(no subject)
"Відходить життя...
Разом із цією кров'ю, що витікає разом із хрипом дихання.
Хто би задержав?
Хто би схопив у міцні долоні життя, і не пустив?..
Щоб зірватися знов, могутньому, на ноги і крикнути своє «Стій!» - від якого лист із дерева паде.
Ні... не для того... Щоб тільки ходити... Най розбитому, най покаліченому, але аби ходити, бачити, як сонце встає, чути пташиний щебет, шелест смерекової хвої і шум снігових потоків із весняних гір.. І ніхто... ніхто не затримає, ніхто не задержить...
Скоро, скоро піду... Все так само будуть спадати потоки з висот своїх у безодні... Все так само буде Черемош нести запінені хвилі свої і бити ними в скелю під Сокільським, кипіти у Воротцях, тріпати дараби гуцульські на рвучких хребтах білогнівних.
Говерла покриється шапкою снігу і довго не зніме її...Чорногірські печери і пасма гір... І поплелися,понеслися перед остекленілими очима ватажка довгою низкою всі оті гори, якими так любив ходити й приріс до них кожною частинкою серця свого...
Зрадливий Стіг...Ти, могутній, мовчазний, віки-віків неприступний ні для кого - чого ж ти зрадив і допустив до себе ляхів із смоляками, щоб вигубили там під тобою,кого? Цвіт свободолюбності гуцульської. Пісню їх грядушої волі.
А он Ладескул із-за Стогу виринає. Цей уже смирніший. Чув він і звуки трембіт і овець вечірнє блеяння. Мало хто заходить сюди пасти, самтіно звучить пастуша флояра і скоро восени звідси втікають стада.
Чивчин - о...той весь час в полонинах. Привичне діло. Скучає він, коли не тисячі на нім пасуться,- для кого каже, я й готував трави свої?
Листун на границі Волощини. Забіжи за нього - і ти вже в чужім краю.
А ви, стократ прекрасні Шпиці... Не побачити мені вже вас... Як хлопцем прийшов я туди уперше... Мов вишкірені зуби якогось поваленого на землю чудища, стоять ребра, а між ними похило і трави. Зелені-зелені."
Г.Хоткевич "Довбуш"
Запись сделана с помощью LiveJournal App для Windows Mobile.
Разом із цією кров'ю, що витікає разом із хрипом дихання.
Хто би задержав?
Хто би схопив у міцні долоні життя, і не пустив?..
Щоб зірватися знов, могутньому, на ноги і крикнути своє «Стій!» - від якого лист із дерева паде.
Ні... не для того... Щоб тільки ходити... Най розбитому, най покаліченому, але аби ходити, бачити, як сонце встає, чути пташиний щебет, шелест смерекової хвої і шум снігових потоків із весняних гір.. І ніхто... ніхто не затримає, ніхто не задержить...
Скоро, скоро піду... Все так само будуть спадати потоки з висот своїх у безодні... Все так само буде Черемош нести запінені хвилі свої і бити ними в скелю під Сокільським, кипіти у Воротцях, тріпати дараби гуцульські на рвучких хребтах білогнівних.
Говерла покриється шапкою снігу і довго не зніме її...Чорногірські печери і пасма гір... І поплелися,понеслися перед остекленілими очима ватажка довгою низкою всі оті гори, якими так любив ходити й приріс до них кожною частинкою серця свого...
Зрадливий Стіг...Ти, могутній, мовчазний, віки-віків неприступний ні для кого - чого ж ти зрадив і допустив до себе ляхів із смоляками, щоб вигубили там під тобою,кого? Цвіт свободолюбності гуцульської. Пісню їх грядушої волі.
А он Ладескул із-за Стогу виринає. Цей уже смирніший. Чув він і звуки трембіт і овець вечірнє блеяння. Мало хто заходить сюди пасти, самтіно звучить пастуша флояра і скоро восени звідси втікають стада.
Чивчин - о...той весь час в полонинах. Привичне діло. Скучає він, коли не тисячі на нім пасуться,- для кого каже, я й готував трави свої?
Листун на границі Волощини. Забіжи за нього - і ти вже в чужім краю.
А ви, стократ прекрасні Шпиці... Не побачити мені вже вас... Як хлопцем прийшов я туди уперше... Мов вишкірені зуби якогось поваленого на землю чудища, стоять ребра, а між ними похило і трави. Зелені-зелені."
Г.Хоткевич "Довбуш"
Запись сделана с помощью LiveJournal App для Windows Mobile.