Прощальний лист Габріеля Гарсіа Маркеса
Всесвітньовідомий письменник Габріель Гарсіа Маркес (думаю, що "Сто років самотності" читали чи принаймі чули про нього точно всі) є важко хворим на рак лімфатичних залоз та звернувся до читачів із прощальним листом.
Цей лист обов'язково рекомендую до прочитання
"Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька з дрантя, і дарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би всього, що думаю, я би більше думав про те, що кажу.
Я б цінував речі не за їхню вартість, а за їхню значущість.
Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима - це втрата шістдесяти секунд світла.
Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.
І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!
Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу.
Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я ув’язнив би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце.
Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетти, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою.
Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів і яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток.
Боже мій, якби у мене було трохи життя …
Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю.
Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я би жив в любові з любов’ю.
Я б довів людям, наскільки вони не праві в думках про те, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!
Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати. Людей похилого віку я б навчив тому, що смерть приходить не від старості, але від забуття.
Я ж теж багато чому навчився у вас, люди.
Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає його на спуску.
Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.
Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу згори вниз лише для того, щоб допомогти їй встати на ноги.
Я так багато чому навчився від вас, але, по чесно кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду."
Мене зачепило!
Текст листа з vsiknygy.net.ua
UPDATE . Як вияснилось - лист то фейк (насправді нічого подібноно Маркес не писав). Зате текст гарний!
Цей лист обов'язково рекомендую до прочитання
"Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я лялька з дрантя, і дарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би всього, що думаю, я би більше думав про те, що кажу.
Я б цінував речі не за їхню вартість, а за їхню значущість.
Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима - це втрата шістдесяти секунд світла.
Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.
І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!
Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу.
Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я ув’язнив би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце.
Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетти, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою.
Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів і яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток.
Боже мій, якби у мене було трохи життя …
Я не пропустив би дня, щоб не говорити коханим людям, що я їх люблю.
Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я би жив в любові з любов’ю.
Я б довів людям, наскільки вони не праві в думках про те, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!
Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати. Людей похилого віку я б навчив тому, що смерть приходить не від старості, але від забуття.
Я ж теж багато чому навчився у вас, люди.
Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає його на спуску.
Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.
Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу згори вниз лише для того, щоб допомогти їй встати на ноги.
Я так багато чому навчився від вас, але, по чесно кажучи, від усього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду."
Мене зачепило!
Текст листа з vsiknygy.net.ua
UPDATE . Як вияснилось - лист то фейк (насправді нічого подібноно Маркес не писав). Зате текст гарний!