«Непрохідні»: «покращена» версія старого міфу
Якщо раніше, до виборів - 2012 ключовим аргументом проти «Свободи» була «непрохідність» партії, то зараз цей міф, який розвіяло в прах осіннє волевиявлення українців, неначе гідру, знову відроджують - в дещо іншому вигляді, але з тією ж спотвореною суттю.
Як відомо, перед парламентськими виборами чимало «експертів» від політології висловлювалися в тому дусі, що у деяких кандидатів від «Свободи» ну «немає ніяких шансів» перемогти їхніх набагато багатших опонентів від влади на мажоритарних округах. Ось, наприклад, яскравий зразок, що його опублікувала газета «Сегодня» («Сьогодні»), посилаючись на «Інститут української політики» напередодні виборів (переклад на українську - авторський): «З вірогідністю, яка наближається до 100%, можна стверджувати, що переможцем виборів в окрузі № 215 стане секретар Київради Галина Герега».
Як відомо, по 215-ому округу, переміг Андрій Іллєнко…
Тепер же ту саму технологію намагаються застосувати і щодо ймовірного (за даними всіх більш-менш солідних соцопитувань) другого туру майбутніх президентських виборів. Розпочав цю стратегію відомий «кнопкодавець», «регіонал» Чечетов. ПР, устами Чечетова, визнала, що головним і найнебезпечнішим для Януковича кандидатом у 2015 вони вважають саме Тягнибока. В той же час, Чечетов впевнений, що у протистоянні Тягнибок-Янукович переможе саме лідер ПР.
Втім, набагато більш дивно і прикро те, що думку про, буцімто, неминучу перемогу Януковича у випадку проходження Олега Ярославовича до другого туру, радо підхопили різноманітні демо-ліберальні політологи та «експерти».
Наприклад, в статті «Симулякр вибору Тягнибока», опублікованій на УП 7 лютого ц.р., автор прямо пише, що на його думку, «сприйняття Олега Тягнибока єдиним реальним суперником Віктора Януковича в президентській гонці» реалізує мрію регіоналів про «формування ручного спаринг-партнера для Януковича в другому турі». Схожі настрої панують і у статті відомого «свободофоба» Тараса Возняка, «Роль і місія опозиційного тріумвірату на виборах 2015 року». Тут просто відчувається потік ненависті і спроби її виправдання шляхом перекладання відповідальності на напівміфічне «несприйняття Європою» націоналістів. Очевидно, та частина «Європи», з легалізованою проституцією, наркоманією та сексуальними збоченнями, до якої, очевидно, і належить та яку захищає пан Возняк, справді «не сприймає» нормальні, традиційні, власне європейські ідеї, але ж до чого тут питання ймовірності перемоги націоналістів?
Україна - не Франція
Якщо до Леоніда Даниловича на другому терміні президентства таки прийшло осяяння, що країна, яку він очолює - «не Росія», то багатьом українським політологам та журналістам варто зрозуміти, що «Україна - не Франція».
Мова йде про типовий політологічний аргумент щодо того, ніби, мовляв, націоналісти не можуть прийти до влади в масштабі країни - з посиланням на західноєвропейські приклади. Мабуть, найбільш класичний випадок, це президентські вибори у Франції 2002 року, коли традиційну гегемонію, за якої в другому турі зустрічались кандидат від правих консервативних лібералів і кандидат від лівих соціальних лібералів порушив націоналіст Ле Пен. Тоді, у 2002-ому, він у першому турі сенсаційно обіграв соціаліста Ліонеля Жоспена. В першому турі кандидат від правих, Жак Ширак, отримав 19,88%, кандидат від «Національного Фронту» (НФ), Ле Пен - 16,86%, соціаліст Жоспен - 16,18%. В другому ж турі всі ліві ліберали та комуністи згуртувалися довкола правого Ширака, і той переміг з величезним розривом: 82,21% проти 17,79% за Ле Пена.
Схожа ситуація присутня і на парламентських виборах. У Франції діє мажоритарна система виборів до Національних зборів, що передбачає другий тур у разі, якщо жоден кандидат не отримав 50% у першому турі. За рахунок цього створюється ситуація, коли представники «Національного Фронту» проходять до другого туру, але там програють або соціалісту або кандидату-консерватору. Так, при тому, що в першому турі останніх парламентських виборів за кандидатів від «Національного Фронту» проголосувало 13,6% виборців (третє місце по країні!), у підсумку, НФ здобув лише 2 місця з 577-ми. Для порівняння: 2 мандати отримали і центристи з «Демократичного руху», за яких в першому турі проголосувало 1,76%!
Втім, раніше НФ взагалі не був представлений у Парламенті - саме через особливості с(по)твореної «демократичними» лібералами виборчої системи. Тобто, навіть у західноєвропейських ліберальних режимах формується тенденція до подолання націоналістами наслідків створеного лібералами і їхніми фактичними союзниками, комуністами, образу «фашистів»/«расистів».
Тобто, у випадку Франції, є ситуація, за якої націоналісти мають доволі значну підтримку у суспільстві, але завдяки фактичній змові сил, що існують в межах ліберального світогляду, позбавлені не тільки шансів на перемогу на президентських виборах, а й на представництво в Парламенті.
Щодо України наведений приклад-шаблон в ролі аналогії не підходить взагалі ніяк. На відміну від Франції, де головний поділ йде по лінії «праві консервативні ліберали» - «ліві соціальні ліберали», в Україні головний поділ іде між тими силами, які втілюють чи принаймні, декларують вірність ідеї України як самостійної реальності, і тими, які бачать Україну як додаток до Росії чи «іншу» Росію. Допоки цей поділ існуватиме, всі інші питання, як-то економічні погляди (праві - ліві) чи протиставлення за шкалою консерватизму - соціального лібералізму для більшості виборців будуть вторинними для вибору.
Що говорить соціологія: тур перший
Розглянемо детальніше дані двох соціологічних опитувань щодо виборів Президента, які з’явилися уже після парламентських виборів. Мова йде про опитування, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва разом із соціологічною службою Центру Разумкова у грудні 2012-ого року та опитування соціологічної групи «Рейтинг» наприкінці лютого поточного року. Тут варто зауважити, що обидва опитування були проведені у двох варіантах: як з можливою участю Юлії Тимошенко, так і без неї. Власне, дані опитувань у вигляді діаграм:
Перш ніж аналізувати самі дані, варто написати, що подані тут відсотки не слід сприймати як наближені до прогнозованих виборчих, а лише як ілюстрацію співвідношення між виборцями того чи іншого політика. На реальних виборах усі кандидати мають отримати вищі відсотки за рахунок перерозподілу позицій «не прийду на вибори», «не визначився», «проти всіх». Наприклад, «Рейтинг» після перерозподілу цих позицій прогнозує уже 10,2% для Олега Тягнибока.
За умови неучасті Юлії Тимошенко у виборчих перегонах (що виглядає найбільш імовірним сценарієм на сьогоднішній день), головна боротьба за місце в другому турі розгортається поміж Кличком і Яценюком. Причому, за даними «Рейтингу», навіть в разі висунення Яценюка єдиним кандидатом від того конгломерату партій, що входить в "Об’єдану опозицію «Батьківщина», він поступається Кличку. В разі ж окремого походу Яценюка, без підтримки Тимошенко, Тягнибок уже обганяє Яценюка.
Втім, до чергових виборів залишається ще два роки, і тут на перший план виходить питання динаміки змін. На діаграмі нижче показано зміну рейтингів за останній рік: зліва - дані за березень 2012-ого року, справа - за лютий 2013-ого. Тут знову подано відсотки від усіх опитаних, реальні цифри на виборах для всіх кандидатів були б вищими:
Як бачимо, за останній рік найбільше зросли рейтинги Кличка та Тягнибока. Незначний ріст демонструють і Янукович з Симоненком, проте це скоріше пов’язано з перетоком нечисленних виборців Тігіпка до Януковича і частини виборів Януковича - до Симоненка. Натомість, впала у рейтингах Тимошенко та Яценюк.
Чому Тягнибок переможе Януковича у другому турі?
На даний момент, за даними все того ж таки «Рейтингу», у разі виходу до гіпотетичного другого туру Януковича і Тягнибока, розрив між ними знаходився б у межах статистичної похибки: 33,5% за лідера ПР проти 32,3% за лідера «Свободи». При цьому, «проти обох» збираються голосувати 23,4%, а ще 10,8% «не визначилися».
Зрозуміло й очевидно, що ні про які 23,4% за позицію «не підтримую жодного кандидата» мова йти не може: на останніх президентських виборах за цю позицію проголосувало 4,36%, однак навіть такий показник можна вважати скоріше нетипово високим.
Інакше кажучи, для того, що б потрапити до другого туру, Тягнибоку необхідно зрости в першому. І коли таке станеться, то зросте його підтримка і в другому турі.
Для наочності, наводжу дані з сайту «Рейтингу», дані в динаміці:
та в розрізі регіонів і політичних симпатій першого туру:
Згідно з цими даними, більш ніж очевидно, що у Тягнибока набагато кращі «резерви» для нарощення підтримки, ніж у чинного глави держави: навіть серед виборців Королевської Тягнибок має більшу популярність, ніж Янукович! Тягнибок може також розраховувати на прихильність більшості виборців Кличка, Порошенка, Гриценка, Яценюка, Тимошенко. Окрім того, що дуже важливо, серед тих, хто іще не визначився щодо свого вибору у першому турі, Тягнибок має велику перевагу над Януковичем: 23% за лідера націоналістів проти 12% Януковича.
Більше (9% проти 5%) має Тягнибок і серед «противсіхів» першого туру.
Загалом, особливістю пост«помаранчевого» виборця є наявність більшої (ніж у «біло-блакитному» спектрі) частки осіб, що приймають рішення в останній момент. Це дуже добре можна показати на прикладі президентських виборів 2010-ого року. Якщо опитування перед виборами показувало, що Тимошенко програє Януковичу з розривом в 15% (при 10% «проти всіх»), то на виборах розрив склав трохи більше 3%, а відсоток «проти всіх», як я уже писав вище, склав 4,36%. І останнє (перед президентськими виборами) опитування «Рейтингу», і результати голосування на виборах зафіксували практично ідентичні показники підтримки Януковича: 49%. Натомість Тимошенко виросла з 34% до 45,5%! Усе це добре показано на діаграмі нижче (виділено червоним):
Аналогічною була ситуація і в 2007-ому році, на виборах до Парламенту, коли передвиборчі опитування показували, що БЮТ та НУ-НС не зможуть отримати більше, ніж ПР та КПУ. Але в результаті, як відомо, «помаранчева» коаліція тоді таки відбулася. Підвели не виборці, а політики, що допустили «тушкування» у своїх лавах…
Міркування щодо ефективності опозиції та здатність захистити результат
Практика парламентських виборів засвідчила, що саме «Свобода» провела найбільше депутатів за мажоритарною системою в пропорції до отриманих відсотків за списком!
Якщо «Батьківщина» з первісної, узгодженої зі «Свободою» квоти в 190 округів в підсумку зуміла провести лише 42 мажоритарники (тобто, лише 22,1%), то «Свобода» виграла 12 з 35 округів «своєї» квоти (34,3%).
Найгірше ж показав себе на виборах по мажоритарних округах УДАР, який проігнорував пропозиції узгодження кандидатів, що мало місце між «Батьківщиною» та «Свободою», і пішов на вибори самостійно. В підсумку, УДАР здобув лише шість мандатів, та й ті - лише на округах, де в останній момент «Батьківщина» зняла своїх кандидатів. Жодного кандидата, який би переміг на окрузі, де паралельно з висуванцем «УДАРу» був представлений кандидат від «Батьківщини»/«Свободи» у партії Кличка немає…
Втім, реальна ефективність голосів, поданих за, наприклад, «Батьківщину», насправді, іще нижча: уже після виборів в партії з’явилося «тушки», представлені, зокрема, Табаловими, один із яких якраз і був узгодженим кандидатом від опозиції (за квотою «Батьківщини») на окрузі в Кіровограді.
До того ж, важливіше, як відомо, не як голосують, а як рахують. Особливо в країні, де люди, що причетні до фальсифікації виборів, перебувають на волі, ба більше: в Парламенті (!) займаються питаннями «верховенства права та правосуддя», а українофоби впливають на освітню політику держави…
І тут на перший план виходить не створена телевізором картинка, а здатність захистити результат. За потреби - і фізичними методами. І якщо «Свобода» уже показала, як вигризатиме перемогу на парламентських виборах, як треба боротися з проблемою зрадництва-тушкування, то ані «Батьківщина», ані «УДАР» таких якостей, на жаль, не демонструють…
Як-то кажуть наші північно-східні сусіди (та й деякі південно-східні співвітчизники…), «против лома нет приёма - окромя второго лома»… І якщо суспільство справді прагне побачити «Україну без Януковича», то треба діяти адекватно ситуації. Щонайменше - думати, перш ніж вірити першим-ліпшим вигадкам про «непрохідність» та «вигідність» ПР.
Василь Бабич,
Політичний оглядач,
фахівець з питань електоральної географії.
Як відомо, перед парламентськими виборами чимало «експертів» від політології висловлювалися в тому дусі, що у деяких кандидатів від «Свободи» ну «немає ніяких шансів» перемогти їхніх набагато багатших опонентів від влади на мажоритарних округах. Ось, наприклад, яскравий зразок, що його опублікувала газета «Сегодня» («Сьогодні»), посилаючись на «Інститут української політики» напередодні виборів (переклад на українську - авторський): «З вірогідністю, яка наближається до 100%, можна стверджувати, що переможцем виборів в окрузі № 215 стане секретар Київради Галина Герега».
Як відомо, по 215-ому округу, переміг Андрій Іллєнко…
Тепер же ту саму технологію намагаються застосувати і щодо ймовірного (за даними всіх більш-менш солідних соцопитувань) другого туру майбутніх президентських виборів. Розпочав цю стратегію відомий «кнопкодавець», «регіонал» Чечетов. ПР, устами Чечетова, визнала, що головним і найнебезпечнішим для Януковича кандидатом у 2015 вони вважають саме Тягнибока. В той же час, Чечетов впевнений, що у протистоянні Тягнибок-Янукович переможе саме лідер ПР.
Втім, набагато більш дивно і прикро те, що думку про, буцімто, неминучу перемогу Януковича у випадку проходження Олега Ярославовича до другого туру, радо підхопили різноманітні демо-ліберальні політологи та «експерти».
Наприклад, в статті «Симулякр вибору Тягнибока», опублікованій на УП 7 лютого ц.р., автор прямо пише, що на його думку, «сприйняття Олега Тягнибока єдиним реальним суперником Віктора Януковича в президентській гонці» реалізує мрію регіоналів про «формування ручного спаринг-партнера для Януковича в другому турі». Схожі настрої панують і у статті відомого «свободофоба» Тараса Возняка, «Роль і місія опозиційного тріумвірату на виборах 2015 року». Тут просто відчувається потік ненависті і спроби її виправдання шляхом перекладання відповідальності на напівміфічне «несприйняття Європою» націоналістів. Очевидно, та частина «Європи», з легалізованою проституцією, наркоманією та сексуальними збоченнями, до якої, очевидно, і належить та яку захищає пан Возняк, справді «не сприймає» нормальні, традиційні, власне європейські ідеї, але ж до чого тут питання ймовірності перемоги націоналістів?
Україна - не Франція
Якщо до Леоніда Даниловича на другому терміні президентства таки прийшло осяяння, що країна, яку він очолює - «не Росія», то багатьом українським політологам та журналістам варто зрозуміти, що «Україна - не Франція».
Мова йде про типовий політологічний аргумент щодо того, ніби, мовляв, націоналісти не можуть прийти до влади в масштабі країни - з посиланням на західноєвропейські приклади. Мабуть, найбільш класичний випадок, це президентські вибори у Франції 2002 року, коли традиційну гегемонію, за якої в другому турі зустрічались кандидат від правих консервативних лібералів і кандидат від лівих соціальних лібералів порушив націоналіст Ле Пен. Тоді, у 2002-ому, він у першому турі сенсаційно обіграв соціаліста Ліонеля Жоспена. В першому турі кандидат від правих, Жак Ширак, отримав 19,88%, кандидат від «Національного Фронту» (НФ), Ле Пен - 16,86%, соціаліст Жоспен - 16,18%. В другому ж турі всі ліві ліберали та комуністи згуртувалися довкола правого Ширака, і той переміг з величезним розривом: 82,21% проти 17,79% за Ле Пена.
Схожа ситуація присутня і на парламентських виборах. У Франції діє мажоритарна система виборів до Національних зборів, що передбачає другий тур у разі, якщо жоден кандидат не отримав 50% у першому турі. За рахунок цього створюється ситуація, коли представники «Національного Фронту» проходять до другого туру, але там програють або соціалісту або кандидату-консерватору. Так, при тому, що в першому турі останніх парламентських виборів за кандидатів від «Національного Фронту» проголосувало 13,6% виборців (третє місце по країні!), у підсумку, НФ здобув лише 2 місця з 577-ми. Для порівняння: 2 мандати отримали і центристи з «Демократичного руху», за яких в першому турі проголосувало 1,76%!
Втім, раніше НФ взагалі не був представлений у Парламенті - саме через особливості с(по)твореної «демократичними» лібералами виборчої системи. Тобто, навіть у західноєвропейських ліберальних режимах формується тенденція до подолання націоналістами наслідків створеного лібералами і їхніми фактичними союзниками, комуністами, образу «фашистів»/«расистів».
Тобто, у випадку Франції, є ситуація, за якої націоналісти мають доволі значну підтримку у суспільстві, але завдяки фактичній змові сил, що існують в межах ліберального світогляду, позбавлені не тільки шансів на перемогу на президентських виборах, а й на представництво в Парламенті.
Щодо України наведений приклад-шаблон в ролі аналогії не підходить взагалі ніяк. На відміну від Франції, де головний поділ йде по лінії «праві консервативні ліберали» - «ліві соціальні ліберали», в Україні головний поділ іде між тими силами, які втілюють чи принаймні, декларують вірність ідеї України як самостійної реальності, і тими, які бачать Україну як додаток до Росії чи «іншу» Росію. Допоки цей поділ існуватиме, всі інші питання, як-то економічні погляди (праві - ліві) чи протиставлення за шкалою консерватизму - соціального лібералізму для більшості виборців будуть вторинними для вибору.
Що говорить соціологія: тур перший
Розглянемо детальніше дані двох соціологічних опитувань щодо виборів Президента, які з’явилися уже після парламентських виборів. Мова йде про опитування, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва разом із соціологічною службою Центру Разумкова у грудні 2012-ого року та опитування соціологічної групи «Рейтинг» наприкінці лютого поточного року. Тут варто зауважити, що обидва опитування були проведені у двох варіантах: як з можливою участю Юлії Тимошенко, так і без неї. Власне, дані опитувань у вигляді діаграм:
Перш ніж аналізувати самі дані, варто написати, що подані тут відсотки не слід сприймати як наближені до прогнозованих виборчих, а лише як ілюстрацію співвідношення між виборцями того чи іншого політика. На реальних виборах усі кандидати мають отримати вищі відсотки за рахунок перерозподілу позицій «не прийду на вибори», «не визначився», «проти всіх». Наприклад, «Рейтинг» після перерозподілу цих позицій прогнозує уже 10,2% для Олега Тягнибока.
За умови неучасті Юлії Тимошенко у виборчих перегонах (що виглядає найбільш імовірним сценарієм на сьогоднішній день), головна боротьба за місце в другому турі розгортається поміж Кличком і Яценюком. Причому, за даними «Рейтингу», навіть в разі висунення Яценюка єдиним кандидатом від того конгломерату партій, що входить в "Об’єдану опозицію «Батьківщина», він поступається Кличку. В разі ж окремого походу Яценюка, без підтримки Тимошенко, Тягнибок уже обганяє Яценюка.
Втім, до чергових виборів залишається ще два роки, і тут на перший план виходить питання динаміки змін. На діаграмі нижче показано зміну рейтингів за останній рік: зліва - дані за березень 2012-ого року, справа - за лютий 2013-ого. Тут знову подано відсотки від усіх опитаних, реальні цифри на виборах для всіх кандидатів були б вищими:
Як бачимо, за останній рік найбільше зросли рейтинги Кличка та Тягнибока. Незначний ріст демонструють і Янукович з Симоненком, проте це скоріше пов’язано з перетоком нечисленних виборців Тігіпка до Януковича і частини виборів Януковича - до Симоненка. Натомість, впала у рейтингах Тимошенко та Яценюк.
Чому Тягнибок переможе Януковича у другому турі?
На даний момент, за даними все того ж таки «Рейтингу», у разі виходу до гіпотетичного другого туру Януковича і Тягнибока, розрив між ними знаходився б у межах статистичної похибки: 33,5% за лідера ПР проти 32,3% за лідера «Свободи». При цьому, «проти обох» збираються голосувати 23,4%, а ще 10,8% «не визначилися».
Зрозуміло й очевидно, що ні про які 23,4% за позицію «не підтримую жодного кандидата» мова йти не може: на останніх президентських виборах за цю позицію проголосувало 4,36%, однак навіть такий показник можна вважати скоріше нетипово високим.
Інакше кажучи, для того, що б потрапити до другого туру, Тягнибоку необхідно зрости в першому. І коли таке станеться, то зросте його підтримка і в другому турі.
Для наочності, наводжу дані з сайту «Рейтингу», дані в динаміці:
та в розрізі регіонів і політичних симпатій першого туру:
Згідно з цими даними, більш ніж очевидно, що у Тягнибока набагато кращі «резерви» для нарощення підтримки, ніж у чинного глави держави: навіть серед виборців Королевської Тягнибок має більшу популярність, ніж Янукович! Тягнибок може також розраховувати на прихильність більшості виборців Кличка, Порошенка, Гриценка, Яценюка, Тимошенко. Окрім того, що дуже важливо, серед тих, хто іще не визначився щодо свого вибору у першому турі, Тягнибок має велику перевагу над Януковичем: 23% за лідера націоналістів проти 12% Януковича.
Більше (9% проти 5%) має Тягнибок і серед «противсіхів» першого туру.
Загалом, особливістю пост«помаранчевого» виборця є наявність більшої (ніж у «біло-блакитному» спектрі) частки осіб, що приймають рішення в останній момент. Це дуже добре можна показати на прикладі президентських виборів 2010-ого року. Якщо опитування перед виборами показувало, що Тимошенко програє Януковичу з розривом в 15% (при 10% «проти всіх»), то на виборах розрив склав трохи більше 3%, а відсоток «проти всіх», як я уже писав вище, склав 4,36%. І останнє (перед президентськими виборами) опитування «Рейтингу», і результати голосування на виборах зафіксували практично ідентичні показники підтримки Януковича: 49%. Натомість Тимошенко виросла з 34% до 45,5%! Усе це добре показано на діаграмі нижче (виділено червоним):
Аналогічною була ситуація і в 2007-ому році, на виборах до Парламенту, коли передвиборчі опитування показували, що БЮТ та НУ-НС не зможуть отримати більше, ніж ПР та КПУ. Але в результаті, як відомо, «помаранчева» коаліція тоді таки відбулася. Підвели не виборці, а політики, що допустили «тушкування» у своїх лавах…
Міркування щодо ефективності опозиції та здатність захистити результат
Практика парламентських виборів засвідчила, що саме «Свобода» провела найбільше депутатів за мажоритарною системою в пропорції до отриманих відсотків за списком!
Якщо «Батьківщина» з первісної, узгодженої зі «Свободою» квоти в 190 округів в підсумку зуміла провести лише 42 мажоритарники (тобто, лише 22,1%), то «Свобода» виграла 12 з 35 округів «своєї» квоти (34,3%).
Найгірше ж показав себе на виборах по мажоритарних округах УДАР, який проігнорував пропозиції узгодження кандидатів, що мало місце між «Батьківщиною» та «Свободою», і пішов на вибори самостійно. В підсумку, УДАР здобув лише шість мандатів, та й ті - лише на округах, де в останній момент «Батьківщина» зняла своїх кандидатів. Жодного кандидата, який би переміг на окрузі, де паралельно з висуванцем «УДАРу» був представлений кандидат від «Батьківщини»/«Свободи» у партії Кличка немає…
Втім, реальна ефективність голосів, поданих за, наприклад, «Батьківщину», насправді, іще нижча: уже після виборів в партії з’явилося «тушки», представлені, зокрема, Табаловими, один із яких якраз і був узгодженим кандидатом від опозиції (за квотою «Батьківщини») на окрузі в Кіровограді.
До того ж, важливіше, як відомо, не як голосують, а як рахують. Особливо в країні, де люди, що причетні до фальсифікації виборів, перебувають на волі, ба більше: в Парламенті (!) займаються питаннями «верховенства права та правосуддя», а українофоби впливають на освітню політику держави…
І тут на перший план виходить не створена телевізором картинка, а здатність захистити результат. За потреби - і фізичними методами. І якщо «Свобода» уже показала, як вигризатиме перемогу на парламентських виборах, як треба боротися з проблемою зрадництва-тушкування, то ані «Батьківщина», ані «УДАР» таких якостей, на жаль, не демонструють…
Як-то кажуть наші північно-східні сусіди (та й деякі південно-східні співвітчизники…), «против лома нет приёма - окромя второго лома»… І якщо суспільство справді прагне побачити «Україну без Януковича», то треба діяти адекватно ситуації. Щонайменше - думати, перш ніж вірити першим-ліпшим вигадкам про «непрохідність» та «вигідність» ПР.
Василь Бабич,
Політичний оглядач,
фахівець з питань електоральної географії.