувала бунт, який підірвав її, та підірвав так, що Польща більше ніколи не змогла відродитися в тих межах. Бунт знищив польщизну на всьому Лівобережжі, дуже ослабив на Правобережжі, Поділлі, що в підсумку теж відносно скоро теж випали з орбіт польських впливів. Українці, в цілому, уже тоді ліквідували глобальну загрозу "розчинення" в польщизні. Тобто, уже було очевидно, що повного поглинення Польщею всього українства уже не відбудеться. Але лишилося питання з етнічними кордонами. На Галичині і Волині кількість поляків була істотною, в окремих "острівцях" вони мали більшість.
По розділах Польщі Волинь потрапила до Російської імперії, а Галичина - до Австро-Угорської. В Галичині поляки зберегли вищий статус, ніж українці. У 1917 році розвалилася Росія, Україна почала рухатися до власної держави (1918, проголошення). На заході ця держава включала фактично всі українські етнічні землі, що перед тим були в Росії, включно з Волинню (зараз українська), Холмщиною, Підляшшям (зараз у Польщі) Пінщиною, Берестейщиною (зараз у Білорусі). Після поразки Австро-Угорщини у першій світовій війні відбувся її розвал. українці і поляки розпочали війну за Галичину. Сили галичан ,які створили ЗУНР (західно-українську народну республіку) були нерівні з польськими. Тим більше, що полякам вдалося переконати західні демократії (Францію, Великобританію в першу чергу) у виділенні допомоги "для боротьби з більшовизмом", яка фактично була використана більшою мірою на боротьбу з українцями. Українці, що раніше жили під Росією ще не встигли очуняти від перебування в ній, і реальної допомоги галичанам від УНР не могло бути. Після поразки в Галичині галичани включилися в боротьбу за інтереси центру проти Росії, як реакційно-"білої" так і комуно-більшовицької. Зрештою,керівник УНР Симон Петлюра пішов на союз з поляками проти більшовиків - за рахунок купи українських земель, звісно, і Галичини. Попри те, що багато хто засуджує Петлюру за це, я вважаю, що він повівся цілком правильно в тій ситуації. УНР жодним чином уже не могла на той час повернути західні території. Ні війська, ні дипломатичних можливостей для цього не було. А шанс на закріплення бодай якоїсь української держави тоді був! Якби задумка Петлюри вдалася, шанси на що були, і шанси ці були непоганими, то, найімовірніше, 20 століття не було б для нас такою катастрофою, якою воно стало в результаті Голодомору. Росія ніколи б не пішла на такий масштабний геноцид, маючи під боком хоч якусь українську державу... Ну але це я трохи відійшов вбік від теми.
Спочатку українсько-польський союз був цілком успішним, ми повернули собі столицю. Та потім більшовики перейшли в контрнаступ. Ціною величезних втрат, зокрема, й українців, наступ більшовизму вглиб Європи було тимчасово призупинено. Але поляки зрадили українців, уклавши сепаратний мир з Росією. Українство ще трошки поборсалося саме проти більшовизму в районі Кам'янця-Подільського та в партизанщині і селянських повстаннях, але, звісно, було розбите... Західна Україна (окрім Закарпаття і Буковини) опинилася в Польщі, яка продовжила політику асиміляції. Далі була змова Німеччини і Росії про війну в Європі і її розділ. Росія загарбала більшу частину західної України. При цьому, північ західної України вона адміністративно перерозподілила до "Білоруської РСР" задля денаціоналізації населення та в рамках створення "радянського" народу - по суті, "покращеного" російського під новою назвою.
Далі союзники стали ворогами - 22 червня 1941 Німеччина атакувала Союз. Німцям україно-польське протистояння було тільки вигідне, тому вони його або підтримували, або, принаймні, не втручалися. І українці, і поляки, почали "з'ясовувати стосунки". Були взаємні масові вбивства. Потому вернувся СРСР, який віддав частину українських земель Польщі. Українськість цих земель невдовзі була знищена шляхом знищення або виселення українців (операція "Вісла"), що є результатом змови Польщі та Росії. Тобто, українство в Польщі на своїх етнічних теренах перестало існувати. З іншого боку кордону СРСР вислив/добровільно поїхали в Польщу більшість вцілілих поляків Галичини і Волині. Останні стали фактично моноетнічно-українськими
В результаті державний кордон став і етнічним кордоном - спочатку Польщі і СРСР а тепер Польщі й України. Українці в Польщі живуть тепер далеко від кордону з Україною, поляки в Україні - переважно теж. Та й по суті ці "поляки" - це україномовні-католики. А за даних умов їхній "католицизм" - це скоріше "плюс" а не "мінус".
В цілому, вся ця кривава тисячолітня різня українсько-польської історії, що почалася ще з часів Київської Русі, призвела до того, що кордон (у порівнянні з Х ст.) дещо зсунувся на схід, тобто, ми, українці, трохи програли полякам. Втім, на фоні того, що ми програли Росії, це виглядає не настільки критично...
Поляки хочуть від нас засудження вбивства їхніх предків нашими предками. Українці хочуть засудження вбивства наших предків поляками. При цьому, в обох сторонах переважають адеквати, які розуміють, що подальший конфлікт немає сенсу, бо немає чого ділити, а Росія в нас спільна... :-)
Але і тут Польща в кращому становищі - там і влада і опозиція - це поляки, а не полонофоби. В Україні ж влада - українофоби-азіати. Влада в Україні легко йде на польські позиції в цьому питанні, по принципу "пократи ненаших" виборців. Поляки (виконавці, по-суті) і, головне, Росія (реальний замовник) з цього вміло користуються. Причому, "українська тема" для польських політиків - третьорядний спосіб піару в очах невеликої частини електорату.
А тепер про "вибачення". Вибачень не буде. :-)
По-перше, України як держави в ті роки просто не існувало, і винна в цьому і Польща з поляками зокрема. З якого це дива Україна має вибачатися за дії, які вона, держава ,не скоювала?
По-друге, Волинь, Галичина, Холмщина, Бойківщина, Лемківщина і решта Закрезоння - це наші землі. Поляки їх заселяли в ході і в наслідку загарбницьких воєн проти нас. Хмельницький же дійшов лиш до Замостя, і на Варшаву не пішов! Й УПА воювало не під Варшавою, а на землях, заселених українцями.
По-третє, я не можу і головне, не хочу засуджувати людей - наших предків, які в ході війни боролися за виживання.
По-четверте, мені огидно, що поляки використовують слабкість України в своїх дрібнополітичних внутрішінх електоральних іграх.
А ще мене дратує те, що всі ці розмови, з обох сторін прикриваються ліберальними балачками про "права людини". Іще раз нагадую: ішла найбільша в світі війна, і тут народи часто боролися за виживання! Якби тоді наші предки переймалися "правами людини", то поляки, німці та росіяни нас би всіх акуратно вирізали! То я що, маю засуджувати методи діяльності наших предків, чи що? Методи були адекватними ситуації - не більше, і не менше того.
Я розумію поляків, але від цього я не стаю на їхні позиції. Моя пропозиція - потрібне не "примирення" з допомогою ліберальної демагогії, а усвідомлення реальних загроз для наших народів і держав з боку Росії й об'єднання зусиль для їх подолання!
P.S. Я киянин, і рід мій центрально-український, так би мовити. Поляків тут практично немає уже давно (та й ті що є - давно українізувалися і мовно і політично), і ставлення до них скоріше позитивне - по тій же причині. Немає носіїв - немає і "-фобії", так би мовити... Я розумію, що для західних українців все це, либонь, ще надто особисте і надто болюче. Але ж товариство, загроза ополячення більше не існує, а загроза русифікації існує ще й яка! Минуле ми не змінимо, то давайте хоч майбутнє не будемо собі знищувати!
P.P.S. Jeszcze Polska nie zginęła/Ще не вмерла Україна... То може, товариші-панове, досить вже гнити та вмирати? ;-) Подивімося ж на московитів - "Россия - священная наша держава"... Вам ще щось не зрозуміло?