Антимайдан - революція колод?
Слободан Мілошевич спровокував конституційну кризу 15 березня, перешкодивши представнику Хорватії очолити Президію Югославії, тим самим Мілошевичеві "комуністи" заблокували систему спільного керування державою Югославії. Цими діями він також унеможливив досягнення згоди із конституційної перебудови Югославії на конфедеративних засадах. Так Мілошевич від "оборони Югославії" перейшов на засади створення "Великої Сербії". За два тижні головний сербський "комуніст" та Туджман (президент Хорватії у 1990-99 - прим. перекладача) мали таємну зустріч у Караджорджеві і домовились щодо поділу Боснії та Герцеговини; в обмін на це Мілошевич пообіцяв припинення сербських заворушень у Хорватії.
Після жорстокого наведення сербських порядків у Косово (з 1986), у 1990 Мілошевич зорганізував повстання сербів і у 1991 почав відкриту агресію та загарбання земель, що не належали до Сербії. У цій імперіалістичній політиці він заручався підтримкою Заходу (Великобританії, США, Франції) та СРСР.
На багатопартійних виборах у 1990 серби втратили повноту державної влади, і водночас із участю у новому, "демократичному" уряді, вони також проголосили автономну територію, так звану "Крайну" (самоврядну автономну область). Інсценуванням захоплення влади сербськими екстремістами у хорватських місцевостях з сербськими меншинами (у 1990 у Хорватії жило 4,6 млн, із них 12% або 0,6 млн сербів) планувалось спровокувати Хорватію на силову відповідь, щоб Ю.Н.А. мала виправдання військовому вторгненню під приводом захисту конституції СФРЮ.
Назва "Колодяна революція" була дана частині протистоянь, оскільки етнічні серби будували барикади з колод та великого каміння. Це почалось 17 серпня 1990 навколо міста Кнін (стародавня столиця Королівства Хорватії - прим. перекладача). Спровоковане сербськими політиками Белграду, сербське населення Хорватії почало перекривати дороги, і збройним "зривом" довкола Кніна у Далмації почався процес створення сербської недодержави та її приєднання до Сербії, щоб досягти засадничої мети великосербської політики: "усі серби мусять жити в одній державі". Серби проголосили свої територіальні автономні регіони у зонах, де були відносною більшістю (наприклад, Кнін), зупинили рух товарів, капіталу та людей з півночі до півдня Хорватії (Кнін для Хорватії є ключовим транспортним вузлом - прим. перекладача), захопили установи внутрішніх справ та етнічно очистили території під сербським контролем. Колодо-революція, чи то пак колодо-повстання, почалась за 78 днів після зміни уряду в Загребі.
Згідно великосербського проекту, західний кордон Великої Сербії мусив пролягти глибоко всередині Хорватії, в напрямку Вировитиці - Пакраца - Карловаца - Огуліна та частини Горскі-Катару - Карлобагу (приблизні межі османського просування в Хорватії). Колишнє сербське панування планувалось повернути за допомогою:
а) централізації існуючої держави та закріплення панування сербської нації у ній;
б) збройної агресії та приєднання до Сербії значної частини Хорватії та всієї Боснії.
Намаганням хорватів придушити заворушення перешкодила Ю.Н.А. загрозою збройного втручання.
По обіді 17 серпня 1990 голова міської ради Кніна, Мілан Мартич, оголосив стан війни. Барикади, утримувані озброєними людьми, перешкоджали будь-яким спробам проникнення "персон нон ґрата" - усіх хорватів, усіх автомобілів із хорватськими документами. Було зроблено публічне звернення до хорватської поліції, що якщо вона не зупинятиме авто, що рухатимуться до "їхньої частини" Хорватії, буде відкриватись вогонь без попередження.
Поруч із зведенням барикад, сербські національні збори оголосили про майбутній референдум щодо автономії Крайни. Закон про національні свята у Республіці Сербської Крайни проголосив 17 серпня як свято - день початку збройного повстання, повстання сербів. Найважливішою метою цього повстання була підготовка до постійної окупації хорватських земель, переведення їх під контроль повсталих та відділення від Хорватії.
Бунт пояснювався сербами таким чином, що їх "тероризували" (хорватський уряд) і що вони "борються за більші культурні, мовні та освітні права". Сербська газета "Вечірні вісті" писала, що "2 000 000 сербів готові боротись у Хорватії". Серби Хорватії попросили сербський уряд "захистити сербське населення" та "ввести війська".
Найбільша провокація екстремістів відбулась 2 травня 1991, коли сербські повстанці у славонському (Славонія - північно-східна частина Хорватії - прим. перекладача) селі Борово Село убили 12 хорватських поліціянтів. Війна у Хорватії почалась.
Війна була оборонною та визвольною з хорватського боку, проти агресії великосербських екстремістів з ядром у вигляді Ю.Н.А. (Югославської Національної Армії). Почалась як захист від великосербського імперіалістичного проекту, з головною ідеєю про незалежність, з націоналістично-буржуазними партіями на чолі (як і в Боснії та Герцеговині).
Серби під час розпаду Югославії пов’язували себе з політикою Белграда та Компартії Сербії (що стала націоналістичною партією). За такою класифікацією, головним чинником були місцеві сербські політики, що отримували вказівки з Белграда та на початку 1990 створили Сербську Демократичну Партію, що вимагала автономії у Хорватії. У такій діяльності проти Хорватії та хорватів, хорватські серби підняли збройне повстання проти офіційної політики Загреба.
Колодяна революція була не незалежним прагненням сербів Хорватії, так само як Антимайдан не був незалежним прагенням росіян України. Вона служила прикриттям великосербської діяльності Белграда, що хотів збудувати Велику Сербію. За допомогою белградських ЗМІ хорватським сербам передавалась брехлива інформація про "майбутні вбивства усіх нехорватів", щоб використати нажаханих у політичних цілях.
Джерело
Переклад: Віталій Шукач