Письма Бандеры на Украину. О службе спецслужбам Запада
Степан Бандера
Сегодня бандеровское крыло националистов узурпировало не только все националистическое движение, но и руководство политической жизнью в Украине. Сейчас много пишут о коллаборации бандеровцев во время войны. Да они это и не отрицают уже. Даже гордятся.
Но остается в тени работа разных фракций ОУН (снова расколовшейся на ЗЧ ОУН и ЗП УГВР) на западные разведки после войны. Именно эта их каинова работа и явилась мостиком, соединяющим кровавых мясников в нацистских мундирах и сегодняшними лощеными депутатми из Верховной Рады. Сегодня, когда СБУ открыто называет предателей своего народа и организаторов массовых убийств «национальными героями», стоит детальнее присмотреться к этой, скрытой стороне вопроса об ОУН.
Мне в руки попало раритетное эмигрантское издание - сборник писем Бандеры руководству Провода ОУН на ЗУЗ. Предваряет эти письма небольшое предисловие: «В дні, коли деяка частина українців на чужині вшановує пам’ять колишнього Провідника ОУН Степана Бандери, і пам’ятаючи заклик його спадкоємців ретельно збирати всю друковану спадщину Провідника, ми хочемо дати до відома українського загалу копії з деяких його листів до добре всім нам відомих Коваля-«Леміша», себто Василя Кука, та Усміха, себто Мирона Матвієка».
В письме, датированном октябрем 1951 года и озаглавленном «До положення української визвольної справи в політиці західних держав зараз і в перспективі війни», Бандера сообщает «другу Лемішу», что «в політиці США наступають некорисливі для нас прояви». «Йдуть вперті намагання постави Керенського в ролю репрезентанта й керманича всіх визвольних, протибольшевицьких змагань, підвести під таку московську імперіалістичну шапку протибольшевицькі боротьбу всіх народів включно з Україною, та надати їм всім характер тільки протирежимнох боротьби, за усунення большевицької системи, в плані збереження імперії, тільки з дещо вільнішим федеративним пов’язанням інших країн з Московщиною. Йдуть старання підвести під російську руку якісь українські політичні групи, а коли це не вдається, на чергу приходить штучне фабрикування «українських партій і репрезентантів темних, продажних типів».
Бандера тут же называет виновных в таком отношении к бандеровцам «американських чинників». «Властивими моторами й захисниками фательної проросійської тенденції в американській політиці є укриті сили поза національного характеру, які проникають і в значній мірі опановують американську політику й інструменти формування публічної опінії, головно пресу, а які не дбають про дійсну рацію США, тільки про свої інтереси. Це сили, які мають на меті опановувати центральні системи всіх держав, проникати життя всіх народів, кермувати, використовувати, які грають політикою і інтересами обсотаних народів, та не дивлячись на діючі міжнаціональні відношення ведуть свою укартовану на поза національній площині роботу. Це різні мафії інтернаціонального характеру, які послуговуються передусім грошем, і на тому спірають свою силу, але так само використовують інші існуючі всередині многих держав спеціальні спільноти, передусім світове жидівство».
Бандера в письме рассказывает, что американцы, как, впрочем, и гитлеровцы, вместо того, чтобы рассматривать эмигрантов, как равных партнеров, используют их только технически. «Таке нехтування з американского боку до наших цілей, до самостійності наших змагань. Натомість сама боротьба як дія, що підриває сили й позиції большевиків трактується американцями цілком інакше. Вони її не тільки не заперечують, не ігнорують, але хотіли б її використати, з нею спів діяти, а навіть їй допомогти, але тільки технічно, а не політично. І по цій лінії мав би йти дальший розвиток - практично-технічна спів дія з нашою боротьбою, як дією деструктивною супроти большевизму без визначення становища США до цілей нашої боротьби, без якогось зобов’язуючого політичного договорення і без відповідної політичної піддержки нашій самостійницькій позиції».
Из письма узнаем, что американцы «использовали технически» националистов не только в борьбе против Советского Союза, но и как наемников. «Українців в США, не тільки горожан (граждан), але й новоприбулих, що ще не мають горожанства, беруть обов’язково до амер. Армії і нема жодної мови ані познак, щоб їх трактували інакше, що мають творити окремі частини (немцы, по крайней мере, разрешали формирование «украинских» частей в своей армии). В зах. Німеччині, в окуп. Амер. Зоні вербують українців, як і інших чужинців до служби в амер. чужинецькій вій. частині (з перспективою набути ам. горожанство, звичайна служба чуж. легіона). В тій вербунковій акції активну службу виконують люде з опозиції. Американці вербують українців до себе на вій. службу, і в тій вербунковій акції платно працюють члени Місії УПА».
Англичане, в отличие от американцев, к бандеровскому крылу националистов проявили достаточное уважение. «Відношення Англійців до нашої справи, зокрема з військового погляду дуже важне через те, що там є найповажніший кадр наших військових людей, ціла б. дивізії, з армії Андерса (куди попали з СССР) й інші. В рямцях неофіційного, практичного, політичного ставлення є прихильне й коректне відношення до нашого руху. Англійці респектують той стан, що наші впливи мають подавляючу перевагу серед українців у В. Британії і що ціле тамошнє життя є під нашою кермою. Нема з їх боку жодних спроб мішатися, форсувати своїх ставленників і т.п.».
Бандера убеждает Кука, что ЗП УГВР не может без ЗЧ ОУН вести самостоятельную украинскую политику, потому, что «воно фактично стало цілком залежне від американців (полная зависимость ЗЧ ОУН от англичан и организации Гелена Бандеру не смущала). Бо віддавна наставилось односторонньо на зв’язки з американськими чинниками, зв’язки однобокого характеру. (Між іншим, це була з одних властивих причин конфлікту таких осіб як Кримський, Ярополк, Врецьона. Я не хотів погодитись на те, що два перші, виступаючи як високі політичні репрезентанти УГВР особисто вдержували зв’язки розв. характеру на підрядному щаблі, бо це компрометує нас всіх і заминає дорогу до дійсних політичних зв’язків. Врецьона увійшов зараз на початку у «взаємини» з америк. розв (американской разведкой). В такому самому характері, як колись з німцями, сидів тихо, аж коли після ΙΙ Конф. ЗЧ ціла опозиція згодилась поєднатись, він нагло приїхав з Шв. (имеется в виду Швейцария) і покликаючись на поперня американців перешкодив тому… Таке опозиційне ЗП стало цілком залежне від американців матеріально й політично. Кромі зв’язків з Ам. і випливаючих з того функцій ЗП не веде жодної іншої зовнішньої роботи. Значить через таку постановку ЗП ціла українська закордонна політика мала б звестись до одного до таких зв’язків з американцями. Дальше ціла діяльність ЗП практично-матеріяльно залежна від амер. дотацій, отже ам. мають змогу кожночасно її перервати, або примусити йти на їхні вимоги… Не може ЗП УГВР бути обмежене до роботи тільки на одному амер. відтинку… Нема такої ситуації, щоб ми могли ставити визвольну політику на американську карту, коли амер. політика нашу справу під політичним поглядом ігнорує. Це все може бути оден з секторів зовніш. роботи, але при такім ставленню мусять це робити відставлені до того люди, а не найголовніші репрезентанти».
В письме Васылю Куку-«Лемишу», датированном апрелем 1952 г., Бандера возвращается к больной для него теме - раскола оппозиции и конфликта между ЗП УГВР И ЗЧ ОУН. И снова он в этом расколе обвинил «втручання чужих, американських чинників», поскольку «американці уважають мене і членів Проводу ЗЧ за антидемократів і надто безкомпромісових у політиці, натомість «опозицію», її членів уважають за демократів і політично гнучких. Отже - якщо хочемо мати з американцями добрі взаємини, то треба ставити на провідні пости відповідних, приємливих їм людей… треба, щоби ЗП через свою обсаду мало бажаний, демократичний і політично-гнучкий характер, дати йому політично-керівну ролю і репрезентацію, а Організація, з своєю репутацією, повинна заховатись в тінь, принишкнути…
При тому особливе значіння має це, що таке вигравання наших внутрішніх розходжень чужими чинниками не є тільки наслідком конфлікту в ЗЧ ОУН, але одною з істотних причин його. Розвиток в тому напрямі був двосторонній, він має вже понад п’ятлітню історію. Американські чинники від самого початку зустрічі з нашею дією на європейських теренах, повели многосторонні намагання втягнути Організацію, а ще більше наші кадри з поминенням самої Організації у своєрідну співпрацю в обсязі їхніх тодішніх заінтересувань. Це намагання мало досить масовий характер».
оппоненты Бандеры из ЗП УГВР, которым его адресат - Васыль Кук передал Мандат официально представлять «воюющую Украину» перед западными хозяевами, вообще «пішли на агентурне відношення, запродались американцям, погнались тільки за власними амбіціями, без серіозних патріотичних цілей і мотивів».
В письме «Лемышу»-Куку за сентябрь 1952 года Степан Бандера жалуется, что «опозиція» з ЗП УГВР залізи по вуха в американську кишеню і відомі «штелє» і нема мови про їх усамостійлення». Видимо, черпать из английской и геленовской «кишені» Бандера считал более моральным и самостійним».
Кроме того, украинское подполье было проинформировано, что «опозиція» творить не тільки організаційно розстроюючий процес в закордонній часті визвольно-революційного фронту, але стала інструментом для стертя ідейно-програмового обличчя і змісту визвольного руху, прищеплення йому соціялістичних, чи націонал-комуністичних концепцій, а в політичній площині ЗП УГВР, замість бути твердинею безкомпромісово-самостійницької, незалежної політики, стало залежним від чужої, неприхильної до українського визвольного руху сили. Тяжко провести різницю між залежністю і службою агентурного характеру. Під тим оглядом «опозиція» стоїть в тій самій ролі, як мельниківці напередодні німецько-большевицької війни. Вони тоді теж поставили усе на карту будучого воєнного противника СССР, вбачали в Німеччині союзника, бо «інакше не могло б бути», сподівались від Гітлера самостійності, хоч той говорив що інше, повлазили в німецькі «штеля» й готувались з них опановувати Украину (о том, что бандеровцы в немецких «штелє» сидели гораздо плотнее, Бандера скромно умолчал). Хоч Америка напевно не має власних ворожих плянів супроти України так, як Гітлєр, але не має й прихильних до справи самостійності».
Смешно и горько наблюдать стенания бандеры, которого прочат в самые «великие украинцы», что их финансово игноруют американцы. Особенно в свете воспоминаний разведчика Кима Филби, курировавшего сотрудничество между ЦРУ и СИС. «Как СИС, так и ЦРУ имели своих соперничающих марионеток из Прибалтийских стран, чьи интересы были обычно непримиримыми. Я с удовольствием наблюдал, как эти борющиеся группировки из-за своей грызни то и дело попадали в тупик….
Разногласия относительно Украины были еще более давними и такими же непримиримыми. Еще до войны СИС поддерживала контакт со Степаном Бандерой, украинским националистом профашистского толка. После войны это сотрудничество получило дальнейшее развитие…»